Церква Стрітення Господнього (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Церква Стрітення Господнього
Kostel, L'viv.JPG
Церква Стрітення Господнього (Львів)
Розташування Україна Україна, Львів
Координати 49°50′27″ пн. ш. 24°02′47″ сх. д. / 49.8410556° пн. ш. 24.0465833° сх. д. / 49.8410556; 24.0465833Координати: 49°50′27″ пн. ш. 24°02′47″ сх. д. / 49.8410556° пн. ш. 24.0465833° сх. д. / 49.8410556; 24.0465833
Архітектор Джованні Баттиста Джизлені
Початок будівництва 1642
Кінець будівництва 1693
Стиль бароко
Належність Українська греко-католицька церква
Адреса Вулиця Винниченка, 30
Commons-logo.svg Церква Стрітення Господнього у Вікісховищі

Це́рква Стрі́тення Госпо́днього — колишній костел Матері Божої Громничої і монастир кармеліток босих, пам'ятка архітектури у Львові на вулиці Винниченка, 30.

Історія[ред.ред. код]

Костел і монастир кармеліток босих зведені на «ґрунтах», наданих Якубом і Теофілією з Даниловичів Собеськими. Початково будівлі були дерев'яні.

Проект кам'яного костелу розроблений італійським архітектором Джованні Баттистою Джизлені у 1642 році. За зразок послужив фасад храму Санта Сусанна в Римі, архітектора Карло Мадерно. Будівництво почато 1644 року і велось під керівництвом Яна Годного. Від 1683 року будівництвом керував Томаш Дубінський. Спорудження з перервами тривало від 1644 до 1692 року. Завершено завдяки фундації короля Яна III Собеського. Початково освячений як Костел Матері Божої з Лоретто. В кінці XVIII ст. австрійська влада закрила костел і розмістила у ньому склад. Повернутий Римо-Католицькій церкві 1842 року на прохання львівського архієпископа Франца Піштека. Костел було наново посвячено Матері Божій Громничій (Стрітенню Господньому). В XIX столітті в криптах поховано трьох львівських архієпископів — Франца Піштека, Лукаша Баранецького і Франца Ксаверія Вежхлейського. 1940 року частину монастиря передано Львівському медичному інститутові. Костел і монастир продовжували діяти до 1946 року, коли увесь комплекс був переданий військовим. 1976 року храм передано для влаштування експозиції обласному управлінню якості, метрології та стандартизації (нині це Науково-дослідний інститут «Система»). В часи незалежності храм передано в користування Українській греко-католицькій церкві. 2009 року каплицю при храмі, передано в користування Римо-католицькій церкві. Нині в храмі проводяться богослужіння східного і західного обрядів.

Архітектура[ред.ред. код]

Храм розташований на парній стороні вулиці Винниченка, виходячи на неї головним фасадом. Збудований з цегли та частково з тесаного каменю. Однонавовий з трансептом, в плані має форму хреста. Зорієнтований на осі захід-схід. Монастир примикає до храму із півдня та сходу і має власне внутрішнє подвір'я. На перетині трансепта з навою храму розміщено невеликий купол, увінчаний сигнатуркою з хрестом. Кожне крило трансепта перекрите одним хрестовим склепінням. Презбітерій прямокутний в плані, вужчий від нави, піднятий відносно неї на одну сходинку, перекритий одним пряслом хрестового склепіння. Зліва від пресвітерія прибудовано захристя, справа — каплицю, до котрої вхід влаштовано з трансепта. Каплиця перекрита п'ятьма пряслами хрестових склепінь. З обох боків у каплиці під самими склепіннями прорізано по 3 вікна. Фасад храму розділений на два яруси карнизом, фризом і архітравом. В нішах першого ярусу стоять декоративні вази, а на другому — скульптурні постаті св. Йосифа і св. Терези, виконані у 1688 році Андреасом Шванером. Портал фланкований двома колонами, що підтримують фриз із тригліфами і трикутний фронтон. Другий ярус розчленований чотирма пілястрами, фланкований кам'яними волютами і завершений трикутним тимпаном із хрестом. Тимпан оздоблений гербами Собеських і Даниловичів.

Внутрішній вистрій[ред.ред. код]

Відомо, що три вівтарі мав ще перший дерев'яний храм. Розписи і оздоблення кам'яного храму були знищені після зайняття його військовими в кінці XVIII ст. По поверненні будівлі у 1842 році Римо-католицькій церкві, проведено реставрацію. Наприкінці XIX ст. фірма Яна Слівінського змонтувала невеликий орган. Петром Війтовичем виготовлено бічний вівтар св. Йосифа (1916), а пізніше — другий бічний вівтар Матері Божої Покровительки (після 1925). У 19291931 роках виконано ремонтні роботи у монастирі і зокрема у каплиці, що прилягає до костелу. В каплиці встановлено вівтар Матері Божої неустанної помочі. Внутрішні розписи каплиці виконано Яном Розеном і його учнем Казимиром Смучаком. У костелі встановлено новий алебастровий головний вівтар, виконаний за проектом Юзефа Шостакевича на фабриці алебастрових виробів у Журавно. Скульптури головного вівтаря виконала Ядвіґа Городиська (знищені у 1979). 1976 року «Укрзахідпроектреставрацією» проведено реставрацію фресок у каплиці, з костелу прибрано усі предмети культу, частину скульптур передано до музею «Олеський замок», деякі предмети попали в Музей історії релігії. Із крипт забрано труни латинських архієпископів.

Джерела[ред.ред. код]