Цур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Цур (Чур) — український вислів. Уживається для заборони торкатися або привласнювати що-небудь, робити щось. Також використовується для скріплення домовлення, певної умови, а також для вислову невдоволення, несхвалення, бажання позбутись чогось, або не згадувати щось.

Походження[ред.ред. код]

Походження вислову пов'язують із давньослов'янським дохристиянським богом Щуром, обожненим охоронцем родичів померлого від нечистої сили, неочікуваної небезпеки — звідси старослов'янське «пращур». Серед слов'ян язичників Щур не був божеством найвищого рангу і також вважався покровителем і охоронцем кордонів земельних володінь. На межах земельних ділянок звичайно насипали пагорби, відгороджуючи їх частоколами; розкопування пагорбу могло розгнівити божество. У певні дні голова роду обходив володіння гонячи перед собою жертовних тварин, співав гімни, приносив дари божеству і ставив кам'яні або дерев'яні стовбури, які називалися термами. Під термами хоронили розпечене вугілля, хлібне зерня, короваї, плоди, мед та вино. Місце знаходження термів вважалося під владою Щура, де божество головувало і іноді з'являлося — тому межі роду вважалися захищеними і порушників очікувала помста божества. Пізніше на межах почали ставити дерев'яне зображення божества, яке мало вигляд кругляша, короткого відрубочка товщиною у руку. На зображеннях пізніше почали ставити умовні знаки, що означали власника певної ділянки землі — звідси російське слово «чурка», «чурбан». Сучасні дослідники вбачають у слові «цур» значення магічного кола, через яке не може переступити нечиста сила — звідси «цуратися», «відгородити себе колом». Вислів «цур моє» супроводжувався окресленням магічним колом своєї власності або просто зміцнення прав власності у використанні слова як закляття.

Вислови[ред.ред. код]

  • Цур йому, пек!
  • А цур тобі на язик!
  • Цур на Вас!
  • Цур мене, цур!
  • Цур моє.

Джерела[ред.ред. код]