Церковнослов'янська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Церковнослов'я́нська мо́ва — давньослов'янська літературна мова. За походженням — староцерковнослов'янська мова з модифікаціями під впливом інших слов'янських мов. Такий вплив відбився вже в пам'ятках Х-ХІ століть. Розрізняють місцеві різновиди (ізводи) церковнослов'янської мови: східнослов'янський, болгарський, македонський, сербський, хорватський глаголичний, чеський, румунський.

Норми церковнослов'янської мови змінювалися з поступовим пересуванням центрів слов'янської книжності з півдня на схід, під впливом живих народних мов, залежно від тенденцій до уніфікації церковнослов'янської мови та відновлення давніх норм, що було пов'язано з діяльністю різних книжних шкіл.

Нині використовується в церковному православному служінні у східнослов'янських та південнослов'янських державах, а також у храмах Російської, Сербської, Болгарської православних церков, розташованих у інших частинах світу.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  2. Біленька-Свистович Л. В., Рибак Н. Р. Церковнослов'янська мова: Підручник зі словником: Понад 3500 слів. — К. : Криниця, 2000. — 336с.
  3. Мельник Я., Лазарович О. Церковнослов'янська мова: Навч.-метод. посіб. / Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника; Івано-Франківська теологічна академія. — Івано-Франківськ: Гостинець, 2004. — 244с.

Посилання[ред.ред. код]