Цигани в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Flag of the Romani people.svg Цигани в Україні Flag of Ukraine.svg
Kratky, Frantisek - Halic, romove (ca 1895).jpg
Франтішек Краткий. Галицькі цигани (1895)
Загальна кількість 47 587[1][2] осіб
Найбільші розселення Закарпатська область Закарпатська область: 14 004
Донецька область Донецька область: 4 106
Дніпропетровська область Дніпропетровська область: 4 067
Одеська область Одеська область: 4035
Харківська область Харківська область: 2325
Близькі етнічні групи ловарі, серви
Мова циганська, українська, російська
Релігія християнство, іслам[3]

Цигани в Україні (роми) — ромська етнічна меншина, яка проживає на території України. Загальна чисельність діаспори (згідно з даними перепису 2001 року) становить 47 587[1] осіб, більшість яких проживає у Закарпатській (14  004 особи), Донецькій (4 106 осіб), Дніпропетровській (4 067 осіб) та Одеській (4 035 осіб) областях. В Україні, за останніми даними[4], проживає 15 етнічних груп циган, серед яких: серви, келдерари(рос.)укр., ловарі, кримці(рос.)укр. (крими(рос.)укр.), сінті(нім.)укр., унгріко рома(угор.)укр., словацькі цигани(англ.)укр., расейці(рос.)укр. (гімпени(рос.)укр.), кишенівці, урсари(англ.)укр. та інші[5].

Етноніми[ред.ред. код]

Етнонім «цигани» з'явився в українській мові наприкінці XVI ст., його етимологія не визначена[6] і він є екзонімом. Самоназва, автоетнонім більшості європейських груп  — ромá, ро́ми, що перекладається з ромської як «людина». У сучасній українській діловій мові та в офіційних документах вживається етнонім «роми». Слово циган вважається образливим, хоча часто вживається й самими циганами.[7]

Історія[ред.ред. код]

Тарас Шевченко. Циганка-ворожка. 1841 рік

Перша згадка про появу циган на території сучасної України датується початком XV століття (в охоронній грамоті, виданій великим литовським князем Олександром циганському ватажкові Василю), а їхні перші поселення були в місті Ужгороді, в Бессарабії та в Криму. Згадуються вони і у саноцьких актових книгах за 1428 і 1436 роки та у львівських за 1428 і 1455. На територію України цигани потрапляють з Валахії та Молдови і до XVI століття вони кочували вже по всій Україні.

У часи Речі Посполитої[ред.ред. код]

Згодом у Центральну Україну переміщуються польські цигани, які були змушені переїжджати через запровадження Сеймом Речі Посполитої законів, про виселення циган у віддалені області.[8] Вони розселяються в районах, де за часів Богдана Хмельницького спостерігався великий попит на ковальський та зброярський промисли.

Розселившись на різних територіях цигани утворили кілька етнічних груп: цигани, розселені на Волині, Поліссі й частково на Полтавщині, належать до балтійської групи; влахи, близькі до бессарабських і румунських циган, заселили територію Поділля; серви (колишні вихідці із Сербії), найбільша група циган, розселилися по всій Україні. Згодом в Україні оселилися й угорські цигани.

Польські королі після 1624 року підпорядковують циган управлінню й суду «циганських королів», які обиралися із середовища циган і отримували при призначенні королівську грамоту. Їх резиденція знаходилася у місті Мір Мінської губернії. Останніми циганськими королями були Ігнатій Марцинкевич (1780 рік) та Ян Марцинкевич[9] (1788 рік).[10]

Оподаткування циган здійснювалося пошатрово, визначений оброк сплачувався до Військової малоросійської скарбниці.

Відомо про участь циган у визвольній боротьбі українського народу — У «Реєстрах усього війська Запорізького» були зазначені такі прізвища козаків: Валько Циган, Федір Циганський, Степан Циганчук, Дмитро Циганчик.

У 1765 році кочових циган вперше було проголошено поза законом — кожний з циган повинен був обрати собі постійне місце проживання.

Під владою Російської Імперії[ред.ред. код]

Влада Російської імперії також намагалася «осадити» циган, змусити їх оселитися на постійні місця проживання. Щоб примусити циган до осілого способу життя, Київська військова комісія (XVII століття) надавала їм річний термін для обрання постійного місця проживання, а по його закінченню їх вважали бродячими і переслідували. Постанови проти бродяжництва виходили у 1809, 1811 та 1818 роках.

