Чау-чау

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чао-чао right-center
ChowChow2Szczecin.jpg
Походження Китай
Характеристики
Висота Пси: 48—56 см
Суки: 46—51 см
Вага Пси: 25-32 кг
Суки: 20-27 кг
Класифікація МКФ:
FCI 205
Стандарти породи
FCI [5 стандарт]
Пес свійський (Canis familiaris)


Чао-чао (англ. chow-chow; кит. 松狮 犬, палл. сунші-цюань, буквально: «собака — кудлатий лев», також кит. 唐 犬, палл.тан-цюань, буквально: «собака династії Тан ») — сторожова собака, компаньйон, одна з найдавніших порід собак.

Своїм походженням чау-чау належить до групи шпіців, але існує припущення, що в чау течуть домішки крові тибетського дога (мастифа. Версія про походження чау-чау від ведмедя, що так імпонує любителям цієї породи, на перший погляд не витримує ніякої критики, але, з другого боку, — блакитно-чорний язик ріднить чау-чау саме з ведмедем, очевидна схожість спостерігається й у рухах, і в анатомії, й у будові черепа.

Чистокровних чау, усупереч поширеній думці, в Китаї, ймовірно, не їли — для їжі використовували покручі, а чистокровні чау широко використовувалися як сторожові собаки і для полювання на великого звіра. У сучасній Північній Кореї в сільських населених пунктах вживають у їжу спеціально розведених чау-чау однорічного віку. Як делікатес, за спеціальною заявкою страви з чау-чау можуть подати в ресторанах Пхеньяна іноземним туристам.

Назва[ред.ред. код]

Порода у різні періоди свого існування називалася по-різному: тибетський мастиф, татарська собака, собака варварів, але майже сторіччя іменується чау-чау. Існує безліч різних версій щодо походження назви породи «чау-чау»: від назви місця на кораблі для перевезення вантажів — «chow-chow» до сленгової форми дієслова «їстівний» — «chow». Але реальними представляються лише дві з них. За однією з них чау-чау отримала ім'я від стародавньої собаки «чу», за іншою — цю назву породі дали англійські купці, які торгували східними прянощами і називали всіх китайців, які живуть в Англії chows і chinks.

Історія[ред.ред. код]

«Стародавня» чау

Чау-чау вважається однією з найдавніших порід собак, і проведений аналіз ДНК підтверджує це [1]. Дослідження показує, що вона є однією з перших примітивних порід, що еволюціонували від вовка, як вважається, в посушливих степах північного Китаю і Монголії. На китайському барельєфі 150 року до н. е. зображена мисливський собака зовні схожа з чау. Пізніше чау-чау стали використовуватися як собаки для полювання, оленярства, охорони і навіть як їздові собаки.

Чистокровна лінія чау-чау підтримувалася в буддійських монастирях, де займалися розведенням породи і вели особливі журнали, за своєю суттю — родовідні книги чау-чау. Освіження крові здійснювали шляхом обміну виробниками між монастирями.

Перший опис чау-чау привіз до Європи італійський мандрівник Марко Поло, який прожив довгий час в Тибеті. Через закритість китайської держави від зовнішнього світу, наступного разу звістки про чау-чау прийшли в Європу лише в 1785 р. з книги про природознавство Гільберта Уайта.

Перша чау-чау з'явилися в Англії в 1830-x роках. Тоді на них звернули увагу англійські розводчики собак, які й зайнялися поліпшенням цієї породи. Гордий і величний чау-чау, якого ми бачимо сьогодні, це більше продукт того, що зробили з чау-чау в Англії, ніж стародавні китайські чау.

В даний час порода є скоріше декоративною, хоч і зі своєю давньою «роботою» може легко справитися.

Характер[ред.ред. код]

Сьогодні чау-чау виховуються частіше за все як домашні улюбленці. Його гостре почуття власності на будинок, у поєднанні з іноді занадто серйозним підходом до чужих, може бути неприємним сюрпризом для тих, хто незнайомий з породою. Тим не менше, прояв страху і агресії не характерні для добре вихованої чау-чау. Він дуже вірний своїй родині і тісно пов'язаний зі своїм господарем. Чау, як правило, показує свою любов тільки тим, з ким має тісний зв'язок, тому нові відвідувачі будинку не повинні фізично наполягати на увазі чау, оскільки він буде негайно прийнятий за чужого в тій же манері, як і члени його власної зграї. Недосвідчені власники собак повинні остерігатися зіткнення чау-чау з тими, кого вони сприймуть як чужих. Така погана слава породи призвела до того, що багато страховки домовласників не поширюються на чау-чау. Самці і самки зазвичай живуть спільно з меншою напругою, ніж породи інших собак, але це не гарантує мирного співіснування собак обох статей у домашніх умовах.

