Чепелик Володимир Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Володимир Андрійович Чепелик (*17 жовтня 1945, м. Київ, УРСР) — український скульптор, педагог, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, голова Національної спілки художників України. Народний художник України (1992), лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (2000).

Біографія[ред.ред. код]

Володимир Андрійович Чепелик народився 17 жовтня 1945 року в місті Києві.

У 1972 році закінчив Київський державний художній інститут.

У 197275 роках на творчій роботі.

1975 року розпочав викладацьку діяльність у Київському державному художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

У 1986 році Володимир Чепелик став лауреатом Республіканської премії ЛКСМУ ім. М. Островського.

У 1990 році Володимира Андрійовича Чепелика було обрано головою Національної спілки художників України.

Від 1992 року — професор, у цьому ж році отримав звання «Народний художник України».

Від 1996 року — академік-засновник АМУ, дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України (1997).

2000 рік — лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

В. А. Чепелик нагороджений: орденами князя Ярослава Мудрого V ст. (2011)[1], «За заслуги» І (2007), ІІ (2004) і III (1998) ступенів, Дружби (2003, Росія), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (1998), Почесною грамотою Верховної Ради України (2005), Золотою медаллю АМУ (2005).

Митець — учасник вітчизняних і міжнародних виставок. Активно займається підготовкою й вихованням скульпторів у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури як професор і керівник навчально-творчої майстерні.

Творчість[ред.ред. код]

Володимир Андрійович Чепелик досконало володіє виражальними засобами монументальної і станкової пластики. Широке коло тематики творів митця — меморіальні ансамблі, образи історичних реалій, портретні композиції, зокрема галерея портретів видатних діячів вітчизняної художньої культури.

Вміле поєднання образної пластичної мови з національним темпераментом і високопрофесійним володінням матеріалом роблять творчість В. Чепелика визначним явищем у сучасній українській художній культурі. Майстер засобами скульптури оригінально виражає своє бачення зображуваних героїв. Для кожного конкретного твору митець віднаходить відповідну форму пластичного вислову.

Найвідоміші твори: станкові — «Біль», «С. Васильківський», «М. Ге» (1988); пам'ятники — декабристам (м. Кам'янка Черкаської області, 1982); героям Малинського підпілля (м. Малин Житомирської області, 1984); корабелам (м. Миколаїв — з нагоди 200-річчя міста, 1989); жителям селища на Трухановому острові, спаленого фашистами в 1943 році (м. Київ, 1989); воїнам, полеглим при визволенні Києва у 1943 році (Південна Борщагівка, м. Київ, 1990); Шевченку у місті Чернігові (1992) та Шевченку в місті Форт-Шевченко (Казахстан, 1998); Жертвам чорнобильської аварії (Святошин, м. Київ, 1994); Жертвам репресій (у Биківнянському лісі під Києвом, 1995), загиблим співробітникам МВС України (м. Київ, 1997); Михайлові Грушевському (м. Київ, 1998). У співавторстві з Олексієм Чепеликом: пам'ятники народному артисту України Миколі Яковченку (м. Київ, 2000, м. Прилуки, 2008), Олесю Гончару (м. Київ, 2001), Сержу Лифарю (м. Лозанна, Швейцарія, 2003), загиблим дочкам та синам України (м. Маутхаузен, Австрія, 2002), українському козацтву (м. Відень, Австрія, 2004), Тарасові Шевченку (м. Тбілісі, Грузія, 2007).

Твори Володимира Чепелика зберігаються в музейних та приватних колекціях України і зарубіжних держав.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та посилання[ред.ред. код]