Згідно з указом про «Правила для поселення циган» 1800 року осілі цигани-землероби протягом 4 років звільнялися від рекрутської повинності та усіх податей. Їм дозволялося, за указом 1818 року, вступати до міщанських міських товариств.

Розселення циган за повітами на території України (1897)

Поява сіл Циганівка, Цигани, Каменецького повіту та Червоноградського повіту, відповідно, Подільської губернії було спричинене переходом циган на осілий спосіб життя. У 1836 році було затверджене положення про «оселення корінних циган у Бессарабії на колишній основі», а у 1839 році вийшов закон «О поселении цыган на вольных казенных землях». Згідно з останнім законом у Бесарабії 782 родини отримали 9902 десятин землі, заснувавши села Каїр і Фараонівку[11]. Проте особливих успіхів ці заходи не дали. В українській частині Російської Імперії в 1897 році жило приблизно 8,8 тисяч циган, більшість (5,6 тис., 64%) — у степових південно-східних губерніях.

Одна з найбільших хвиль кочівлі припадає на початку першого і другого десятиліть XX століття: найбільше таборів проходило з півдня Поділля в Росію та на Слобожанщину:

Вони зберегли свої звичаї та типові риси, але одягом зовні нагадують місцевих жителів. Любов до кочового й незалежного життя у них така велика, що влітку коло свого житла вони часто ставлять шатро, де й живуть.[12]

Друга світова війна[ред.ред. код]

Докладніше: Геноцид циган

Під час Другої світової війни було знищено 80% усього ромського населення країн Європи. На території Росії, України та Криму, за даними директора Варшавського музею борців гетто Міріам Нович, жертвами геноциду стали 300 тисяч циган. В ніч на 24 грудня 1941 року у місті Сімферополі було розстріляно 800 чоловіків, жінок і дітей. Багато кримських циган, які здавна проживали в Криму, зазнали репресій з боку радянської влади після здобуття нею контролю за півостровом. Вони, разом із кримськими татарами, були депортовані до республік Центральної Азії.

8 жовтня 2004 року Верховною Радою України прийнято Постанову «Про відзначення Міжнародного дня голокосту ромів».[13]

Bundesarchiv Bild 146-2004-0026, bei Lemberg, Wagen von Zigeunern.jpg Mass killing site Derazhnia 1995.jpg
Колона циганських кибиток, що рухається
у напрямку до Львова (20 серпня 1941 року)
Пам'ятник загиблим євреям і
циганам на місці масового
розстрілу 20 вересня 1942 року
(Деражня)

Радянська влада[ред.ред. код]

За радянських часів влада намагалася змусити всіх циган до осілого життя, активно залучали до колгоспів. ВУЦВК РН УРСР 23 лютого 1927 року видав постанову про допомогу кочуючим, які виявили бажання перейти до осілості. Для виконання цієї постанови була розроблена спеціальна «Інструкція про проведення заходів економічного та організаційно-адміністративного порядку для допомоги переходу кочуючим циганам для осідлого життя та втягування їх в трудові процеси», яка передбачала їх залучення до трудового процесу, до кустарних артілей, у сільське господарство, пропонувалось давати переселенцям кредити, наділяти їх землею з державних фондів. Така політика спочатку давала результат і у 20-тих роках XX століття 81,3% циган України були вже осілими. На вільних землях у 1927 році оселилося 500 кочових родин[14]. Проте насильна колективізація початку 30-х років, під яку підпадали й цигани, припинила процес осідання.

Наприкінці 20-х років друкувалися циганомовні журнали «Романи зоря» («Циганська зоря») та «Небо дром» («Новий шлях»), які на початку 30-х років були закриті.

5 жовтня 1956 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом», що забороняв кочовий спосіб життя та прирівнював його до дармоїдства. За законами СРСР за «кочування й паразитичний спосіб життя» циган позбавляли волі до 5 років.

Розселення[ред.ред. код]

Розселення циган за регіонами України (2001), чол.

За переписом 1926 року в УСРР жило 13 000 циган (у тому числі 2 500 у містах); у Криму їх було 1 300, на Північному Кавказі — 6 800. Усіх циган на українських етнічних землях (на 1926 році) було близько 20 000.

Динаміка чисельності циганського населення України за 1989–2001 рр.

