Чемпіонат світу зі спортивного орієнтування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Чемпіонат світу з спортивного орієнтування (англ. World Orienteering Championships) - щорічні змагання, організовані міжнародною федерацією спортивного орієнтування (ІОФ) (англ. IOF ) для виявлення найсильніших спортсменів-орієнтувальників.[1]

Предмет даної статті є чемпіонати світу з орієнтування бігом (англ. Foot Orienteering).[1] Не слід плутати даний вид орієнтування з іншими дисциплінами, культивованими міжнародною федерацією орієнтування. Під егідою ІОФ проводяться також чемпіонати світу з орієнтування на лижах (англ. Ski Orienteering), на велосипедах (англ. Mountain Bike Orienteering) і орієнтування по стежках (англ. Trail Orienteering).[2]

Формат[ред.ред. код]

дисципліна назв. на англ. роки
індивідуальна англ. individual 1966-1989
класична англ. classic 1991-2001
коротка англ. short 1991-2001
довга англ. long з 2003
средняя англ. middle з 2003
спринт англ. sprint з 2001
естафета англ. relay з 1966

Спочатку чемпіонати світу проводилися один раз на два роки. З 2003 року вони проводяться щорічно.[3]

Програма чемпіонатів світу змінювалась протягом своєї історії. Так в 1966 році вона складалася лише з індивідуальної гонки і естафети і весь чемпіонат світу укладався у два дні - з 1 по 2 жовтня 1966 року. Починаючи з чемпіонату світу 1991 року в Чехословаччині, програма розширилася і включала в себе коротку дистанцію (час переможця 25 хвилин), класичну дистанцію й естафету. Остання реорганізація програми чемпіонатів світу була проведена в 2003 році. І в цей час чемпіонати світу проводяться за наступною програмою:

  • спринт
  • середня дистанція
  • довга дистанція
  • естафета.

Відповідно до редакції правил міжнародної федерації від 1 червня 2009 року, кожна федерація може заявити на ЧС не більше 14 спортсменів (7 чоловіків та 7 жінок). Причому, у кожному виді програми від країни можуть брати участь не більше 3-х чоловіків і 3-х жінок. Чинний чемпіон може бути заявлений понад норму в три людини.

15 найкращих з кожного кваліфікаційного забігу проходять у фінал і розігрують між собою звання чемпіона.

Історія[ред.ред. код]

Рік Дата проведення Місце проведення
1966 1-2 жовтня Фінляндія Фінляндія, Фіскарс
1968 28-29 вересня Швеція Швеція, Лінчепінг
1970 27-29 вересня НДР НДР, Фрідріхрода
1972 14-16 вересня Чехословаччина Чехословаччина, Їчин
1974 20-22 вересня Данія Данія, Виборг/Сількеборг
1976 24-26 вересня Велика Британія Велика Британія, Авімор
1978 15-17 вересня Норвегія Норвегія, Конгсберг
1979 2-4 вересня Фінляндія Фінляндія, Тампере
1981 4-6 вересня Швейцарія Швейцарія, Тун
1983 1-4 вересня Угорщина Угорщина, Залаегерсег
1985 4-6 вересня Австралія Австралія, Бендіго
1987 3-5 вересня Франція Франція, Жерармер
1989 17-20 серпня Швеція Швеція, Шевде
1991 21-25 серпня Чехословаччина Чехословаччина, Маріанскі Лазні
1993 9-14 жовтня США США, Вест-Пойнт (Нью-Йорк)
1995 15-20 серпня Німеччина Німеччина, Детмолд
1997 11-16 серпня Норвегія Норвегія, Грімстад
1999 1-8 серпня Велика Британія Велика Британія, Інвернесс
2001 29 липня — 4 серпня Фінляндія Фінляндія, Тампере
2003 3-9 серпня Швейцарія Швейцарія, Рапперсвіль-Йона
2004 11-19 вересня Швеція Швеція, Вестерос
2005 9-15 серпня Японія Японія, Айті
2006 1-5 серпня Данія Данія, Орхус
2007 18-26 серпня Україна Україна, Київ
2008 10-20 липня Чехія Чехія, Оломоуц
2009 18-23 серпня Угорщина Угорщина, Мішкольц
2010 8-15 серпня Норвегія Норвегія, Тронхейм
2011 13-20 серпня Франція Франція, Савойя
2012 14-22 липня Швейцарія Швейцарія, Лозанна[4]
2013 6-14 липня Фінляндія Фінляндія, Вуокатті[5]
2014 Італія Італія, Азіаго-Лавароне[6]

