Чарівник (паранормальне явище)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Чарівник». Малюнок Віллібальда фон Шуленбурґа, 1877

Чарівник (чародій, маг; початково заклинатель[1]) — людина, яка практикує магію для впливу на людей або природу, або для отримання знань або мудрості посередництвом надприродних явищ[2][3]. За деякими уявленнями, він володіє особливими надприродними силами від народження або внаслідок договору з нечистою силою[4][3].

Початкове значення слова чарівник (заклинатель) зближує його зі словом лікар (той, хто замовляє[5]). Слово відун (той, хто відає, тобто, «той, хто знає», наділена надприродною мудрістю людина) початково значило жерців та священнослужителів давнього язичництва, але згодом ним почали називати усіх чарівників, тобто таємничих, переважно спрямованих до зла людей[6].

Жінку, яка займалась чарівництвом, русини в багатьох місцях називали «відьмою». Згідно з судовими документами XV–XVIII століть, під час так званого «полювання на відьом», чарівників, як й відьом, переслідували й страчували, в тому числі, спалювали на вогнищах. Це відбувалося як у Західній Європі, так й у Русі.

Психіатрія розглядає регулярні появи чарівників, екстрасенсів або астрологів, як розлад психічної адаптації[7] — магіфреничний синдром[8].

Чарівники в слов'янській міфології[ред.ред. код]

«Прихід чарівника на селянське весілля» (фрагмент). В. Максімав, 1875

Образ чарівника відомий, в більшості, у східно- та західно-слов'янській демонології. На російській Півночі, де уявлення про відьму слабкі, чарівник виконує більшість її функцій. В Білорусі, південних (переважно етнічних українських) районах Росії й особливо в Україні чарівник та відьма часто є взаємозамінними персонажами, які володіють приблизно однаковим набором функцій. В Карпатах цей персонаж часто розщеплюється на низку дрібних образів, в залежності від роду діяльності. В західно-слов'янській традиції, де заняття чарівництвом приписувалося перш за все відьмі, образ чарівника розвинений в меншій мірі, ніж у східних слов'ян. В південних слов'ян образ чарівника також сформовано слабко, оскільки уявлень про заняття магією та чарівництвом співвідноситься або з жіночими персонажами вештиці, магьосниці, або з чабанами та іншими «знаючими»[4].

Образ чарівника у східних слов'ян формувався під впливом уявлень про волхвів — давньоруських язичницьких жерців, які здійснювали богослужіння, жертвопринесення та (нібито) вміли замовляти стихії та передбачати майбутнє[9]. Слово волхв є спорідненим староцерковнослов. влъснжти «говорити плутано, незрозуміло», з чого слідує, що волхви виконували роль оракулів та лікарів, головним засобом магічної практики яких було слово[9].

Чарівники можуть бути перевертнями[3]. З «Повісті врем'яних літ» відомо, що князя Всеслава Брячиславича мати народила від волхування, й волхви нав'язали йому на голову науз (чарівний вузол), наділивши його здатністю до вовкулацтва[9].

За деякими уявленнями[3], з наближенням смерті чарівника нечиста сила мучить його, не даючи померти, поки він не передасть своїх властивостей спадкоємцям. Смерть та поховання чарівника супроводжується бурею, вихором, непогодою[10]. Після смерті чарівника слід вбити в його труп осиковий кілок, аби він не став упирем[3].

Функції чарівника[ред.ред. код]

Функції чарівника є універсальними: йому приписують можливість впливати на всі сфери життя, порушувати й відновлювати їх рівновагу, творити добро та зло за допомоги магічних дій та засобів, які впливають на атмосферні явища, врожай, добробут та здоров'я людей, скоту тощо.[4]. Вважалося, що чарівники можуть наводити порчу на людей та скот (по́рчельники), сіяти розбрат між людьми, робити закрутки в полі, знищуючи врожай, насилати негоду, мор тощо.[3]

В західно-слов'янській традиції заняття чарівництвом відводиться відьмі, а функції чарівника часто обмежено його професійною діяльністю (наприклад, чарівництво на полюванні, під час випасу)[4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Крилов, 2005
  2. Magic (Sorcery) Microsoft (2006).
  3. а б в г д е «КОЛДУНЫ, ведуны, ведьмаки, кудесники, чаровники, чернокнижники». Мифологический Словарь. Славянская и русская мифология. Архів оригіналу за 2013-08-14. Процитовано 2013-08-04. 
  4. а б в г Левкиевская, 2004, С. 528
  5. Шанский. Н. М.Школьный этимологический словарь русского языка. Происхождение слов 7-е изд., стереотип. — М.: Дрофа, 2004. — 398,
  6. В. Е. Рудаков Ведун // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — Санкт-Петербург, 1890—1907.
  7. Общая психиатрия // Психиатрия: национальное руководство / Под ред. Т. Б. Дмитриевой, В. Н. Краснова, Н. Г. Незнанова, В. Я. Семке, А. С. Тиганова. — М.: ГЭОТАР-Медиа. — С. 147. — ISBN 978-5-9704-2030-0.
  8. Синдром магифренический Национальная психологическая энциклопедия (2012).
  9. а б в Левкиевская, 2004, С. 528—529
  10. Левкиевская, 2000, С. 394

Література[ред.ред. код]

  • Колдун СПб.: ООО «Полиграфуслуги» (2005).
  • Левкиевская Е. Е. Колдун 3 М.: Международные отношения (2004) С. 528–534.
  • Левкиевская Е. Е. Колдун // Мифы русского народа. — М.: Астрель, Аст, 2000. — 527 с. — ISBN ISBN 5-271-00676-X.
  • Христофорова О.Б. Колдуны и жертвы: Антропология колдовства в современной России. — М.: ОГИ, РГГУ, 2010. — 432 с. — ISBN ISBN 978-5-94282-617-8.

Посилання[ред.ред. код]

  • «Колдун». Мифологическая энциклопедия. (myfhology.narod.ru). Архів оригіналу за 2013-08-14. Процитовано 2013-08-04.