Динаміка чисельності циган за даними переписів:




Розселені по всіх областях України, але найбільше їх на Закарпатті, у Криму і Південній Бессарабії. Майже половина їх живе по містах.

Частка міських жителів серед циган України (2001)

На Закарпатті проживають такі групи циган: словацькі рома (нащадки переселенців початку XX ст.), келдераре, унгріко рома (вихідці з Угорщини), які проживають компактними групами. Найбільша кількість циган нараховується у у місті Мукачевому (1,4%), у Виноградівському (0,8%), Берегівському (4,1%) та Ужгородському (4,1%) районах Закарпатської області.[22]

Расейці (вихідці з південної Росії на початку XX ст.), ловаре і серви проживають на українському Поліссі. Прилуки, Ніжин, Чернігів та Остер є основними місцями компактного розселення расейців. Серед циган Житомирщини найбільше представників групи ловаре, які мають свої компактні поселення в Житомирі (район Богунія), селі Тетерівка Житомирського району та в місті Малин. Серви живуть розсіяно невеликими групами серед представників інших етногруп. Для них характерне проживання у великих містах Житомирської і Чернігівської областей (міста Чернігів, Житомир, Коростень, Малин).

Розселення циган за регіонами України (2001), %

На території Київщини проживають, в основному, серви, більшість яких мешкає в Києві. У місті Біла Церква проживає група циган-келмишів. У Черкаській області келмиші живуть не в містах, а в циганських селах, які виникли в 60-х роках XX ст. Основним регіоном розселення є місто Сміла та його околиці. Цигани-расейці та серви проживають на території Полтавщини. У зв'язку з переселенням населення з районів, що постраждали від аварії на ЧАЕС, їх кількість збільшилась за рахунок прибулих з Чернігівської та Житомирської областей. Більшість поселялись у Миргороді та Лубнах. На території Кіровоградщини та Донеччини проживають циганські роди з етно-групи сервів. На Миколаївщині мешкають серви, молдавські цигани та келдерари.

Найменш чисельною етнічною групою циган є кримські цигани-кримці, які здавна проживали в Криму. Зараз вони переважно сконцентровані у великих індустріальних містах. В Одеській області проживають серви і представники вихідців з Німеччини — циганська етногрупа сінті(нім.)укр., а на її півдні мешкають молдавські цигани. Представники цих етнічних груп також проживають на півдні Вінницької області.

Розселення циган та їх взаємодія з іншими етносами накладає свій відбиток на їх рід занять, рівень життя та стан циганської мови та її діалектів.

Transcarpathia roma 2001.PNG Динаміка кількості циган в Україні.PNG
Розселення ромів на території Закарпаття
Зміна кількості циган у період
між переписами 1939 і 2001 років[17][18][19][20][21][1]

Розподіл за соціальним статусом[ред.ред. код]

Ромське населення України поділяється на кілька соціальних підгруп, залежно від таких факторів, як регіон, в якому вони проживають, мова спілкування, професійна приналежність (що склалася історично), часовий період, коли етнос перейшов до осілого способу життя, віросповідання та ін. Крім того, той факт, що більшість ромів живуть у бідності, також створює поділ за соціально-майновим статусом всередині ромської спільноти.[23] До жорсткої кастовості ромів віднесені:

  • пересічні цигани — мешканці таборів, осілі цигани, які мають свої будинки, квартири.

Існує ще четверта категорія, яка стоїть найнижче в ієрархії і не належить до громади — це цигани «з вулиці»[24].

Мова[ред.ред. код]

Циганська мова, як рідна серед циган України (2001)

Циганські субетноси на території України представлені сервами, сервуря або лівобережними циганами (найчисельніша циганська група в Україні), та влахами, влахуря, мова яких належить до Української діалектної групи, згідно з лінгвістичною класифікацією, яку запропонував Л. Н. Черенков.[25] Ще одною групою циган, яка склалася на території України є кримські цигани, або киримітіка рома, татарітіка рома (аюджі, гурбети та інші), мова яких зазнала великого лінгвістичного та етнографічного впливу з боку місцевого тюркомовного населення. Влашська — третя велика мовна група, до якої належать молдавські цигани (Одеська та Чернівецька області), частина яких (кишинівці) оселилася у 20 — 30 роках XX століття у Донецькій, Луганській областях. Також до цієї групи належать келдерари та ловарі, які мешкають маленькими групами скрізь на території України. Четвертою мовною групою є Карпатська, до якої належать словацькі (сервіка рома) та угорські (унгріко рома) цигани, які мешкають у Закарпатській області.

