Церква святого Миколая (Аскольдова могила)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі
Askoldova mogyla 1.jpg
Церква Святого Миколая
Розташування Україна Україна, Київ
Координати 50°26′38″ пн. ш. 30°33′05″ сх. д. / 50.44389° пн. ш. 30.55139° сх. д. / 50.44389; 30.55139Координати: 50°26′38″ пн. ш. 30°33′05″ сх. д. / 50.44389° пн. ш. 30.55139° сх. д. / 50.44389; 30.55139
Архітектор Андрій Меленський
Замовник Самійло Мещеряков
Початок будівництва 1809
Кінець будівництва 1 вересня 1810
Вартість 8 тисяч рублів
Стиль ампір
Належність Українська греко-католицька церква
Адреса вул. Паркова дорога, 1

Це́рква Свято́го Микола́я на Аско́льдовій моги́лі — храм роботи Андрія Меленського у Києві, в урочищі Аскольдова могила. Сучасний храм збудовано у 1809 році, тим не менш, культові споруди існували на цьому місці починаючи з ХІ століття і з самого початку усі вони носили ім'я Святого Миколая.

Стародавня історія[ред.ред. код]

Стародавня Микільська церква була споруджена не пізніше Х століття якимось Ольмою поряд зі своїм двором, над могилою князя Аскольда в урочищі Угорському, яке з XVIII столітті зветься Аскольдовою могилою. Назву церква отримала за ім'ям, яке прийняв Аскольд при хрещенні у 867 році — Микола. Певний час поширеною була думка про те, що до будування церкви причетна княгиня Ольга, а, отже, церква є найдавнішою на Русі. Виникла ця думка, скоріше за все, через помилку переписувача, який, свого часу, замість «Олма» написав «Олга». Втім, деякі дослідники та автори дотримуються прямо протилежної версії. Висловлено думку, що Ольма — це Олмош (Альмош), хан угрів, спільник Осколда-Миколи, який на межі ІХ та Х століття під тиском печенегів вивів орду мадяр з Пн. Причорноморських степів до Панонії.[1]

У 971 році церкву Святого Миколая було зруйновано сином Ольги — Святославом, правління якого пов'язане із жорстокою язичницькою реакцією, переслідуванням християн і нищенням церков. Лише у 990 році князь Володимир знову спорудив тут дерев'яний храм. 1036 року при церкві було засновано жіночий монастир, у якому доживала свого віку мати одного із засновників Києво-Печерської обителі преподобного Феодосія. Він містився чи то на самій Аскольдовій могилі, чи то на узвишші над нею.

Існує переказ, пов'язаний із подією, яка сталася 1113 року в житті великого князя Київського Мстислава Володимировича, сина Мономаха. Повертаючись пізньої пори із полювання, він заблукав у дрімучому лісі, який покривав собою місцевість сучасного Печерська. Шукаючи дорогу з нього, князь несподівано побачив яскраве світло, що його випромінював образ Святого Миколая, який містився на високому пеньку, якраз біля тієї самої дороги. На згадку про таке чудесне явлення він 1115 року заснував при Миколаївській церкві на Аскольдовій могилі (чи перетворив із зазначеного вище жіночого) чоловічий монастир (чи відновив після зруйнування його 1096 року половцями). Через якийсь час на місці пригоди, що сталася із Мстиславом, з'явилася стовпоподібна каплиця (слуп) із образом Святого Миколая, яка вказувала напрямок руху до обителі на Аскольдовій могилі.

Т.Г.Шевченко. Аскольдова могила. 1846 рік

До самого Микільського монастиря, оточеного густим пустинним лісом, додалися назви Пустинний, Слупський або Стовповий. 1147 року князь Андрій Боголюбський приписав його до Києво-Печерської обителі. Відновлений після руйнації, заподіяної 1240 року татаро-монголами хана Батия, монастир у XV столітті знову грабувався татарами.

Найдавніше зображення церкви Святого Миколая — дерев'яної, з трьома банями — було знайдене на плані Кальнофойського. Наприкінці XVI століття обитель була певний час уніатською.[2] За митрополита Київського Петра Могили вона отримала від українських гетьманів цілий ряд універсалів і грамот на володіння маєтностями. Один із них, а саме Іван Мазепа упродовж 16901696 років власним коштом спорудив на горі над Миколаївською церквою за проектом архітектора Йосипа Старцева великий мурований 5-банний Військово-Микільський собор, який став соборним храмом Микільського монастиря. У келії довкола нього переселилася більша частина братії із території на Аскольдовій могилі, а під горою лишився монастирський цвинтар з дерев'яною Миколаївською церквою, котра з головної перетворилася на приписну цвинтарну.

Новий храм[ред.ред. код]

У 1809 році воронезький купець Самійло Мещеряков побажав увічнити память своєї дружини, яка померла у Києві і була похована на Аскольдовій могилі. З цією метою він замовив Андрієві Меленському проект мурованої церкви, яка й була збудована того ж року (під керівництвом Василя Сєрікова) за 8 тисяч рублів і освячена 1 вересня 1810 року. Церква була двоповерхова, виконана у стилі ампір та отримала форму ротонди, оточеної колонадою тосканського ордеру. Її вінчала велика напівсферична баня з ліхтарем та маленькою дзвіницею (у 1882 баню храму було дещо спрощено). Тарас Шевченко зобразив її на одній з акварелей. Всередині церкви, у напівпідвальній крипті було передбачено 77 місць для поховань. У 1816 році церкву розписано іконописцем Білецьким, а у 1840 році цвинтар закрили.

