Чарлі Чаплін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чарлі Чаплін
Charlie Chaplin.jpg
Ім’я при народженні Чарлз Спенсер Чаплін (Charlie Chaplin)
Народження 16 квітня 1889(1889-04-16)
Лондон, Великобританія
Дата смерті 25 грудня 1977(1977-12-25) (88 років)
Веве, Швейцарія
Громадянство британське, швейцарське
Національність англієць
Роки діяльності як кіноактор 1914 - 1976[1], як актор з 1894
Сторінка в інтернеті http://www.charliechaplin.com/en
Провідні ролі «Вогні великого міста», «Великий диктатор»
Нагороди

«Оскар» (1929, 1973), Міжнародна премія Миру

Ча́рлі Ча́плін (англ. Charlie Chaplin, повне ім'я сер Чарлз Спенсер Чаплін (англ. Sir Charles Spencer Chaplin, Jr.); * 16 квітня 1889, Лондон — 25 грудня 1977, Веве, Швейцарія) — легендарний англійський та американський кіноактор і кінорежисер 1-ої половини 20-го століття. Визнаний як один з найкращих коміків в історії світового кіно, тричі нагороджений премією «Оскар».

Він грав ролі, писав сценарії, продюсував власні фільми. Чаплін був одним з класиків ери німого кіно. За свою кар'єру, яка тривала понад 65 років, він пройшов шлях від вікторіанських сцен британських мюзик-холів, до Голлівуду — центру світового кіномистецтва.

Біографія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Докладніше: Рід Чаплінів

Декілька поколінь поспіль сімейство Чаплінів проживало на сході Англії у графстві Саффолк.

Судячи із прізвища, це були нащадки гугенотів, які охоче селилися у Східній Англії. Прапрадід Чапліна Седрах народився 1786 року і став сільським чоботарем в Ґрейт-Фінборо.

Батько Чарлі Чапліна Чарлз Чаплін народився 18 березня 1863 року на Оркас-стріт, в Мерілебоуні. Мати — Ханна Харіет Педлінгем Хілл — народилася 1865 року на Кемден-стріт, 11. Вона також походила із чоботарського роду.

Шлюб між Чарлзом Чапліном і Ханною Хілл відбувався у церкві святого Іоанна в Лондоні.

Tato Charlie.jpg
Matir Charli.jpg
Батько Чарлі Чапліна Мати Чарлі Чапліна

Рання біографія[ред.ред. код]

Чарлі Чаплін народився 16 квітня 1889 року в Лондоні. Незабаром після народження Чарлі його батьки розійшлися; діти залишилися під опікою матері, Ханни Херрієтт Хілл, яка виступала у вар'єте. Через декілька років вона втратила голос і в 1896 році була вимушена залишити сцену. Брати Сід і Чарлі (разом з матір'ю) опинилися у робочому будинку в Ламбеті, а потім їх віддали в школу для сиріт і бідних дітей.

Чарлі вперше виступив на сцені у 1894 році, у віці п'яти років, коли його номер замінив номер його матері в програмі мюзик-холу. У кінці 1898 року він вступає до дитячої танцювальної групи «Вісім ланкаширських парубків» (англ. The Eight Lankashire Lads). Це так вплинуло на творчу манеру актора, що згодом критики називали фільми Чапліна «фільмами-балетами». На Різдво 1900 року «Ланкаширські парубки» брали участь в пантомімі «Попелюшка». Чаплін у костюмі кішки вперше отримав можливість розсмішити глядачів. Весною 1901 року Чаплін покидає трупу «Ланкаширських парубків». 9 травня 1901 року у віці 37 років помирає батько Чапліна. Чарлі рідко відвідує школу, працює продавцем газет, помічником лікаря, у друкарні тощо, але ніде довго не затримується через юний вік.

У 1903 році він у віці 14 років отримує постійну роботу в театрі і роль посильного Біллі у п'єсі «Шерлок Холмс». У цей час Чаплін був практично безграмотним. Коли йому вручили текст ролі, він боявся, що його попросять прочитати вголос декілька абзаців. Роль йому допоміг вивчити брат Сідні.