У 1961 році на Конгресі в Копенгагені була організована Міжнародна Федерація Спортивного Орієнтування (ІТФ), головними завданнями якої стала уніфікація вимог по спортивних картах, у тому числі вимоги до масштабу, і систематизація умовних топографічних знаків. Тому одним з перших був створений комітет з підготовки єдиних міжнародних правил змагань. На наступному конгресі ІОФ в 1963 році в Лейпцигу був затверджений Статут Федерації, а комітет з підготовки правил перетворений в технічну комісію.[7]

Першим практичним кроком нової федерації стало проведення офіційних міжнародних змагань. Перші офіційні міжнародні змагання зі спортивного орієнтування відбулися у вересні 1962 року в Норвегії і мали статус чемпіонату Європи. На цей перший європейський чемпіонат, який приймало невелике норвезьке містечко Летен (норв. Løten), з'їхалися спортсмени з європейських країн, і в програмі змагання була всього одна дисципліна - класична дистанція.[8] Спортивні карти являли собою чорно-білі фотовідбитки і мали масштаб 1: 25 000. Чоловіки долали дистанцію завдовжки 16,7 кілометра з 13 контрольними пунктами, а жінки змагалися на дистанції 7,5 км з 7 КП.[9]

На другому чемпіонаті Європи, який відбувся в 1964 році Швейцарському містечку Ле-Брасю (фр. Le Brassus), в програму змагань вперше була включена естафета.

Чемпіонати Європи можна вважати попередниками чемпіонатів світу. На третьому конгресі ІОФ, який відбувся в Болгарії в 1965 році, було прийнято рішення про перейменування чемпіонату Європи в чемпіонат світу, хоча в цей час членами ІОФ були всього 11 країн і всі вони представляли європейський континент.[10]

Перший чемпіонат світу відбувся з 1 по 2 жовтня 1966 року в Фінляндії. У ньому взяли участь спортсмени з 11 країн[7] — Австрії, Болгарії, Великобританії, Венге, НДР, Данії, Норвегії, Фінляндії, Чехословаччини, Швейцарії та Швеції. Переважаючу перевагу на перших чемпіонатах мали скандинавські орієнтувальники.[11]

З різною періодичністю чемпіонати світу проводилися на чотирьох континентах (у Європі, Австралії, Америці, Азії) і більш ніж в 15 країнах.

У цей час (2010) членами ІОФ є 71 країна,[10] включаючи такі, здавалося б далекі від спортивного орієнтування країни, як Мозамбік, Монголія або Індонезія.

Слід зазначити, що перший чемпіонат світу з спортивного орієнтування на лижах відбувся у 1975 році у Фінляндії [12], а перший чемпіонат світу зспортивного орієнтування на велосипедахвідбувся в 2002 у Франції.[13]

Статистика[ред.ред. код]

Переможцями чемпіонатів світу зі спортивного орієнтування в бігових дисциплінах ставали спортсмени Норвегії, Швеції, Фінляндії, Угорщини, Швейцарії, Чехії, Росії, України, Данії, Франції, Австрії, Великобританії та Австралії.[7] Проте за загальною кількістю завойованих медалей домінування «великої четвірки» - Швеції, Норвегії, Фінляндії та Швейцарії - безперечно.