Лише 40% циган у містах вважають циганську мову рідною, у селах — 35%; решта за рідну мову вважає українську, угорську, російську та румунську мови.

Рідна мова циган України за переписами населення 1989 та 2001 рр.:[1][26][27]

Рідна мова 1970 1989 2001
Циганська мова  15 853  52,7%  28 074  58,6%  21 266  44,7%
Українська мова  4 760  15,8%  5 915  12,3%  10 039  21,1%
Російська мова  3 723  12,4%  4 928  10,3%  6 378  13,4%
Угорська мова  5 755  19,1%  8 083  16,9%  ~8 900  18,7%
Інша мова[28]  917  1,9%  203  0,4%

Рідні мови циган України у регіонах за переписом 1989 р.:

чисельність циганська угорська українська російська молдавська татарська інша
Кримська область 1 698 73,6% 0,1% 0,6% 23,1% 0,3% 1,8% 0,5%
Вінницька область 899 62,7% 30,3% 3,6% 2,9% 0,6%
Волинська область 81 58,0% 35,8% 4,9% 1,2%
Дніпропетровська область 4 062 75,4% 0,4% 14,0% 8,9% 0,5% 0,1% 0,8%
Донецька область 4 806 70,4% 8,6% 20,2% 0,2% 0,1% 0,5%
Житомирська область 956 70,6% 0,5% 19,6% 9,0% 0,2% 0,1%
Закарпатська область 12 131 20,5% 65,7% 12,3% 1,0% 0,4%
Запорізька область 1 992 81,9% 4,5% 13,3% 0,3% 0,1%
Івано-Франківська область 111 91,0% 4,5% 4,5%
Київська область 715 72,3% 0,1% 17,9% 6,3% 3,4%
Кіровоградська область 929 69,2% 0,2% 20,9% 6,5% 2,6% 0,1% 0,5%
Луганська область 3 367 71,4% 3,9% 23,9% 0,4% 0,4%
Львівська область 524 82,6% 2,5% 8,6% 4,8% 0,8% 0,8%
Миколаївська область 1 291 57,2% 0,2% 25,6% 11,6% 5,0% 0,5%
Одеська область 3 870 69,6% 8,6% 12,2% 8,7% 0,1% 0,8%
Полтавська область 982 56,3% 1,6% 34,0% 6,1% 1,6% 0,2% 0,1%
Рівненська область 177 68,4% 3,4% 16,9% 6,8% 4,5%
Сумська область 1 653 69,0% 1,0% 11,2% 18,0% 0,4% 0,1% 0,3%
Тернопільська область 45 51,1% 22,2% 17,8% 8,9%
Харківська область 2 948 80,2% 0,9% 7,2% 11,6%
Херсонська область 2 004 70,3% 0,1% 19,9% 9,3% 0,2% 0,1%
Хмельницька область 521 66,4% 0,2% 26,5% 3,8% 2,9% 0,2%
Черкаська область 979 63,0% 0,1% 26,8% 5,1% 3,0% 0,2% 1,8%
Чернівецька область 59 81,4% 6,8% 6,8% 5,1%
Чернігівська область 843 80,0% 10,6% 7,7% 0,9% 0,8%
Київ 274 52,2% 12,0% 32,8% 2,2% 0,7%
Україна 47917 58,6% 16,9% 12,3% 10,3% 1,3% 0,1% 0,5%

За переписом 2001 року, серед циган України вказали на вільне володіння мовами:[29][30]

За переписом 1970 року, серед циган України вказали на вільне володіння мовами:[27]

Населені пункти, у яких циганську мову назвали рідною понад 10% населення за переписом 2001 року.[31]

Населений пункт Район Область % циганськомовних
с. Прокопівка Куп'янський район Харківська область 28,21
с-ще Литвинівка Великобурлуцький район Харківська область 20,83
с. Райки Іллінецький район Вінницька область 20,43
смт. Середнє Ужгородський район Закарпатська область 13,55
с. Первомайське Васильківський район Дніпропетровська область 12,24
с. Домбоки Мукачівський район Закарпатська область 11,36
с. Горянка Доманівський район Миколаївська область 10,45

Традиційна культура[ред.ред. код]

Теодор Аман. «Циганка»

Святкують більшість християнських свят, зокрема Різдво («Кючуно»), Пасху («Патраді»), Трійцю («Русаля»). На святах дотримуються традиційних звичаїв, наприклад «уникання» — чоловіки сідають окремо від жінок.

