Церква Святої Ірини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Церква святої Ірини)
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 41°00′35″ пн. ш. 28°58′52″ сх. д. / 41.00972° пн. ш. 28.98111° сх. д. / 41.00972; 28.98111

Hagia Eirene01.jpg

Це́рква Свято́ї Іри́ни (Стамбул) — найстаріша серед збережених християнських церков колишнього Константинополя, розташована на території палацового комплексу Топкапи в сучасній столиці Туреччини.

Історія створення[ред.ред. код]

Споруда церкви на 1900 рік.

Місце розташування має значну попередню історію, що сягає в історію Стародавньої Греції.

В 21 столітті.
  • В добу Староданьої Греції тут побудували язичницький храм на честь богині кохання Афродити.
  • В 4 столітті н.е. за сприяння візантійського імператора Константина на руїнах храма Афродити будують великий християнський храм, що тимчасово став головним храмом Константинополя. Саме в ньому 381 року н.е. працював Перший Константинопольський собор( він же Другий вселенський ).
  • Площа біля храму стала місцем сутичок 532 року під час повстання Ніка( повсталі кричали «Перемога !», звідси грецька назва повстання). Після придушення повстання храм того ж року відновили.
  • Церква Св. Ірини 740 року постраждала від землетрусу, трохи перебудована і ремонтована. На зламі 8-9 ст. її фігурні мозаїки були знищені в добу іконоборства.
  • Церква Св. Ірини втратила значення головного храму після побудови храму Св. Софії, але зберігалася і в добу Латинської імперії візантійців, і надалі.
  • Після військового захоплення Константинополя 1453 року османами, церква Св. Ірини не була перетворена на мечеть (!). Поруйновану споруду відремонтували і перетворили на арсенал.( На арсенал з порохом був перетворений свого часу і уславлений нині храм Парфенон в Афінах, захоплених османами.) Церква розташована в першому дворі палацового комплексу Топкапи.
  • 1869 року ремонтовану споруду церкви відвели під Археологічний музей Стамбула .
  • На початку 21 сторіччя церква Св. Ірини була реконструйована і використовується як концертна зала.

Проблема хрестово-купольних храмів[ред.ред. код]

Церква Св.Ірини, інтер'єр на 1912 рік.

Хрестово-купольні храми відомі в візантійській архітектурі з 5 століття. З шостого століття н.е. цей тип храмових споруд перестав бути винятковим і навіть перетнув кордони, став найпоширенішим в Вірменії та Грузії. А з восьмого століття н.е. цей тип храмових споруд став домінувати в візантійській архітектурі.( В дев'ятому столітті цей тип дійде до Херсонеса в Криму, церква на акрополі міста, датована 9 ст. н.е. ) Подібні споруди - найбільш відповідали вимогам тодішньої християнської служби, вимогам символічного відображення храму як божого дому і дому молитви, в якому живе і перебуває пренебесний Бог.

Символічність переважала, нею був просякнутий навіть декор храмів - навіть мармурові мозаїки підлоги. Останні символізували або райські луки з квітами, або океан, що плескався навколо пласкої землі. Хрестово-купольні храми не досить зручні, в цьому вони значно поступалися базилікам. Але їх символічність вважалась відповіднішою вимогам служби і закріпилася.

Але потяг до розкоші в декорі і ускладнених форм в архітектурі столиці Візантії не припинявся. Ускладнення форм в архітектурі і в розкіші декору притаманні вже храму Святої Софії, вибудованому до 537 року і висвяченого вже 26 грудня того ж року. Це грандіозиний за розмінами хрестово-купольний храм, найбільший за всю історію існування Візантійської імперії. Хрестово-купольна схема покладена в основу і інших великих храмів в далеких провінціях, включаючи Київ і Чернігів. Але там вона ускладнена галереями над бічними навами, нартексом, бічними вежами ( Софія Київська ), окремими приміщеннями хрещальні ( Спасо-Преображенський собор (Чернігів), окрема хрещальня була знищена ). Але порівняння планів так званого храму Дере-Агзи і Спаса Преображення 11 століття у місті Чернігів довело їх надзвичайну схожість, як і декор з гранчатих напівколон в два яруси, який мають -

  • Неа Моні на острові Хіос,
  • вівтарна частина собору Сан Марко, Венеція
  • собор Спаса Преображення 11 століття, Чернігів.