Чарлі Чаплін. 1920 рік

Протягом декількох років Чарлі також грав у вар'єте. З 16 років Чаплін регулярно вправлявся у грі скрипці, беручи уроки у театрального диригента, і займаючись по 4-16 годин на день.

21 лютого 1908 року отримав місце актора в театральному підприємстві Фреда Карно, яке постачало готові скетчі й пантоміми для цілого ряду мюзик-холів, і незабаром стає одним з ключових акторів у низці постановок (деякі з них він пізніше адаптував для екрану).

Сполучені Штати[ред.ред. код]

Кістоун Філм[ред.ред. код]

Чаплін з трупою Карно був на гастролях у США з вересня 1910 року по червень 1912 року. У 1912 році він на п'ять місяців повертається до Англії, а 2 жовтня 1912 року юнак приїжджає разом з трупою Карно в США і залишається в цій країні. Під час одного з виступів його помічає кінопродюсер Мак Сеннет. Гра Чарлі подобається Маку, і він запрошує артиста на роботу в свою студію «Keystone Studios». 23 вересня 1913 року Чаплін укладає контракт з «Кістоун Філм» з платнею $150 в тиждень.

Спочатку Чаплін намагається імітувати досить грубий стиль сеннетовських комедій-експромтів, проте успіх йому приносить саме відхід від цього стилю. Незабаром він стає знаменитим кіноактором і починає формувати і відшліфовувати свій екранний образ. Спочатку його персонаж Чез (на знімальних «хлопавках» в робочих дублях, що збереглися, він позначався як Chas Chaplin, Авенаріус називає його «Чейс») виглядав зухвалим шахраєм і ловеласом, проте поступово в образі з'являється дедалі більше людської теплоти й ліризму, який глядач звик пов'язувати з маленьким бродягою. Поступово освоюючи найновіші аспекти кіновиробництва, Чаплін перестає задовольнятися тільки акторською роботою і вмовляє Сеннета дозволити йому самому ставити фільми. Незабаром Чаплін починає розуміти, що робота на Сеннета обмежує його творчі можливості, і йде з «Кістоун».

Ессеней Філм[ред.ред. код]

Заробітки Чарлі швидко ростуть: якщо в 1914 році в «Кістоун» він отримує $150 в тиждень, то вже в 1915 році в студії «Ессеней Філм» (Essanay Film) — $1250 в тиждень плюс бонус $10 000 за контракт; у 19161917 роках, в «М'ючуел Філм» (Mutual Film) — $10 000 в тиждень плюс $150 000 за контракт. У 1917 році Чаплін укладає зі студією «Ферст Нешнал Пікчерз» (First National Pictures) контракт на $1 млн, стаючи на ті часи найдорожчим актором в історії.

Юнайтед Артістс[ред.ред. код]

Чарлі Чаплін 4 червня 1918 року виголошує промову на честь річниці вступу США у Першу світову війну.

З часом він вирішує знайти творчу самостійність і в 1919 році засновує студію «Юнайтед Артістс» (United Artists) спільно з Мері Пікфорд, Дугласом Фербенксом і Девідом У. Грифітом.

Ріст популярності[ред.ред. код]

У 1921 році Чаплін здійснює подорож до Європи. У Лондоні і Парижі при його появі збираються величезні натовпи. За три перші дні в Лондоні Чаплін одержав 73000 листів. У Берліні його ніхто не знав, в післявоєнній Німеччині фільми Чапліна не показувалися. Другий візит до Європи Чаплін зробив в 1931 році — під час прем'єри фільму «Вогні великого міста». Утретє Чаплін побував в Європі в 1936 році під час показу фільму «Нові часи».

До 1922 р. Чаплін не мав власного будинку — жив в орендованих будинках, готелях, і клубі. У 1922 Чаплін побудував свій будинок в Беверлі-Хіллз. У будинку окрім 40 кімнат був кінозал і орган.