Цигани вирізняються своєрідним одягом, мають багатий фольклор, зокрема, у ділянці народної поезії (особливо казки), музики[32], танцю. Вони належать до народів, які легко сприймають елементи культури населення, серед якого проживають. Циганські мотиви мали вплив на музику й літературу, зокрема, в Україні є вони в творчості Степана Руданського, Михайла Старицького, Миколи Гоголя, Івана Франка та ін.

Фольклор[ред.ред. код]

Циганський фольклор має жанри, в яких розповідається про зв'язки циган з Богом та святими. Також їм притаманна віра в лісовиків, водяників та маленьких чоловічків, які приходять на допомогу в складній ситуації. Своєрідність пісенного розспіву і текстова поліфонія циган є свідченням звязку їх мелосу зі східною музичною традицією. У текстах пісень містяться звернення до слухача (наприклад, слова-клятви, слова-прохання), які посилюють емоційний ефект. Усна нар. творчість представлена піснями, казками, переказами та бувальщинами, прислів'ями, загадками.

Господарська система[ред.ред. код]

Традиційними зайняттями циган були ремесла: ковальство, столярство, лоткарство, виготовлення решіт і мандрівна торгівля; інші джерела їх заробітку — музика, співи і танці, також ворожіння:

Цигани займаються крадіжками коней, баришництвом, жінки ходять по селах і містах і ворожать.[12]

Цигани, завдяки своєму кочовому способі життя та постійному спілкуванні з кіньми, були чудовими знавцями цих тварин. Дуже високим був авторитет циган-конюхів і коновалів, до яких часто звертались за допомогою і добре платили за їх працю, адже вони добре зналися на повадках коней, лікували від багатьох хвороб, були прекрасними наїзниками. Серед чоловічих занять поширеними були торгівля і менжування кіньми, у жінок — ворожіння («драбаріпе»).

Нині багато циган працює в сільському господарстві і промисловості, але й далі чимало їх тримається старих традицій. Популярним заняттям є і торгівля — як легальна, так і нелегальна (зокрема наркотиками)[33]. Циганська ворожба популярна і у наш час: по руці, на картах, на воску, квасолі, дзеркалі, наговори та інше.

Культурна діяльність[ред.ред. код]

Народний ансамбль циганської пісні і танцю «Ягорі»

З 1999 року в Ужгороді циганською, українською та російською мовою виходить газета «Романі Яг». 17 циганських національно-культурних товариств нині діють в Україні, 8 з яких — у Закарпатті. Дві ромські школи функціонують в Ужгороді. Ромський центр та недільна школа діють у місті Ізмаїл. На Закарпатському обласному телебаченні створена й працює редакція передач ромською мовою.[34]

Активно функціонує Асоціація Ромів України, заснована у 2001 році.[35] На всеукраїнському рівні функціонує спілка громадських організацій «Конгрес Ромен України». Головою Конгресу є Петро Дмитрович Григоріченко, який водночас є членом Ради з питань етнонаціональної політики при Президентові України, членом Ради представників громадських організацій національних меншин України при Державному комітеті України у справах національностей і релігій та членом робочої групи з питань рома/сінті Ради Європи.[36] Всеукраїнська громадська організація «Центр об'єднання та захисту прав ромів», президентом якої є Михайло Васильович Конденко, функціонує з 2006 року. Третьою всеукраїнською ромською організацією є Міжнародна громадська організація ромів «КЄТАНЄ», президент якої Ю. М. Іваненко.

Серед культурно-освітніх організацій слід виділити Київський циганський державний театр «Романс», ансамбль «Романяк» (Закарпаття), циганський дитячий колектив «Іренка» (Ужгород), народний ансамбль циганської пісні і танцю «Ягорі».

Багатий матеріал про культуру циган зберігається у Білоцерківському державному краєзнавчому музеї. До складу музейної збірки входять колекція циганської періодики країн світу (газети, журнали), книги, матеріали, що відображають побут народу (одяг, кінська збруя, знаряддя праці та ін.), колекція картин циганських художників. Також музей має документи ООН, Ради Європи з проблем циганів та інших кочових народів Європи.