Майже втрачена пам'ятка Дере-Агзи довела тривалу архітектурну традицію у різних кінцях християнських земель, її спільне коріння і велич амбіцій замовників і будівельників у Чернігові, що бажали мати відомі зразки на власній батьківщині.

П'ятикупольні храми[ред.ред. код]

Центричний п'ятикупольний храм Всіх Святих Києво-Печерської лаври, план.

Першим п'ятикупольним храмом в Візантії вважють церкву святих Апостолів в столиці, яка не збережена до наших днів. Вона теж вразила уяву і сучасників, і іноземців, що прибували в Константинополь - і відповідно, викликала численні копії. Храм Св. Фронта в Перігьо (Франція) і собор Св. Марка в Венеції, вибудований в 11 столітті запрошеними візантійськими архітекторами, наслідував зразок саме церкви святих Апостолів. П'ятикупольні храми стануть характерною ознакою храмів східних слов'ян.

Опис споруди[ред.ред. код]

Церква Святої Ірини, поземний план.

Вибудувана з червоної цегли і каменю. Належить до типу купольних базилік, з якими храм поєднують три нави. Бічні нави невисокі, відокремлені від центральної низкою колон. Над колонадою – галереї другого поверху. Центральна нава надзвичайно широка. Масивні пілони підтримують велетенські арки, другий ярус яких нічим не відокремлений від внутрішнього простору храму, що збільшує враження просторості. ( Гадають, що аркади 2-го ярусу колись були, але їх розібрали, від чого зальність церкви виграла). Перехід до бані здійснено сферичними вітрилами, добревідомими по споруді так званого мавзолея Галли Плацидії в Равенні. Баня широкого куполу невисока, с низкою напівциркульних вікон, але головує в зовнішньому вигляді храму. Церква мала і другу баню на захід від головної( відновлена нині в прямокутному вигляді з низьким дахом. Вікна західної бані нині закладені цеглою.)

На сході – гранчата апсида, відкрита у простір храму трьома пізніми вікнами. Зовнішні фасади храму маловиразні, нерозроблені і нічим не нагадують декоративного багатства інтер'єрів. Зовнішнього декору практично нема.

Джерела[ред.ред. код]

  • «Всеобщая история архитектуры», М.-Л, т 3. 1963, раздел «Архитектура Византии».
  • Якобсон А.Л. «Раннесредневековый Херсонес», МИА, 1959, с. 215
  • «Византия, Южные славяне и Древняя Русь, Западная Эвропа», сборник в честь В.Н. Лазарева, М, 1973
  • Комеч А.И. «Древнерусское зодчество конца 10 - начала 12 веков», М, «Наука», 1987
  • Лихачёва В.Д. «Искусство Византии 4 -15 веков», Л. «Искусство», 1986, с. 45
  • M. Ramazanoglu: Neue Forschungen zur Architekturgeschichte der Irenenkirche und des Complexes der Sophienkirche. Atti del VIII congresso di studi bizantini 2, Studi byzantini e neoellenici, Palermo 1951.
  • P. Grossman: Zum Atrium der Irenenkirche in Istanbul, IM 15 1965.
  • Urs Peschlow: Die Baugeschichte der Irenenkirche in Istanbul neu betrachtet, Architectural Studies in Memory of Richard Krautheimer. Ed. C. L. Striker, Mainz, Zabern 1996.
  • Urs Peschlow: Untersuchungen und Grabungen an der Irenekirche.Anatolische Studien 24, Istanbul 1974.
  • Urs Peschlow: Die Irenenkirche in Istanbul: Untersuchungen zur Architektur. Tübingen 1977.

Див. також[ред.ред. код]