Славу Чапліну принесло німе кіно, і хоча звук з'явився у фільмах вже в 1927 році, Чарлі залишається вірним старій кінотехніці ще ціле десятиліття. Першою повністю звуковою картиною Чапліна став «Великий диктатор» — антигітлерівський фільм, знятий в 1940 році. Це був останній фільм, де використовується образ Бродяги-Чарлі.

Останні роки життя[ред.ред. код]

У 1952 році Чаплін створює фільм «Вогні рампи» — розповідь про долю творчої людини і про творчість взагалі. 17 вересня 1952 року він відправляється до Лондона на світову прем'єру «Вогнів рампи», і глава ФБР Едгар Гувер добивається від імміграційних властей заборони на зворотний в'їзд актора в країну. Чаплін поселяється в Швейцарії, в містечку Веве.

У Швейцарії Чаплін пише музику до своїх старих німих фільмів, озвучує фільм «Золота лихоманка».

Актор був нагороджений Міжнародною премією Миру в 1954 році.

У своєму фільмі «Король в Нью-Йорку» (1957) Чаплін все ще сам грає головну роль.

У 1964 році Чаплін видає свої мемуари, які лягли в основу біографічного художнього фільму «Чаплін» (1992). Останній фільм «Графиня з Гонконгу» Чаплін ставить за своїм сценарієм в 1967 році; головні ролі у фільмі виконали Софі Лорен і Марлон Брандо.

У 1972 році Чаплін удруге отримав почесного «Оскара». Для цього він приїхав на короткий час у США — йому дали лише обмежену візу. 4 березня 1975 року Чаплін був посвячений у лицарі королевою Єлизаветою II в званні лицаря-командора Ордену Британської імперії.

Актор помер 25 грудня 1977 року в своєму будинку у Веве.

Особисте життя[ред.ред. код]

Чаплін був одружений чотири рази, у нього було 11 дітей. Деякі з них також пробували себе у якості акторів. Найбільшу популярність як актриса отримала Джералдіна Чаплін.

Жінки в житті Чапліна[ред.ред. код]

Хеті Келлі[ред.ред. код]

Докладніше: Келлі Хеті

Хеті Келлі — танцівниця, перше кохання Чапліна. Вони познайомилися у Лондоні, коли Чапліну було 19 років, а Хеті 14. Після п'яти побачень вони розлучилися. Пізніше Хеті Келлі вийшла заміж, а Чаплін кілька разів зустрічався з її братом. Хеті Келлі померла в 1918 році під час епідемії «іспанки». Чаплін дізнався про це тільки в 1921 році.

Една Первіенс[ред.ред. код]

Една Первіенс
Докладніше: Една Первіенс

Первіенс і Чаплін познайомилися у 1915 році в Лос-Анджелесі під час зйомок другого фільму Чапліна для студії Ессеней. Една Первіенс підтримувала романтичні стосунки з Чапліном під час їхної спільної роботи в студіях Essanay і Mutual films в 1916–1918 рр. У 1918 році вона почала зустрічатися з актором Томмі Мейганом з компанії «Парамаунт». Первіенс залишалася головною актрисою у фільмах Чапліна до 1923 року. Чаплін щонеділі платив їй зарплатню до самої її смерті в 1958 році.

Мілдред Харіс[ред.ред. код]

Мілдред Харіс
Докладніше: Харіс Мілдред

Мілдред Харріс (Mildred Harris, 19011944) — перша дружина Чапліна. Весілля відбулося 23 жовтня 1918 р. Чапліну було 29 років, Харріс — 16. Чаплін одружувався з Харріс через її вагітність. Пізніше вагітність виявилося помилковою. 7 липня 1919 року у них народився син — Норман Спенсер Чаплін. Дитина прожила всього три дні.