Релігія[ред.ред. код]

Цигани на залізничній станції Сянки

За релігією цигани на Наддніпрянщині були православні, в Галичині й на Закарпатті — греко-католики. Проте вони відвідували церкви лише в дні великих свят. Коли дітям виповнюється 10—13 років, проводиться хрещення, де в куми кличуть декілька пар. Перша Біблія циганською мовою була видана у Югославії у 1991 році.

Кочові цигани мали язичницький світогляд, який, однак, мав релігійне спрямування: вони вірили у існування Бога, диявола, душі, потойбічного життя. Використання талісманів, оберегів притаманне для всіх груп циган, окрім кримців. Вони, за їхнім розумінням, могли захистити їх від нещасть та хвороб. Є серед релігійних вірувань і архаїчні, древні елементи: культ проклятих речей, численні ритуальні забобони — мехріме, вірування в щасливу й нещасливу руку, у пророчі сни, в існування нечистої сили — русалок, домовиків, мерців та інше.

Своєрідний культ берегині сім'ї у ромів представлений культом ікон, які були одними із найважливіших оберегів. Невеличка іконка зберігалась у кожній кочовій кибитці. За повір'ями циган вона мала розміщуватись на лівій внутрішній стінці кибитки, де захищала від хвороб ліву, серцеву частину тіла того, хто керував кіньми, його ліву руку, яка тримала пугу — символ глави сім'ї та господаря.

Кожен табір мав власну таборну ікону, яка належала всім. Її зберігали у кибитці предводителя табору — вайди. Головні події в житті певного циганського роду відбувались біля цих ікон, з ними проводили безліч обрядів та ритуалів. Її берегинею завжди була найстаріша та наймудріша в таборі жінка.

У 1991 році в Луцьку було знайдено єдину уцілілу табірну ікону на території України, яка належала кочовому табору етногрупи ловарі. Тепер вона зберігається в Білоцерківському державному краєзнавчому музеї.[37][38]

В кочових циган України побутував також культ вогню. У минулому, та й у наш час, з ним асоціюються добрі сили природи, які оберігають сім'ю. Культ вогню був настільки великим, що до того часу, доки вогнище не згорить, табір з місця не знімався, а вночі його підтримували молоді нежонаті хлопці.[39] У наш час біля вогню циганки проводять магічні ритуали.

Незалежно від приналежності їх до певної етногрупи, у поховальному обряді циган України найбільше проявляються їхні власні язичницькі релігійні погляди. Вони вважають, що покійник не помер, а пішов в інший світ, в якому він буде мати нове повноцінне життя. Померлого проносять повз його шатро, біля якого виставляються миски та сковороди з спеціально приготовленими стравами, щоб задобрити покійного. За віруваннями циган, покійник непокоїть свою сім'ю, тому кочові цигани якнайшвидше залишали могилу і від'їздили на велику відстань. Осідлі цигани в наш час споруджують спеціальні саркофаги, щоб покійник не приходив вночі до дому і не непокоїв їх. Як колись, так і у наш час, могилу споруджували у вигляді повноцінного житла: саркофаги являють собою викладені цеглою стіни та дно поховальної ями, куди опускається домовина; на стінки кладеться плита, яка засипається землею; ліворуч від голови покійника та над його головою в стінці роблять скляні віконця, щоб він міг спостерігати за світом, який залишив. Цигани католицького обряду споруджують саркофаг на поверхні землі, у вигляді склепу.[39]

Інтеграція у суспільстві[ред.ред. код]

Цигани у Львові

Олена Макарова, заступник директора Інституту демографії і соціологічних досліджень, стверджує, що роми найменш інтегровані у суспільство з усіх національних меншин. Низький рівень інтегрованості, високий рівень безробіття є причиною підвищеного рівня злочинності серед представників етносу. Не менш важливими і нагальними проблемами є низька освіченість, низький рівень життя, втрата рідної мови, правова незахищеність.

Циганські діти на вулиці, Вінниця.

Згідно з опитування громадської думки, яке проводив Інститут соціології Національної академії наук у 2002 році, ступінь толерантності українців до ромів вчені оцінили у 22 бали (зі 100 можливих) — середньостатистичний українець згоден їх терпіти як туристів, гостей України, і не сприймає ромів як повноправних громадян.[34] Підозри до циган з боку корінного населення спричиняють випадки дискримінації на роботі, у медобслуговуванні, навчанні, що породжує зустрічну агресію з боку циган.