країна золото срібло бронза всього
1. Швеція Швеція 42 44 39 125
2. Норвегія Норвегія 38 38 38 114
3. Швейцарія Швейцарія[14] 29 17 24 70
4. Фінляндія Фінляндія 22 37 26 85
5. Франція Франція 10 2 6 18
6. Росія Росія[15] 6 7 6 19
7. Чехія Чехія[16] 4 9 13 26
8. Велика Британія Велика Британія 3 3 4 10
9. Данія Данія 3 2 3 8
10. Угорщина Угорщина 3 1 2 6
11. Україна Україна 1 2 0 3
12. Австрія Австрія 1 1 0 2
13. Австралія Австралія 1 0 0 1
14. Німеччина Німеччина 0 0 1 1
15. Італія Італія 0 0 1 1
Загальна к-ть медалей на вересень 2010
  • Хенні Оллстон (англ. Hanny Allston) з Австралії стала першою неевропейкою, кому вдалося завоювати титул чемпіонки світу. На чемпіонаті світу 2006 в Орхусі (Данія) вона виграла золоту медаль у спринті.
  • Вона ж є єдиною юніоркою, кому вдалося виграти дорослий чемпіонат світу.
  • найбільш титулована спортсменка в цей час є швейцарка Симона Нігглі (англ. Simone Niggli). У цей час (2010 рік) вона є Сімнадцятиразовою чемпіонкою світу. Причому, два рази в 2003 і в 2005 вона виграла всі чотири дистанції чемпіонатів світу.[11]
  • Швейцарка, мати чотирьох дітей Врони Кеніг-Салмі у віці 39 років завоювала срібло на ЧС 2008 в Чехії.

Филателія і Нумізматика[ред.ред. код]

Чемпіонати світу знайшли відображення і в філателії. Пошти Швеції, НДР, Данії, Фінляндії та Швецарії випустили марки і конверти першого дня, присвячені чемпіонатам світу зі спортивного орієнтування.[17]

Монета банку України на честь ЧС 2007 в Києві

Більш скромно відображені чемпіонати світу в нумізматиці. У 2007 році національний банк України випустив монету номіналом 2 гривні і приурочив випуск до чемпіонату світу в Києві.[18]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Скрізь, де не обговорено додатково, під терміном орієнтування будемо мати на увазі орієнтування бігом (англ. Foot Orienteering)
  2. «IOF events» (англійською). IOF. Процитовано 2011-03-30. 
  3. «World Orienteering Championships, senior statistics 1966-2005» (англійською). Архів оригіналу за 2011-02-23. Процитовано 30.03.2011. 
  4. «World Orienteering Championships» (англійською). IOF. Процитовано 2011-03-30. 
  5. «Finland will host World Orienteering Championships in 2013» (англійською). Процитовано 2011-03-30. 
  6. «XXV IOF General Assembly in Trondheim» (англійською). Процитовано 2011-03-30. 
  7. а б в Виктор Елизаров. «История спортивного ориентирования». Журнал «Азимут» №5 2005. Архів оригіналу за 2011-02-23. Процитовано 16.01.2009. 
  8. Є дані про те що проводилася і естафета, але не мала офіційного статусу.
  9. «1. Tájékozódási futó Európa Bajnokság» (угорською). Угорська федерація орієнтування. Архів оригіналу за 2011-02-23. Процитовано 30.03.2011. 
  10. а б «IOF member countries» (англійською). Архів оригіналу за 2011-02-23. Процитовано 30.03.2011. 
  11. а б «World Orienteering Championships» (англійською). IOF — офіційний сайт. Процитовано 2011-03-30. 
  12. «World Ski Orienteering Championships» (англійською). IOF. Процитовано 2011-03-30. 
  13. «World MTB Orienteering Championships» (англійською). IOF. Процитовано 2011-03-30. 
  14. Список всіх медалістів збірної Швейцарії можна знайти на сайті en / майбутнього чемпіонату світу 2012
  15. Враховані дві бронзові медалі Аліди Аболи і Сікстен Сільд, які вони завоювали виступаючи за СРСР.
  16. Враховані також медалі збірної Чехословаччини.
  17. «OL-Briefmarken» (німецькою). Архів оригіналу за 2011-02-23. Процитовано 30.03.2011. 
  18. «Commemorative Coin "Orienteering"» (англійською). National Bank of Ukraine. Архів оригіналу за 2011-02-23. Процитовано 30.03.2011. 

Посилання[ред.ред. код]