У 1920 році під час монтажу фільму «Малюк» почалася процедура розлучення. Адвокати Харріс намагалися заарештувати фільм. Чаплін був вимушений вивезти близько 140 000 метрів плівки (більше 2000 дублів) в інший штат. Фільм монтувався у готельному номері в Солт-Лейк-Сіті.

Розлучення супроводжувалося взаємними звинуваченнями. Пізніше Чаплін в автобіографії написав про цей шлюб таке:

Мілдред була не злою, але вона була безнадійно зоологічна. Я ніколи не міг дістатися до її душі — вона була у неї забита якимсь рожевим ганчір'ям і всякою нісенітницею.

Літа Грей[ред.ред. код]

Докладніше: Грей Літа

Літа Грей (Lita Grey, 19081995) — друга дружина Чапліна. Весілля відбулося 26 листопада 1924 року. Знімалася у фільмах «Золота лихоманка», «Святковий клас», «Малюк». У них було двоє синів: Чарлз Чаплін (молодший) (1925–1968) і Сідней Ерл Чаплін (1926). Розвелися в 1928 р. під час зйомок фільму «Цирк». Чаплін виплатив Літі $825 000 — рекордну для того часу суму, що стало причиною розслідування податкових органів. Біограф Чапліна Джойс Мільтон писав, що відносини Чапліна і Літи Грей стали основою роману Набокова Лоліта.

Полетт Годдар[ред.ред. код]

Докладніше: Годдар Полетт

Актриса Полетт Годдар (19101990) і Чаплін були в близьких відносинах з 1932 по 1940 рр. Велику частину цього часу Полетт прожила в будинку Чапліна. Знімалася в головних ролях у фільмах «Нові часи» і «Великий диктатор». Після розриву відносин в 1940 р. вони заявили, що таємно поєдналися шлюбом в 1936 р. Наприкінці життя Полетт також переїхала до Швейцарії. Її чоловіком став письменник Еріх Марія Ремарк.

Уна О'Ніл[ред.ред. код]

Докладніше: Уна О'Ніл

Суд стосовно визнання батьківства[ред.ред. код]

У 1943 році Джоан Беррі (Joan Berry) подала позов до суду Каліфорнії про визнання Чапліна батьком її дитини. Аналіз крові однозначно показав, що Чаплін не є татом. Але федеральна влада все ж таки пред'явила Чапліну звинувачення в порушенні закону Манна. Закон Манна, або «Закон про перевезення білих рабів» був прийнятий для боротьби з проституцією. Після заборони публічних будинків закон застарів, але федеральна влада користувалися законом для розправи з політичними супротивниками. Навіть після оголошення результатів аналізу крові розслідування не було припинене.

У своїй біографії Чаплін писав, що йому показували відомості про те, ніби Джоан Беррі використовували нацистські організації для розправи з ним, але на вимогу адвоката Чапліна ці факти не оповістилися на суді.

У 1944 році судом присяжних Чаплін був визнаний невинним за всіма пунктами звинувачення.

Через судовий процес Чаплін працював над сценарієм фільму «Мсьє Верду» майже два роки, а на зйомки фільму пішли всього три місяці.

Політична діяльність[ред.ред. код]

Під час Першої світової війни Чаплін на прохання уряду США брав участь в розповсюдженні урядових облігацій. Разом з Мері Пікфорд і Дугласом Фербенксом Чаплін виступав на спеціальних мітингах. Під час Другої світової війни «Комітет допомоги Росії у війні» в Сан-Франциско запросив Чапліна виступити на мітингу замість хворого Джозефа Е. Девіса, колишнього американського посла в СРСР. Свою промову Чаплін почав із звернення «Товариші!» і закликав якнайскоріше відкрити другий фронт. Після цього виступу (через вимовлене слово «Товариші») Чапліна стали вважати комуністом.

Федеральне бюро розслідувань завело справу на Чапліна ще в 30-х роках — після фільму «Нові часи». Справа складалася з 1900 аркушів.