Освіта[ред.ред. код]

Близько 75% українських ромів віком до 30 років є неписьменними.[40] Є кілька причин, які зумовили таку ситуацію: старше покоління циган є неписьменне, що є наслідком кочівлі; діти часто беруть активну участь у домашньому господарстві, доглядають за молодшими дітьми; вони змалку привчаються до заробітків.

В українській культурі[ред.ред. код]

Циганські мотиви мали вплив на музику й літературу, зокрема, в Україні є вони в творчості Степана Руданського, Михайла Старицького, Миколи Гоголя, Івана Франка та ін. Циган — поруч із Жидом, Іродом (Царем), Смертю, Ангелом та іншими — традиційний персонаж української вертепної драми.

Ряд українських народних пісень пов'язані з циганами. Зокрема:

  • «Ой на горі цигани стояли…»;
  • «Я сой Циган» (лемківська пісня);
  • «Заграй ми, цигане старий» (авторського походження: слова і музика Сидора Воробкевича).

В українській художній літературі циганам присвячено оповідання Олеся Гоначара «Магда». У повістях Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала..» та «Земля» цигани вірні своїм традиціям, прагнуть до свободи від обов'язків, проте особливості традицій та побуту змальовано досить поверхнево, лише в загальних рисах. Більше уваги авторка приділила запальній вдачі та свободолюбивості циган.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Розподіл населення за національністю та рідною мовою
  2. Згідно з даними ромських організацій ця цифра інколи сягає й 400 тис. осіб. Вони обгрунтовують її тим, що багато циган приховували свою національність через вороже ставлення до них владних структур.
  3. Кримські цигани переважно є мусульманами-суннітами.
  4. Історія релігії в Україні / A.M. Колодний, П.Л. Яроцький. — Київ: Знання, 1999. — 735 с. — ISBN 966-7293-71-8.
  5. Шевченко А. Розсіяна етнічна спільнота // Мала енциклопедія етнодержавства. — Київ, 1996.
  6. Цигани шумною толпою… Історія циган
  7. Цигани в шоці від серіалу «Кармеліта» і фанатіють від індійського кіно
  8. Цигани
  9. Jan Marcinkiewicz King of Gypsies of 1767 (англ.)
  10. Isabel Fonseca Bury Me Standing: The Gypsies and Their Journey. — Vintage, 1996. — P. 336. — ISBN 978-0679737438.
  11. Зіневич Н. О. Традиційне житло циган України// Пам'ять століть- 2001. — № 3.
  12. а б Шмидт А. Материалы по географии и статистике Российской империи. Херсонская губерния. – СПб., 1863. — С. 463.
  13. Про відзначення Міжнародного дня голокосту ромів. Верховна Рада України; Постанова від 08.10.2004 № 2085-IV
  14. Бєліков О. Народні вірування та забобони в релігійному світогляді українських циган // Праці XI Міжнародної наукової конференції — Львів, 2002.
  15. http://demoscope.ru/weekly/ssp/rus_lan_97_uezd.php
  16. Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по республикам СССР (рос.)]
  17. а б Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения по республикам СССР (рос.)]
  18. а б Всесоюзная перепись населения 1959 года. Национальный состав населения по республикам СССР (рос.)]
  19. а б Всесоюзная перепись населения 1970 года. Национальный состав населения по республикам СССР (рос.)]
  20. а б Всесоюзная перепись населения 1979 года. Национальный состав населения по республикам СССР (рос.)]
  21. а б Всесоюзная перепись населения 1989 года. Национальный состав населения по республикам СССР (рос.)]
  22. Про кількість та склад населення Закарпатської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  23. Стефан Мюллер, Зола Кондур. Розробка загальнонаціонального плану дій для ромів України. Оцінка ситуації на замовлення Ради Європи. Будапешт — Київ, вересень 2008 р.
  24. Тетяна Гребенчук. Методичні рекомендації щодо відзначення Міжнародного дня голокосту ромів
  25. Черенков Л. Н. 1985 Некоторые проблемы этнографического изучения цыган СССР// Малые и дисперсные этнические группы в Европейской части СССР (Сб.ст.)/ АН СССР, Моск. Фил. Геогр.об-ва СССР. — С. 5-15.
  26. Всесоюзний перепис населення 1989 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою
  27. а б Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Том IV — М., Статистика, 1973
  28. зокрема молдавська - 629 осіб (1,3%)
  29. Перепис 2001 року. Розподіл населення окремих національностей за іншими мовами, крім рідної, якими володіють
  30. Перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою.
  31. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць
  32. Роми/цигани співають гімн України
  33. «Наркокартель» під Луцьком створила сім'я ромів
  34. а б Роми в Україні: особливості, традиції та стереотипи
  35. Міжрайонна асоціація ромів
  36. Етнічні меншини в Україні. Цигани
  37. Білоцерківський краєзнавчий музей: Музейні колекції. Іконопис
  38. Данілкин О. О. Релігійний світогляд циганів України. Розділ циганських документів наукового архіву Білоцерківського краєзнавчого музею.
  39. а б Релігійні вірування циган
  40. Цигани в Україні приречені на кримінал?