Чау-чау не особливо активна порода. Квартирне життя, якщо вони отримують достатньо можливостей для щоденної фізичної активності, влаштовує їх. Чау-чау може здаватися незалежним і відчуженим весь день, зберігаючи комфортну дистанцію від інших, але залишаючись у межах чутності, або віддавати перевагу спостереженню за новими гостями біля входу. Власникам потрібно бути готовими до жвавих щоденних прогулянок з чау-чау, навіть якщо у них є огороджений двір, для задоволення потреб собаки в розумовому та фізичному розвитку. Хоча чау-чау є слабо енергійними собаками протягом майже всього дня, він прагнутиме часу вигулу для досліджень та гри, щоб залишатися задоволеним і щасливим. Порода займає 77 місце в рейтингу Інтелект собак, складеному професором Стенлі Кореном, і відноситься до найгіршої групи за показником вивчення нових і виконання вивчених команд. Проте, більшість власників чау-чау вважає, що це пов'язано з тим, що порода має інший тип інтелекту, ніж більшість собак. Багато чау виділяються в позитивних зміцнювальних методах тренування, наприклад «Clicker Training», де чау-чау вирішують природні проблеми і не отримують нескінченні повторювані завдання. Чау-чау нерідко виявляють впертість під час навчання, не бажаючи регулярно виконувати одну і ту ж вправу.

Стандарт[ред.ред. код]

Червоний чау-чау
Чорний чау-чау
Кремовий чау-чау

№ 205 від 09 червня 1999 року.

Дата публікації раніше діючого стандарту: 24.06.1987 р.

Походження: Китай.

Піклування: Великобританія.

Застосування: сторожова собака, компаньйон.

Класифікація FCI: група 5. Шпиці і примітивні породи. Секція 5. Азійські шпіци та споріднені породи. Без робочих випробувань.

Загальний вигляд: активний, компактний, міцний, що суттєво, — добре збалансований, левоподібний, гордий, з почуттям власної гідності, величавий; хвіст щільно лежить на спині.

Поведінка / темперамент: спокійна собака, хороший сторож, синювато-чорний язик; унікальна у своєму ходульному ході. Незалежний, вірний, але все-таки гордовитий.

Голова[ред.ред. код]

синювато-чорний язик чау-чау

Черепна частина: череп: плоский, широкий; добре заповнений під очима. Перехід від чола до морди: не різко виражений.

Лицьова частина: мочка носа: велика та широка, у всіх випадках чорна (за винятком кремових і майже білих собак, у яких допустима світлозафарбована мочка носа, а у блакитних і цімтових собак — під колір забарвлення)

Морда: середньої довжини, широка від заснування до кінця (не загострена як у лисиці).

Губи: губи і піднебіння чорні (синяво-чорні), ясна переважно чорні. Язик синювато-чорний.

Щелепи / зуби: зуби здорові й рівні, щелепи сильні, з досконалим, правильним і повністю ножицеподібним прикусом, тобто верхні зуби щільно перекривають нижні зуби і ростуть під прямим кутом до щелеп.

Очі: темні, овальної форми, середнього розміру і чисті. Очі в колір забарвлення допустимі у блакитних і цімтових собак. Чисті очі, вільні від ентропії, лише через розмір ніколи не караються.

Вуха: маленькі, товсті, злегка закруглені на кінцях, широко і жорстко поставлені, нахилені вперед до очей і злегка зведені одне до одного, що надає своєрідне, типовий для цієї породи похмурий вираз. Похмурий вигляд не повинен досягатися за рахунок вільної зморшкуватою шкіри голови.

Шия: потужна, об'ємна не коротка, міцно посаджена на плечах і злегка зігнута.

Корпус[ред.ред. код]

Спина: коротка, пряма і міцна.

Поперек: потужний.

Груди: широка і глибока. Ребра добре виражені, але не бочкоподібні.

Хвіст: посаджений високо, щільно лежить на спині.

Кінцівки[ред.ред. код]

Передні ноги: абсолютно прямі, середньої довжини, з потужним кістяком. Плечі м'язисті і похилі.

Задні ноги: мускулисті. Скакальні суглоби направлені прямо вниз, з мінімальними кутами, що, по суті, і виробляє характерну ходульну ходу. Ніколи не прогинаються вперед. Плюсни від скакальних суглобів направлені прямовисно вниз, прямі.

Лапи: невеликі, округлі, котячі, з гарною опорою на пальці.

Хода / рух: короткий крок і ходульна хода. Передні і задні ноги рухаються паралельно одні одним і прямо вперед.

Вовняний покрив[ред.ред. код]

Різні забарвлення чау-чау

Тип вовни: як довго-, так і короткошерстий.

Довгошерста різновид: багата, рясна, густа, пряма і відстоїть. Остеве волосся досить грубої структури, з м'яким пухнастим підшерстям. Особливо рясна шерсть утворює навколо шиї гриву або комір і добре виражені очеси на задній стороні стегон.

Короткошерста різновид: шерсть коротка, рясна, щільна, пряма, вертикально стоїть, не прилегла, плюшевої структури. Будь-яке штучне укорочення вовни, яке змінює природні обриси або вигляд, має каратися.

Забарвлення: чистих кольорів — чорний, червоний, блакитний, цімт, кремовий або білий, часто з відтінками, але не в плямах (нижня частина хвоста і задня сторона стегон часто забарвлені світліше).

Зріст[ред.ред. код]

Висота у холці: Пси: 48-56 см (19-22 дюймів) у плечах. Суки: 46-51 см (18-20 дюймів) у плечах.

Недоліки[ред.ред. код]

Будь-яке відхилення від вищевказаних пунктів повинне розглядатися як недолік, оцінка якого має бути в точному співвідношенні зі ступенем цього відхилення.

Пси повинні мати два явно нормальних насінники, повністю опущених в мошонку.

Примітки[ред.ред. код]

  1. = USERLAND Collie or Pug? Study Finds the Genetic Code. New York Times Online. May 21, 2004