Під час зйомок фільму «Великий диктатор» Чапліна попереджали, що у фільму будуть неприємності з цензурою. Чапліна просили відмовитися від випуску фільму, запевняючи, що він ніколи не буде показаний ні в Англії, ні в США. Після нападу Німеччини на СРСР тиск «зверху» припинився, але стали поступати листи від глядачів з погрозами. У деяких з них загрожували, що в кінотеатри, в яких почнуть показувати «Диктатора», кидатимуть бомби із задушливим газом і стрілятимуть в екран. Чаплін намагався домовитися з лідером профспілок портових вантажників про охорону кінотеатрів.

Після виходу «Диктатора» на екрани, нью-йоркська газета «Дейлі ньюс» писала, що «Чаплін тикав в глядачів „комуністичним пальцем“». Нацистська пропаганда почала називати Чапліна євреєм. Комісія з розслідування антиамериканської діяльності почала розслідування діяльності Чапліна, одним з пунктів розслідування була його національна приналежність.

Під час монтажу фільму «Мосьє Верду» Чапліна викликали до Вашингтона на слухання Комісії з розслідування антиамериканської діяльності, але пізніше виклик відмінили. З Голлівуду викликали 19 чоловік. Ті з них, хто наполягав на своїх цивільних правах, сіли на рік у в'язницю за неповагу до комісії.

За однією версією Чаплін, щоб висміяти Комісію з розслідування антиамериканської діяльності, мав намір з'явитися на слухання в своєму костюмі Бродяги. Тому Комісія відмінила свій виклик. Але в автобіографії Чаплін про це нічого не повідомляє.

Чарлі Чаплін і Махатма Ґанді

Чаплін ніколи не був громадянином США. Випуск фільму «Мсьє Верду» був заборонений цензурою. Після додаткового монтажу цензори все ж таки дозволили прокат фільму. Демонстрація «Мсьє Верду» супроводжувалася в Сполучених Штатах протестами. У газетах почалося цькування Чапліна. Окрім звинувачень в приналежності до комуністів додалися дорікання в тому, що він, проживаючи в Сполучених Штатах, не бажає отримати громадянства США. «Католицький легіон» оголосив бойкот фільму, кінотеатри стали відмовлятися від прокату «Мсьє Верду». У газетах друкувалися фотографії пікетів «Католицького легіону» з плакатами «Чаплін — попутник червоних!», «Геть з нашої країни чужака!», «Чаплін дуже довго загостювався у нас!», «Чаплін — невдячний! Він посіпака комуністів!», «Вислати Чапліна до Росії!». Проте, фільм був номінований на отримання премії Оскар в категорії «Найкращий сценарій».

У 1952 році Чаплін захотів ненадовго виїхати до Англії і почав просити у імміграційних служб США зворотну візу. Імміграційні служби США почали проводити власне розслідування, яке продовжувалося декілька місяців, і видали Чапліну в'їзну візу. Вже на шляху до Європи Чапліну повідомили, що в'їзд в США йому закритий, а для отримання візи йому належить відповісти комісії департаменту імміграції на ряд звинувачень політичного порядку, а також на звинувачення в моральній розбещеності.

Через три роки після виїзду Чапліна із США Податковий департамент США оподаткував доходи, отримані Чапліном в Європі від прокату фільму «Вогні рампи» по 1955 рік. Податковий департамент США вважав його постійним жителем США. Чаплін не зміг звернутися до захисту американського суду, щоб захистити свої інтереси.

Образ Волоцюги[ред.ред. код]

Чарлі Чаплін у фільмі «Малюк» (The Kid)

Образ Волоцюги вперше з'явився у фільмі «Незвичайно скрутне положення Мейбл» (за іншою версією — у фільмі «Дитячі автомобільні гонки», знятому дещо пізніше, але що вийшов на екран на тиждень раніше).

Чаплін надягнув величезні штани, вузьку візитку, великі черевики, на голову — котелок, в руках тримав тростину. Чаплін був молодий, а виглядав молодше за свої роки, тому він для солідності приклеїв невеликі вусики. Маленькі вусики не приховували міміки, необхідної в німому кіно. У першій своїй появі на кіноекрані Чаплін вийшов з пишними вусами.