Джерела[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Анцупов И. Система управления государственными крестьянами Бессарабской области до реформы Р. Д. Киселева (1812–1839 годы) // Центральный государственный архив Молдавской ССР. — Кишинев, 1962. — С.137-148.
  • Анцупов И. А. Поселения цыган на Буджаке // Цыгане республики Молдова: История, культура, социальное положение. 1-ая научная конференция. Январь 1998. Доклады и выступления. — Кишинев, 1998. — С.10-19.
  • Баранніков О. П. Українські цигани. — К., 1931.
  • Беліков О. Релігійні вірування українських циган // Історія релігії України. — Львів, 1996.
  • Бєліков О. В. З історії циганського населення Донбасу // Нові сторінки історії Донбасу: ст.кн.7. /Гол.ред. З. Г. Лихолобова. — Донецьк, 1999. — С.261-268.
  • Бессонов М. В. Нарративные источники как один из ин формацион ных ресурсов цыгановедения // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. — Т. 15: Тематичний випуск «Роми України: із минулого в майбутнє». — К., 2008. — С. 73-94.
  • Деметер Р. С., Деметер П. С. Образцы фольклора цыган-келдерарей. — М., 1981. (рос.)
  • Дещо про життя циган в Галичині / Рукопис М. Зубрицького; Фонд рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології НАН України.
  • Друц Е., Гесслер А. Цигане (очерки). — (Без вых. дан.) (рос.)
  • Данілкин О. Релігійний чинник в житті циган // Етнос і релігія. — К., 1998.
  • Зіневич Н. О. Цигани в Україні: формування етносу і сучасний стан // Український науковий журнал. — К., 2001. — № 1. — С. 40-52. 1
  • Зіневич Н. О. Циганський етнос в Україні (історіографія та джерела). Автореф. дис. канд. іст. наук: спец. 07.00.06 — історіографія, джерелознавство та спеціальні іст. дисципліни / НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — К., 2005. — 18 с. 1
  • Кроу, Девід М. Історія циган Східної Європи та Росії. /Пер. з англ. В. П. Канаша, С. М. Рябчук. — К.: Мегатайп, 2003. — 376 с.
  • Пивоваров С., Чучко М. Цигани Буковини в світлі етнографічних досліджень другої половини ХІХ — поч. ХХ ст.// Буковинський історико-етнографічний вісник. — Вип.3. — Чернівці: «Золоті литаври», 2001. — С.86-87.
  • Романі Яг. Історія, культура, право. — Ужгород: Карпати, 1998. — 111 с.
  • Филоненко В. Крымские цыгане/ Записки Коллегии Востоковедов, V.1929 — С. 337. (рос.)
  • Фрейзер А. Цигани: Пер. з англ. — К.: Вид. дім «Всесвіт», 2003. — 360с.
  • Фридман В. Кавказское заимствование в цыганском. /Пер. с англ. З.Варбот // Этимология 1986–1987. — М.,1989. С.229-231
  • Черенков Л. Н. Некоторые проблемы этнографического изучения цыган в СССР // Малые и дисперсные этнические группы в европейской части СССР. Сб.ст. — М.: Московский филиал Географического общества СССР, 1985. — С.5-15. — 130 c
  • Чеховський І. Цигани: вічні блукальці всесвіту // Щотижневий буковинський часопис. — 2000. — № 36 (71), № 37 (72).
  • Цыгане // Курьер ЮНЕСКО. — 1984. — № 11. (рос.)