Цицернакаберд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 40°11′09″ пн. ш. 44°29′26″ сх. д. / 40.18583° пн. ш. 44.49056° сх. д. / 40.18583; 44.49056

Цицернакаберд

Цицернакаберд (вірм. Ծիծեռնակաբերդ — «фортеця ластівки») — меморіальний комплекс в Єревані, присвячений жертвам Геноциду вірмен 1915 року. Розташований на однойменному пагорбі.

Ідея меморіалу і будівництво[ред.ред. код]

Будівництво комплексу, подібного Цицернакаберду в Радянські часи — само по собі факт надзвичайний. Досить сказати, що закон про будівництво в Єревані пам'ятника «в пам'ять жертв геноциду 1915 року» виявився єдиним документом вірменською мовою, прийнятим ЦК КП Вірменії протягом 1960-х років. Незвичайність подібного рішення послужила приводом для народження кількох версій про обставини його прийняття. Згідно з найпоширенішою з них, радянська влада була змушена дати згоду на будівництво пам'ятника після відкритих виступів громадськості в Єревані в 1965 році.

Існує й інша версія, прихильником якої, зокрема, є директор національного архіву Вірменії Аматуні Вірабян.[1] Згідно з цією версією, будівництво комплексу було санкціоновано центральною і місцевою радянською владою. Ініціатором ідеї став першим ЦК КП Вірменії Якоб Зурабян, який в 1964 році склав доповідну до центральних органів влади з пропозицією побудувати «монумент на згадку про загиблих вірмен у Першій світовій війні». В якості мотивації останніх у даному питанні Вірабян припускає намір зміцнити вплив на вірменську діаспору в руслі радянської пропаганди. А протести були, нібито, організовані для пом'якшення реакції з боку Туреччини.

Ідея створення меморіалу була публічно озвучена в 1965 році, в 50-у річницю геноциду. В якості місця будівництва був вибраний пагорб Цицернакаберд, що підноситься над ущелиною річки Раздан. У березні 1965 року був оголошений конкурс, на який були представлені 78 робіт, з яких 4 дійшли до фіналу.[1] З них був вибраний проект архітекторів С. Калашяна і В. Хачатряна «Прапор Вірменської РСР», який відрізнявся відсутністю складних архітектурних форм.

Згідно з задумом авторів, він повинен був стати «месою в пам'ять безневинно загиблих і, в той же час, бути заповітом для нас, тих, хто вижив, він повинен був бути зрозумілий всім, незалежно від національності і віросповідання, і, нарешті, повинен був стати центром, де будуть документуватися і публікуватися факти з історії геноциду вірмен».[2]

Спорудження меморіального комплексу було в основному завершене через два роки, хоча окремі його елементи добудовувалися аж до середини 1990-х років.

Меморіальний комплекс[ред.ред. код]

44-метрова стела символізує волю до відродження вірменського народу.[2] Вздовж всієї стели від основи до вершини тягнеться глибокий виріз або розлом, що розділяє її на дві частини. Стела символізує розколотий вірменський народ, менша частина якого живе у Вірменії, а більша — в діаспорі.

Поруч зі стелою знаходиться постамент — конус, утворений дванадцятьма великими кам'яними плитами. У центрі конуса, на глибині 1,5 метрів горить вічний вогонь. Існує поширена думка, що плити символізують собою 12 провінцій, в яких в основному відбувалася різанина. Або ж з кількістю вілайєтів, які згідно з Севрським договором, повинні були бути передані Вірменії, хоча цих вілайєтів, насправді, було менше. Іноді число 12 пов'язують з кількістю апостолів. Однак, Сашур Калашян, один з архітекторів комплексу, пояснює, вибір числа 12 так:

«

У процесі проектування ми пробували комбінації з 4, 6, 8, 12 і 16. Перед нами стояло завдання естетичне і тільки.[2]

 »

Калашян, пояснюючи символізм постаменту вказує, що постамент «як би величезна надгробна плита в пам'ять безневинно загиблих. І оскільки біль втрати жива і сьогодні, то плита ця, наче не загоюються рана, дала тріщину і розкрила перед нами безодню повну горя».[2]

Там же, поруч зі стелою знаходиться стометрова Стіна жалоби з назвами місцевостей (міст і сіл), за якими проходив шлях депортованих під час геноциду вірмен.

Музей Геноциду[ред.ред. код]

Останньою добудованою будівлею комплексу став відкритий в 1995 році на іншому кінці парку музей геноциду (архітектори Калашян і Мкртчян). Музей майже цілком знаходиться під землею, складається з двох поверхів загальною площею 2000 м².[2]

У музеї представлені деякі знімки, зроблені німецькими фотографами (у тому числі Арміном Вегнером), а також їх публікації. Недалеко від музею знаходиться алея, де іноземні державні діячі садять дерева в пам'ять про жертв геноциду.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]