Чаплін в автобіографії писав про свого персонажа:

... Він дуже різносторонній — він і волоцюга, і джентльмен, і поет, і мрійник, а загалом це самотня істота, що мріє про красиву любов і пригоди. Йому хочеться, щоб ви повірили, ніби він учений, або музикант, або герцог, або гравець у поло. І в той же час він готовий підібрати з тротуару недопалок або відняти у малюка цукерку. І, зрозуміло, при відповідних обставинах він здатний дати пані стусана в зад, — але тільки спересердя.

Чаплін прагнув вийти за рамки «комедії ляпасів», в жанрі яких знімалися всі комедії того часу. У фільмі «Позикова каса» Волоцюга в сцені звільнення показав жестом, що у нього декілька дітей, яких потрібно годувати. Чаплін відмітив, що глядачі, які знаходяться на знімальному майданчику, змахують сльозу. Після цього образ Волоцюги став знаходити ліричні і трагічні риси.

Маленький Волоцюга став одним з найтиражованіших образів у масовій культурі XX століття. Образу Волоцюги наслідували Радж Капур у фільмі «Пан 420», класик радянської клоунади Карандаш, Олександр Калягін у фільмі «Здрастуйте, я ваша тьотя!» тощо.

Сучасники та послідовники[ред.ред. код]

Попри те, що німе кіно поступилося місце звуковому, акторська і режисерська техніка Чапліна мала значний вплив на багато комічних акторів. Найпомітніше цей вплив простежується в творчості французького актора і режисера Жака Таті, який знімав звукові фільми, широко і з великим успіхом використовуючи прийоми німого кіно (наприклад, «Канікули пана Юло»).

Своєрідним послідовником Чапліна можна також вважати гонконзького актора і майстра бойових мистецтв Джекі Чана, який використовує витончену техніку трюка для створення цілих каскадів комедійних ситуацій.

У свій час (1926–1929 рр.) видатний український режисер Олександр Довженко написав сценарій «Цар» для Чарлі Чапліна, який був сатирою на Миколу ІІ. Це трагікомічний фарс про безглуздя війни, коли солдата, що ніколи не воював засуджують до страти, а потім посмертно нагороджують. Відповіді на пропозицію Довженко не отримав.

Також у цей час Довженко пише інший сценарій «Загублений Чаплін», про Чарлі Чапліна на безлюдному острові. Однак і цей сценарій не був втілений у фільм.

Серед вітчизняних акторів «українським Чарлі Чапліном» найчастіше називають двох майстрів кіномистецтва: Дмитра Капку[2] і Миколу Яковченка.[3]

Також у схожому жанрі (німе кіно) творять українське творче об'єднання Маски (комік-трупа).

Фільмографія[ред.ред. код]

