Червонопартизанськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Червонопартизанськ
Chervonopartyzansk gerb.png Chervonopartyzansk prapor.png
Герб Червонопартизанська Прапор Червонопартизанська
Шахта Червоний Партизан
Шахта Червоний Партизан
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район/міськрада Свердловська міськрада
Рада Червонопартизанська міська рада
Код КОАТУУ 4412770600
Засноване 1947
Статус міста з 1960 року
Населення 15 659 (01.01.2013)[1]
Площа 6,91 км²
Густота населення 2293 осіб/км²
Поштові індекси 94834
Телефонний код +380-6434
Координати 48°04′17″ пн. ш. 39°47′53″ сх. д. / 48.07139° пн. ш. 39.79806° сх. д. / 48.07139; 39.79806Координати: 48°04′17″ пн. ш. 39°47′53″ сх. д. / 48.07139° пн. ш. 39.79806° сх. д. / 48.07139; 39.79806
Висота над рівнем моря 296 м
Відстань
Найближча залізнична станція Красна Могила
До обл./респ. центру
 - залізницею 124 км
 - автошляхами 88,3 км
До Києва
 - автошляхами 854 км
Міська влада
Адреса 94831, Луганська обл., Свердловська міськрада, м. Червонопартизанськ, вул. Комсомольська, б. 1
Міський голова Петренко Петро Володимирович

Червонопартиза́нськ — місто Луганської області, підпорядковане Свердловській міськраді, 25 000 меш. (1974), 17 680 (2001). Видобуток кам'яного вугілля і збагачувальна фабрика. Краєзнавчий музей. Засноване 1947.

Географія[ред.ред. код]

Географічні координати: 48°4' пн. ш. 39°47' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 6,91 км².

Місто розташоване у східній частині Донбасу. Відстань до облцентру становить близько 88 км і проходить автошляхом E40. Неподалік від міста розташований пункт пропуску на кордоні з Росією ЧервонопартизанськГуково. Також у місті на станції Красна Могила діє залізничний пункт контролю Червона МогилаГуково.

Червонопартизанськ розташований у вододілі басейнів річки Велика Кам'янка на півночі та річок Кундрюча і Бургуста на півдні. Ця місцевість отримала назву Провальського степу за глибоку мальовничу долину. Її круті схили поросли дубняком, кленом, дикою грушею, а над річками — буйним лозняком. На території міста є група курганів, в одному з яких знайдено поховання пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.).

Історія[ред.ред. код]

Церква

Заселення Провальський степу почалося в 18761879 роках з початком будівництва залізничної лінії Дебальцеве-Звєрево і станції Провалля.

1906 року поблизу станції з'явилися невеликі хутори: Вознесенівка, Новомиколаївка і Василівка.

У 1930-х роках тут було знайдено великі поклади антрациту, освоєння яких почалося вже після закінчення Другої світової війни.

У 1947 році було відкрито шахту «Червоний партизан», 1948 року — шахту № 63 з добовим видобутком 1650 тонн[2],а в період з 1949 по 1955 роки були споруджені шахти «Провалля № 1» та «Провалля № 2», які разом давали 2,2 тис. тонн антрациту на добу[3]

У вересні 1956 року населені пункти: Вознесенівка, Новомиколаївка, Василівка, селище залізничної станції Червона Могила і селище шахти «Червоний партизан» були об'єднані в місто Червонопартизанськ.

З 1956 року розпочалося активне будівництво шахт, серед яких: «Одеська-комсомольська», «Одеська-комсомольська № 2», «Молдавська-комсомольська», «Чернівецька-комсольска», «Ворошиловградська-комсомольська».

Статус міста районного підпорядкування Червонопартизанську було надано в листопаді 1960 року.

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 17 524 особи, з них 22,63% зазначили рідною мову українську, 76,67% — російську, а 0,7% — іншу[4].

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Загальноосвітні навчальні заклади:[5]

  • Червонопартизанська гімназія (Шкільна, 1)
  • Червонопартизанська ЗОШ № 3 (Корчагіна, 9)
  • Червонопартизанська ЗОШ № 2 (Гагаріна, 25а)
  • Червонопартизанська ЗОШ № 1 (вул. Спортивна)

Дошкільні навчальні заклади:[6]

  • Ясла-садок «Теремок» № 4 (Гагаріна, 50)
  • Ясла-садок «Казка» № 3 (Київська, 16)
  • Ясла-садок «Супутник» № 1 (Піонерська, 1)

Пам'ятки[ред.ред. код]

Поблизу міста виявлено 2 курганних могильники з 8 курганами.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с.

Посилання[ред.ред. код]