Централія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Централія (англ. Centralia) — містечко, розташоване в штаті Пенсільванія, США. Через підземну пожежу, що розпочалася в 1962 році, чисельність жителів зменшилася з 1 000 осіб (1981 рік) до 12 осіб (2005 рік), з 2007 року постійно проживає 9 осіб. Централія тепер вважається найменш густонаселеним містом в штаті Пенсільванія.

Історія[ред.ред. код]

Вид на містечко з траси 61

У 1841 році Джонатан Фауст відкрив таверну «Bull's Head» у місцевості, що тоді називалася Тауншип Гримлячий Струмок (Roaring Creek Township). У 1854 році Олександр В. Ріа, гірський інженер компанії «Locust Mountain Coal and Iron Company» прибув у цю місцевість, почав проектування вулиць. Це поселення спочатку було відоме як Центрвіль. Проте, в окрузі Скулкіл (Schuylkill) вже існувало місто Центрвіль, і поштова служба не могла дозволити існування двох населених пунктів з однаковою назвою, тому Ріа перейменував селище в Централію в 1865 році[1]. У 1866 році Централія отримала статус міста.

Протягом 1860-х і 1870-х, район міста Централія був місцем діяльності таємного товариства ірландських емігрантів Моллі Магуайерс. Засновник містечка Олександр Ріа став жертвою замовного вбивства. Він був убитий 17 жовтня 1868 за межами міста. У цьому злочині звинуватили трьох людей і згодом вони були засуджені до повішення у центрі округу Блумсбург (Bloomsburg), штат Пенсільванія. Вирок був приведений у виконання 25 березня 1878. Також протягом цього періоду було здійснено ще кілька вбивств і підпалів.

У місті знаходилася адміністрація навчальних закладів області, яка керувала кількома початковими і однією середньою загальноосвітньою школою. Також у місті було дві парафіяльних католицьких школи.

Інфраструктура міста була досить розвинена і включала в себе сім церков, п'ять готелів, двадцять сім салонів, два театри, банк, поштове відділення та чотирнадцять промтоварних і продуктових магазинів. Протягом більшої частини історії цього містечка, поки функціонувала вугільна промисловість, населення становило понад 2 000 жителів. Ще близько 500—600 чоловік проживали в передмістях, в безпосередній близькості від Централії.

Промисловість[ред.ред. код]

Вугільно-антрацитна промисловість була основним виробництвом. Вона продовжувала функціонувати в Централії до 1960-х, поки більшість компаній не вийшло з бізнесу. Гірська промисловість, заснована на шпурових шахтах, продовжувала функціонувати до 1982 року. Відкрита розробка в цій області все ще триває, а на шахті, що в п'яти кілометрах на захід від міста працює близько 40 осіб.

Через місто проходили дві залізниці — «Philadelphia and Reading» і «The Lehigh Valley», причому друга була головним залізничним перевізником. Залізничне сполучення припинилося в 1966 році.

Підземна пожежа[ред.ред. код]

У травні 1962 року, Міська Рада Централії найняла п'ятьох пожежників-добровольців для очищення міського сміттєзвалища, розташованого в занедбаному шурфі відкритої шахти недалеко від кладовища «Odd Fellows». Це було зроблено за кілька днів до Дня пам'яті. Пожежники, як вони робили це в минулому, підпалили сміттєві купи, дозволивши їм прогоріти деякий час, загасили. Але через не до кінця загашений вогонь почали тліти глибші поклади сміття і пожежа розповсюдилася через отвір в шахті на інші занедбані вугільні шахти під Централією. Спроби погасити вогонь були невдалими. З часом люди почали скаржитися на погіршення здоров'я, спровоковане виділенням чадного газу.

У 1979 році місцеві жителі дізналися про дійсний масштаб проблеми, коли власник бензозаправки вставив щуп в один з підземних резервуарів, щоб перевірити рівень палива. Коли він вийняв щуп, він виявився дуже гарячим — температура бензину в резервуарі була близько 77,8 градусів за шкалою Цельсія.

У масштабі штату увага до пожежі почала зростати і досягла найвищої точки в 1981 році, коли 12-річний Тодд Домбоскі впав в земляний колодязь 1.2 метра шириною і 45 метрів глибиною, який раптово відкрився під його ногами. Хлопчик був врятований завдяки старшому братові, який витягнув його з гирла діри. Інцидент швидко привернув увагу до Централії, оскільки слідча група (що включала представника штату, сенатора і керівника служби шахтової техніки безпеки) стала свідком цього інциденту.