Чаплін часто, виконуючи епізодичні ролі (камео) в своїх фільмах, не був вказаний в титрах і з'являвся інкогніто, але його завжди можна було впізнати. У фільмі «Парижанка» він навіть на початку попереджає в титрах, що сам у фільмі не з'явиться. У фільмі «Графиня з Гонконгу» він з'являється в ролі дуже старого стюарда.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  1. Чаплін на чотири дні старший від Гітлера, якого спародіював у фільмі «Великий диктатор».
  2. У Чапліна були блакитні очі.
  3. Чаплін був шульгою і навіть на скрипці грав лівою рукою.
  4. Першим автомобілем Чапліна був розкішний швидкісний Locomobile за $4900 виробництв компанії Locomobile.
  5. Улюбленим видом спорту Чапліна був бокс. З Вірджинією Черрілл (виконавцею головної ролі у фільмі «Вогні великого міста») Чаплін познайомився на стадіоні під час боксерського бою.
  6. Улюбленим танцем Чапліна було танго. У фільмі «Вогні великого міста» він «зіставив» бій на рингу з танго.
  7. Чаплін на своїх фільмах заробив близько $10,5 млн.
  8. Чаплін продав всі свої акції у 1928 році, ґрунтуючись на даних про безробіття — до настання Великої депресії.
  9. Під час зйомок фільмів Чапліна відбувся всього один нещасний випадок. Травму отримав сам Чаплін на зйомках фільму «Тиха вулиця».
  10. Чаплін одного разу інкогніто брав участь в конкурсі двійників Бродяги. За однією версією він зайняв в конкурсі друге місце, за іншою версією — третє.
  11. Улюбленим коміком Чапліна був Бені Хілл. Коли Хілл в 1991 році відвідав сім'ю Чапліна, йому показали велику колекцію відео з шоу Бені Хілла, зібрану Чапліном.
  12. У 20-х роках персонаж Чапліна («маленька людина») був відомий під ім'ям «Шарло».
  13. У Російській імперії фільми Чапліна не користувалися значним успіхом. Характерний вислів про них, опублікований в журналі «Проектор»: «Чаплін далеко не комічний актор. Він просто клоун, просто той, хто отримує ляпаси. <…> У нас в Росії Чаплін не може мати такого успіху: він дуже грубий, дуже примітивний, дуже мало витончений. <…> Такі коміки, як Макс Ліндер, Пренс, Паташон, навіть Андре Дід, нам незрівнянно ближчі і зрозуміліші».

Пам'ять[ред.ред. код]

Пам'ятник Чарлі Чапліну в Лондоні

Медіа[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Trivia for A Woman of Paris: A Drama of Fate (1923)». Internet Movie Database. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2007-06-22. 
  2. Госейко Л., «Історія українського кінематографа. 1896 — 1995», К.: KINO-КОЛО, 2005 р. ISBN 966-8864-00-Х.
  3. http://www.kontramarka.biz/magazine/1_2005/ukranskiy_charl_chapln

Література[ред.ред. код]

Українською:

  • Чаплін Ч. С. Моя біографія / Пер. з англ. І. Ф. Лещенко та ін. — К.: Мистецтво, 1989. — 446 с.
  • Дитинство Ганса описане в книзі для дітей «Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур та Чарлі Чапліна» / Ірен Роздобудько. — Київ : Грані-Т, 2007. — 160 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей». ISBN 978-966-465-258-9

Російською:

  • Кукаркин А. В. Чарли Чаплин. 2-е изд., дораб. и доп. — М.: «Искусство», 1988. — 287 с.
  • Садуль Ж. Чарли Чаплин. Пер. с франц. — М.: «Искусство», 1981. — 209 с.

Англійською і німецькою:

  • David Robinson Chaplin. His Life and Art — Collins, 1985
  • Charles Chaplin: My Life in Pictures. Bodley Head, 1974.
  • Alistair Cooke: Six Men. Harmondsworth, 1978.
  • S. Frind: Die Sprache als Propagandainstrument des Nationalsozialismus, in: Muttersprache, 76. Jg., 1966, S. 129–135. (нім.)
  • Georgia Hale, Charlie Chaplin: Intimate Close-Ups, edited by Heather Kiernan. Lanham: Scarecrow Press, 1995 and 1999. ISBN 157—886-0040 (1999 edition).
  • Victor Klemperer: LTI — Notizbuch eines Philologen. Leipzig: Reclam, 1990. ISBN 337—900-1252; Frankfurt am Main (19. A.) 2004 (нім.)
  • Charlie Chaplin at Keystone and Essanay: Dawn of the Tramp, Ted Okuda & David Maska. iUniverse, New York, 2005.
  • Chaplin: His Life and Art, David Robertson. McGraw-Hill, second edition 2001.
  • Chaplin: Genius of the Cinema, Jeffrey Vance. Abrams, New York, 2003.
  • Charlie Chaplin: A Photo Diary, Michel Comte & Sam Stourdze. Steidl, first edition, hardcover, 359pp, ISBN 388—243-7928, 2002.

Посилання[ред.ред. код]