Аскольдова могила з церквою наприкінці XIX ст.

У 1847 році церкву разом із цвинтарем планувалося знести, оскільки поруч прокладався шлях до Ланцюгового мосту, а крім того, вона була в аварійному стані внаслідок зсувів схилу. Однак 10 вересня того ж року храм на Аскольдовій могилі відвідав імператор Микола І, котрий заборонив знесення заявивши:

«Анітрохи падінням не загрожує; треба трохи полагодити і церква має існувати». [3]

Дошку з цією історичною фразою повісили згодом у відремонтованому храмі. Іншу дошку, з довжелезною (і наполовину вигаданою) історією Аскольдової могили, згодом почепили на фасаді церкви у 1866 році, під час відзначення 1000-ліття хрещення Аскольда. Тоді ж країною поширилася легенда про те, що тут знаходиться також і його поховання. На запитання про це богомольців військові писарі показували на місце за вівтарем храму, де існувало поховання невідомої особи, а пастирські служки уточнювали: «Не тут, а під церквою у склепі».[4]

У 1856 році церкву знову розписали, а у 1861 році, коштом монастиря, відновлений цвинтар оточили кам'яною огорожею з брамою, над воротами якої влаштували дзвіницю. Також було споруджено кам'яний будинок для священика.

На закритому з 1845 року для загального користування цвинтарі, починаючи з другої половини XIX століття, почали здійснювати поховання найзаможніших жителів Києва. Зрозумівши, що від цього можна мати неабиякий зиск, монастирське начальство стало практикувати широкий розпродаж місць на ньому, а на початку 1880-х років запровадило навіть посаду наглядача, першим із яких виявився ієромонах отець Рафаїл. Він багато зробив для того, аби зберегти й утвердити звичай прибирати могили й утримувати їх у належному стані, перетворюючи це похмуре місце на привабливий куточок міста.

У 1882 році церкву Святого Миколая було відреставровано за проектом Володимира Ніколаєва.

Перебудована церква за радянських часів

Після своєї смерті, яка сталася у поважному віці, отець Рафаїл також знайшов тут для себе вічний спокій. Його місце заступив у 1892 році ієромонах того самого монастиря отець Веніамін. Найперше він звернув увагу на церкву, яка своїм зовнішнім виглядом і внутрішнім оздобленням не відповідала станові кладовища з його чистотою, прекрасними надгробними пам'ятниками і склепами. Не маючи в кишені жодної зайвої копійки, наглядач звернувся за допомогою до приватних осіб, які мали тут могили своїх близьких, і несподівано для себе отримав широку підтримку: у 1893 році у церкві провели капітальний ремонт. Усередині з'явилися привезений із Італії біло-мармуровий іконостас, новий настінний розпис, виконаний за ескізами живописця Віктора Васнецова, і дубовий паркет. Освячення оновленого храму здійснив 7 липня 1894 року митрополит Київський Іоанікій. Також, у 1899-1901 роках, коштом Марії Поторжинської було збудовано нову, більшу дзвіницю.

Новітні часи[ред.ред. код]

Після встановлення радянського режиму церкву закрили, але у 1921 — 34 роках вона ще діяла, як парафіяльна УАПЦ. У 1934 році церкву закрито вже остаточно, а кладовище знищене з метою влаштування розважального парку. У 1936 році церкву перебудували під ресторан, а у 1938 році архітектор Петро Юрченко досить дотепно переробив колишній храм на парковий павільйон, надбудувавши замість бані наскрізну іонійську колонаду.[5] Тоді ж було знесено і дзвіницю початку ХХ ст., будинок настоятеля і паркан 60-х рр. XIX ст.

Пам'ятна дошка Іванові Павлу ІІ на стіні церкви

У такому вигляді церква проіснувала до останньої реставрації 1997 — 98 років (архітектор Володимир Хромченков), коли було відновлено первісний вигляд споруди. 26 квітня 1992 році храм передано релігійній громаді Української греко-католицької церкви. У напівпідвалі нині також влаштовано церкву в ім'я Святого Сильвестра Папи Римського. Освячення відновленої Миколаївської церкви здійснив 22 травня 1998 року тоді ще Преосвященний Екзарх Києво-Вишгородський УГКЦ Любомир Гузар.

Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі прославилась також тим, що це був перший храм, який відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого апостольського візиту в Україну влітку 2001 року.[6]

Під пам'ятною дошкою, встановленою на стіні церкви на честь візиту Папи, міститься напис:

«У цьому храмі Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі 23 червня 2001 р. Божого Святійший Отець Іван Павло ІІ в молитві перед Чудотворною іконою Зарваницької Богородиці віддав під Її покровительство свою Апостольську подорож Україною»

Примітки та посилання[ред.ред. код]

  1. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. - Київ: Наукова думка, 1988.
  2. Парафія УГКЦ св.Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі
  3. Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року
  4. Храми Св. Миколая у Києві
  5. Третяк К. О. Київ: Путівник по зруйнованому місту. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001. — 200 с.
  6. Польща - Україна

Джерела інформації[ред.ред. код]