У 1984 році Конгрес виділив понад 42 мільйонів доларів для підготовки і організації переселення городян. Більшість жителів прийняли цю пропозицію і перебралися в сусідні поселення Маунт-Кармел і Ешланд. Кілька сімей вирішили залишитися, незважаючи на попередження державних діячів.

У 1992 році штат Пенсильванія зажадав дозволу на примусове відчуження всієї приватної власності міста, мотивуючи це непридатністю будівель для використання. Подальша спроба мешканців через суд домогтися будь-якого рішення проблеми зазнала невдачі. У 2002 році Поштова служба США скасувала поштовий індекс містечка — 17927.

Сьогодні[ред.ред. код]

Церква Успіння Святої Діви Марії Української греко-католицької єпархії

У Централії практично не залишилося заселених будинків. Більшість будинків було знесено, і ця область тепер виглядає як лука з кількома прокладеними через неї вулицями. Велика частина міста покрита заростями. Єдина церква, що залишилася в місті, — Церква Успіння Святої Діви Марії Української греко-католицької єпархії щотижня в суботу вночі проводить службу. У місті є чотири кладовища.

Єдиними ознаками пожежі, яка займає площу приблизно 1,6 км² і поширюється по чотирьох фронтах, є низькі округлі металеві парові вентилі на півдні містечка і кілька знаків, що попереджають про підземну пожежу, нестійкий ґрунт і чадний газ. Також можна побачити дим і пару, які виходять із занедбаної частини пенсільванської Траси 61 (вона була закрита у 1990-х після того, як на дорозі з'явилися кілька великих тріщин), у місцях неподалік від цвинтаря, розташованого на пагорбі, і з інших тріщин у ґрунті, розташованих по всій території міста. Маршрут Траси 61 був змінений і була побудована об'їзна дорога, яка йде в стороні від покинутого міста. Однак, підземний вогонь все ще горить, але ніяких спроб загасити його вжито не було. Вугілля там достатньо, щоб ця пожежа тривала ще протягом 250 років.

Траса 61

На кінець 2005 року Співдружність штату Пенсільванія так і не відновила контракт переселення городян, тому доля жителів, що лишилися там залишається невизначеною.

Очікується, що велика частина колишніх жителів повернеться у 2016 році для того, щоб відкрити капсулу часу, поховану у 1966 році поряд з меморіалом.

Право на розробку надр[ред.ред. код]

Деякі жителі, які проживали в Централії вважають, що право штату на примусове відчуження їх власності було інсценовано, щоб отримати права на видобуток у нижній частині міста антрациту.

Мешканці припускають, що його ціна становить більше 1 мільярда доларів, хоча точна кількість вугілля — невідома. Чиновники Співдружності заявляли, що штат Пенсільванія не має прав на видобуток антрациту і не має сенсу в придбанні, і ніяка гірська промисловість не була організована в цій області.

Централія в культурі і мистецтві[ред.ред. код]

  • Місто Централія послужило прототипом для створення міста у фільмі Сайлент гілл.
  • У книзі Джоан Квіглі, опублікованій в 2007 році, описується, що пожежа сталася 27 травня. Причиною пожежі послужив недопалок сигарети, викинутий одним водієм тягача. У якості своєї версії, Квіглі цитує інтерв'ю з пожежними-добровольцями, колишнім начальником пожежної охорони, чиновниками міста та з кількома свідками тієї події.
  • Події оповідання Strange Highways (англ. Дивні дороги) американського письменника-фантаста Діна Кунца відбуваються в місті, яке дуже схоже на Централію.
  • У журналі Time 22 червня 1981 було опублікувано статтю «Найгарячіше місце в Америці».
  • Централія стала місцем фінальної сцени роману «Вампір нуль» письменника Девіда Велінгтона.

Примітки[ред.ред. код]

  1. DeKok, David (1986), Unseen Danger; A Tragedy of People, Government, and the Centralia Mine Fire, Philadelphia: University of Pennsylvania Press, p. 17, ISBN 978-0595092703 

Посилання[ред.ред. код]