Целофан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Целофанова плівка

Целофан (від «целюлоза» і грец. Φᾱνός — «світлий») — прозорий жиростійкий плівковий матеріал, отриманий з віскози.

Історія[ред.ред. код]

Целофан винайшов Жак Едвін Бранденбергер, швейцарський текстильний інженер, між 1908 і 1911 роками. Він мав намір створити вологонепроникне покриття для скатертин, яке б рятувало їх від плям. У ході експериментів він покрив тканину рідкою віскозою, проте отриманий у результаті матеріал виявився занадто жорстким використовувати як скатертини. Однак покриття добре відмежовувалося від тканинної основи, і Бранденбергер збагнув, що цей матеріал знайде інше застосування. Він сконструював машину, яка виробляла листи віскози. У 1913-му у Франції почали промислово виробляти целофан. Після деяких доробок целофан став першим у світі відносно стійким до води гнучким пакованням.

Після розробки нових видів полімерних матеріалів у 1950-их роках роль целофану істотно знизилася — його практично повністю витіснили поліетилен, поліпропілен і лавсан.

Отримання[ред.ред. код]

Целофан отримують з розчину ксантогенату целюлози або омиленні ацетилцелюлозної плівки.[1]

Отримання з розчину ксантогенату целюлози (віскози): Спочатку целюлозу довгий час витримують в концентрованому розчині гідроксиду натрію (NaOH) для утворення алкоголяту (лужної целюлози). Після цього лужна целюлоза реагує зі сірковуглецем, утворюючи розчинний у воді ксантогенат целюлози. В'язкий (лат. viscosus) розчин ксантогенату целюлози (ксантогенат целюлози має назву "віскоза") видавлюється через фільєри в ванну з розведеною сульфатною кислотою, де регенерується вихідна целюлоза (так звана гідратцелюлоза), і, залежно від фільєри, отримують матеріал у вигляді волокон (віскоза) або прозорих плівок (целофан). Для пластифікації плівки, до неї додають майже 30% гліцерину. Через це плівка целофану має солодкий присмак.

Сировиною для одержання целюлози служить деревина.

Запах целофанової плівки пов'язаний з присутністю в матеріалі летких з'єднань сірки, джерелом яких може бути залишений в плівках ксантогенат целюлози.[1] Причиною запаху є недостатнє промивання целофану від продуктів, супутніх при процесі його отримання: сірководню, метилмеркаптана, заміщених сульфідів, наявність яких виявляється по запаху при концентрації порядку десятих долей мкг/л.[1]

Ксантогенат целюлози - віскозу у 1985 р. було вироблено в обсязі близько 3,2 млн т.[2]

Як розрізняти целофан, лавсан і поліетилен[ред.ред. код]

Целофан володіє високою паро- і вологопроникністю, високою стійкістю до дії жирів, содових розчинів і розведених розчинів сірчаної кислоти.[1]

Застосування[ред.ред. код]

Целофан є найдешевшим плівковим пакувальним матеріалом, стійким до дії високих і низьких температур, жирів, є екологічно безпечним, однак целофанова плівка дуже чутлива до вологи[3]. Перебуваючи у воді, целофан протягом доби, збільшує свою масу вдвічі. Ламітен (целофан із поліетиленовим покриттям) — запобігає зволоженню упакованих виробів за 88%-ої відносної вологості повітря, захищає целофанову плівку від дії кисню, проте не захищає від впливу світла[4]. Для покращення пакувальних властивостей целофану його лакують, через що усмоктування води до 24 год становить >>0,01 мас.%.

Екологічність[ред.ред. код]

Целофан є екологічно безпечним.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Шефтель В.О. Вредные вещества в пластмассах. - М.: Химия, 1991 – 574 с. ISBN 5-7245-0590-8
  2. В.П. Кухар Біоресурси – потенціальна сировина для промислового органічного синтезу / Катализ и нефтехимия Сборник научных трудов. - 2007, №15.
  3. Сирохман І. В. Товарознавство пакувальних матеріалів і тари / І. В. Сирохман, В. М. Завгородня. – К.: ЦНЛ, 2005. – 614 с
  4. Рудавська Г. Вплив пакувальних матеріалів на термін зберігання екструдованих продуктів / Г. Рудавська, Н. Аннєнкова // Товари і ринки. – 2007. – № 1. – С. 70-74.

Див. також[ред.ред. код]