Цирульник
Циру́льник (не плутати з перукарем) — особа, що подавала певні види хірургічної допомоги, лікували рани, злами кісток, вправляли вивихи, робили деякі операції, іноді навіть видаляли камені з сечового міхура, оперували килу, робили ампутації кінцівок тощо. Вони також виготовляли масті, плястрі, порошок, видаляли зуби, пускали кров, ставили банки і виконували обов'язки перукарів. Цирульництво виникло в Західній Європі у середні віки, звідки через Німеччину, Австрію і Польщу поширилося всією Україною.
Цирульники в Україні [ред.]
Цирульники в Україні, яких іноді називали костоправами, а пізніше хірургами, здобували фахові знання в корпораціях хірургів-майстрів; практичне навчання тривало 3-4 роки. Учні після закінчення навчання могли стати підмайстрами і через три роки праці складати іспити на майстрів. Цирульники були проміжною групою між представниками народної медицини і дипломованими лікарями. З часом цирульники перетворилися на хірургів, які до 1731 року не входили до стану лікарів і лишалися разом з цеховими ремісниками. Лише з 1731 року цирульники почали об'єднуватися в цехи, які своїми статутами охороняли монополію свого ремесла, встановлювали організацію діяльності цирульника, регламентували працю, ціни, кількість працівників та учнів у майстра. Членами цехів були лише майстри. На чолі цеху стояв цехмайстер, йому допомагали інші члени управи.
Перші згадки про цехи цирульників в Україні відносяться до кінця 14 століття. Зразковим цехом був Львівський, заснований у 1512 році. Київський цех існував уже в 15 столітті (за деякий час він з'єднався з цехом кравців). 1767 року він здобув новий статут. Цехи діяли і в інших містаї України. У Кам'янець-Подільському він звався цехом хірургів. Найкращі цирульники працювали у великих містах. У менших містах і в селах цирульники були мало освічені, яких населення називало «партачами».
На центральних і східних землях 1741 року була розпочата підготовка цирульників з медичною освітою при військових шпиталях. 1794 року була влаштована перевірка знань «партачів» в Медичній Колегії. З організацією лікарських управ в Україні (1796 р.) було запроваджено перевірку знань цирульників в ряді міст (у Києві вона відбулася у 1815 році). Повністю Лікарська управа взяла під свій контроль цех цирульників 1817 року. За даними 1830 року в Київській губернії було 6 цирулень, у кожного майстра було від 2 до 4 підмайстрів. Після скасування маґдебурзького права в Києві, як і в усій Україні 1835 року, цехи цирульників припинили своє існування.
На Західній Україні цехів цирульників було значно більше, ніж на центральних і східних землях. Однак, після окупації Західної України Австрією вони почали занепадати. Львівський цех хірургів нараховував тоді лише 5 фахівців. В інших містах Галичини і Буковини залишилося ще деякий час досить багато цирульників. 1775 року у Львові вперше були організовані курси з основ медицини для цирульників та повитух. Зі створенням у Львові Медичної колегії (1776 р.) право на приватну практику надавалося лише лікарям, що мали університетські дипломи; це фактично було початком кінця діяльності цирульників. Офіційно в Галичині й на Буковині цехи цирульників були ліквідовані 1870 року, проте споконвічні традиції цирульницьких метод лікування збереглися аж до початку 20 століття
Див. також [ред.]
Література [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Цирульник |
- Г. Шульц Цирульники // Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
- Клименко П. Цехи на Україні, т. 1, випуск 1. К. 1929;
- Руфанов К. Общая хирургия. М. 1954;
- Матеріали до історії розвитку охорони здоров'я на Україні, за ред. К. Ф. Дупленко. К. 1957;
- Плющ В. Нариси з історії української медичної науки та освіти, кн. І. Мюнхен 1970.
