Червоне літо 1919

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Червоне літо (Red Summer of 1919) – термін, уведений афроамериканським письменником, політиком, науковцем і борцем за права людини Джеймсом Велдоном Джонсоном (James Weldon Johnson). Використовується для опису кривавих расових бунтів, що спалахували впродовж літа–осені 1919 року в кількох містах як Півдня, так і Півночі США. Найбільша кількість жертв зафіксована в містах Чикаго, Вашингтон та Елейн (штат Арканзас).

В цей період у Штатах сталося 26 бунтів, у яких жертвами фізичного насильства були чорношкірі.[1]

Ці виступи були спровоковані повоєнними расизмом, безробіттям, інфляцією та насильством з боку радикальних політичних груп. У 1919 було підраховано, що за час Першої світової війни трудова міграція з аграрного Півдня до індустріальних міст Півночі та Середнього Заходу охопила 500,000 афроамериканців.[1] Під час війни афроамериканські робітники заповнили багато робочих місць, залишених мобілізованими білими чи створених через військові потреби. В деяких містах чорні були взяті на роботу як штрейкбрехери, особливо під час страйків 1917 року. Деякі невдоволені чорношкірі робітники приєднувалися до радикальних політичних організацій, таких як Братство Африканської Крові (African Blood Brotherhood) чи Компартія.

Всі ці дії підвищували обурення та підозру в середовищі білих, особливо серед робітничого класу. Після війни різка демобілізація та відсутність контролю за цінами призвели до інфляції та безробіття. В результаті, конкуренція між чорними та білими за робочі місця стала дуже жорсткою. Білі робітники були обурені заміщенням їх менш кваліфікованими працівниками. Нестабільність була підігріта тривогами щодо нових віянь від нещодавніх іммігрантів з Європи. Серед них було чимало членів радикальних політичних чи профспілкових організацій – комуністів, IWW (Industrial Workers of the World), анархістів (таких, як Луїджі Галлеані, Luigi Galleani), що відкрито пропагували насильницьке скинення уряду і "пропаганду дією". Це був час "Червоного страху" (First Red Scare) – боязні анархізму та іншої радикальної політичної пропаганди після більшовицької революції в Росії. Афроамериканці, приваблені ідеєю самостійного врядування, побудованого на Марксових принципах (як Cyril Briggs), приваблені політичною філософією соціалізму чи комунізму (як W. E. B. Du Bois) чи навіть ті, хто просто захищав расову рівність, трудові права чи право на самозахист чорношкірих, були затавровані як радикали чи революціонери.

На відміну від раніших расових заворушень в історії США, заворушення 1919 вперше зафіксували організований чорний спротив, частково завдяки зростанню руху збройного опору на чолі з Братством Африканської Крові.

Бунти[ред.ред. код]

З 1 січня по 14 вересня 1919 щонайменше 43 афроамериканці були лінчовані, а 8 спалені.[1]

Події Червоного літа 1919 (у хронологічному порядку)[1]
Дата Місце Подія
10 травня Чарлстон, Південна Кароліна Матроси ВМС США очолили заворушення, вбивши щонайменше одну людину і примусивши місто кілька тижнів жити у військовому стані.
10 травня Sylvester, Georgia Один загиблий.
29 травня Putnam County, Georgia
31 травня Monticello, Mississippi
13 червня New London, Connecticut
13 червня Memphis, Tennessee
27 червня Annapolis, Maryland
27 червня Macon, Mississippi
початок липня Longview, Texas Щонайменше четверо вбитих, погром чорного кварталу.
3 липня Bisbee, Arizona Місцева поліція атакувала кавалерійський полк, сформований з сегрегованих чорношкірих. (10th Cavalry Regiment)[2]
5 липня Scranton, Pennsylvania
6 липня Dublin, Georgia Двоє загиблих.
7 липня Philadelphia, Pennsylvania Щонайменше один загиблий.
8 липня Coatesville, Pennsylvania
9 липня Tuscaloosa, Alabama
11 липня Baltimore, Maryland
15 липня Port Arthur, Texas
19 липня Washington, D.C. 6 загиблих і 150 поранених за 5 днів заворушень.
21 липня Norfolk, Virginia Натовп атакував чорношкірих солдатів, що поверталися, і розгромив помешкання чорних. Щонайменше 6 людей було застрелено, доки морська піхота придушила протестуючих.
23 липня New Orleans, Louisiana
23 липня Darby, Pennsylvania
26 липня Hobson City, Alabama
27 липня Chicago, Illinois 50 (за неофіційними даними, набагато більше) загиблих після 5 днів заворушень. Натовп громив помешкання та бізнес чорношкірих. Для наведення порядку були викликані тисячі поліцейських.
28 липня Newberry, South Carolina
31 липня Bloomington, Illinois
31 липня Syracuse, New York
31 липня Philadelphia, Pennsylvania
4 серпня Hattiesburg, Mississippi
6 серпня Texarkana, Texas
21 серпня New York City, New York
29 серпня Ocmulgee, Georgia Один загиблий.
30 серпня Knoxville, Tennessee Натовп штурмував окружну тюрму, щоб звільнити 16 білих в'язнів, включаючи засуджених вбивць. Перемістившись до чорного кварталу,З натовп вбив щонайменше 7 і поранив понад 20 людей.[3]
28 вересня Omaha, Nebraska 10-тисячний білий натовп лінчував одну людину і знищив майна на $1,000,000, включаючи спалення окружного суду.
1 жовтня Elaine, Arkansas Був застрелений білий, що намагався зірвати організацію мітингу чорних здольщиків (sharecroppers). У відповідь білі землевласники сформували групу для атаки чорних фермерів. 5 білих і 100-200 чорних загинули у сутичках. 79 чорних після цього були засуджені, 12 – до смерті. Були подані апеляції до Верховного Суду США, який відмінив вироки через неналежне проведення судових процесів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г "For action on race riot peril", The New York Times. October 5, 1919. Retrieved 5/26/08.
  2. Rucker, Walter C. and Upton, James N. Encyclopedia of American Race Riots. 2007, page 554
  3. Knoxville Riot of 1919
  • Red Summer - A Season of Fear
  • Erickson, Alana J. Red Summer. In Encyclopedia of African-American Culture and History. New York: Simon & Schuster Macmillan, 1996.
  • Repression Against the IWW
  • Dray, Philip. At the Hands of Persons Unknown: The Lynching of Black America, New York: Random House, 2002.
  • Zinn, Howard. Voices of a People's History of the United States. New York: Seven Stories Press, 2004.
  • Tuttle, William M., Jr. Race Riot: Chicago in the Red Summer of 1919. 1970. Blacks in the New World. Urbana: University of Illinois Press, 1996.