Червоне козацтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Червоне козацтво
Red cossacks.jpg
Червоні козаки (Віктор Полтавець, 1963)
На службі 19181937[Джерело?]
Країна УРР УРР (РРФСР)
Рід військ кавалерія
Війни/битви Буржуазно-більшовицька війна
Командири
Визначні
командири
Віталій Примаков

Червоне козацтво — збройне формування уряду Української Народної Республіки Рад, що входила до складу РРФСР[1][2]. 28 грудня 1917 року, на противагу українському «Вільному козацтву», у Харкові був створений перший полк під командуванням Віталія Примакова[3]. Численні бойові формування, що ввійшли до складу Червоного козацтва, виникли і діяли на засадах більшовицької мобілізації та загальноармійського вишколу, не маючи зв'язків не лише з козацтвом, а навіть Україною[4][3].

Історія

Перший полк Червоного козацтва виник у Харкові 28 грудня 1917[1], на противагу Вільному козацтву. Командиром полку був Віталій Примаков.

Червоне козацтво брало участь у першому наступі більшовицьких сил на Україну, воюючи на Лівобережжі і під Києвом проти військ Центральної Ради. Після підписання Берестейського миру німецько-українські війська змусили червоних відступити на Донбас.

У червні 1918 року Червоне козацтво перетворено на 1 катеринославський повстанський загін, який діяв у «нейтральній зоні» між РРФСР і Українською Державою.

22 вересня 1918 року за наказом ВЦВРК полк Червоного козацтва під командою Примакова формально увійшов до складу Першої повстанської дивізії, хоча скоро опинився у складі Другої української радянської дивізії. У грудні 1918 — лютому 1919 він брав участь в боях проти військ Директорії.

У березні — квітні 1919 року червоні козаки почали застосовувати партизанську тактику рейдів в тилу українських військ. У травні 1919 року вони брали участь у ліквідації повстання отамана Матвія Григор'єва, у липні — вересні воювали проти Денікіна на Донбасі.

У серпні 1919 полк Червоного козацтва перетворено на бригаду. У жовтні того ж року, на базі цієї бригади, разом із 14 кубанською кавалерійською бригадою і латиським кавалерійським полком, сформовано 8-му кавалерійську дивізію Червоного козацтва України. Її використовували у партизанських рейдах по тилах армії Денікіна.

У листопаді 1919 — лютому 1920 років червоні козаки брали участь у новому наступі більшовиків проти Денікіна, перейшли Донбас і дійшли до кримського перешийку. У січні 1920 року до 8-ї дивізії приєднано перший московський полк і включено до 13, з травня до 14-ї радянської армії.

Радянський антигетьмансткий плакат.

У квітні 1920 року червоне козацтво брало участь у боях проти генерала Врангеля в південній Таврії, а після Варшавської угоди Директорії УНР із Польщею в квітні 1920 року, відправлено проти польсько-українського війська. У серпні червоні козаки брали участь у рейдах і боях під Проскуровом і Старокостянтиновом, перейшли Збруч, дійшовши аж до Стрия. Загони червоного козацтва були оточені й частково знищені над Збручем загонами Армія УНР під керівничтвом генерал-хорунжого Юрія Тютюнника.

Після польсько-радянського перемир'я 9 листопада 1920, залишки 8-ї кавалерійської дивізії Червоного козацтва було об'єднано із 17-ю кавалерійською дивізією, яку сформували з кубанців та башкирів. На основі цієї дивізії було створено перший кінний корпус Червоного козацтва. У 1921—1922 роках червоні козаки проводили локальні операції проти українських повстанців.

Напередодні Другої світової війни з першого кінного корпусу Червоного козацтва було створено мотомеханізований корпус. Примакова і майже весь командний склад Червоного козацтва репресовано й ліквідовано в роки сталінського терору у другій половині 1930-х років. Згадка про роль Червоного козацтва під час українсько-більшовицької війни була заборонена. Командирів червоних козаків було реабілітовано за часів хрущовської «відлиги».

Персоналії

Примітки

  1. а б Малий словник історії України
  2. http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_1.6.htm
  3. а б Перша російська збройна інтервенція (кінець 1917 — весна 1918 рр.) // Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов. Історія України. – Київ, 2008. (Перевірено 25 серпня 2012)
  4. Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XIX – на початку XX ст. – Донецьк, 2006. – С. 140-143.

Література

Посилання