Червоні гіганти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Червоними гігантами називають зорі малої чи середньої маси (<10M) з гарячим компактним ядром та протяжними оболонками, що належать до спектрального класу K чи M.

Помаранчеві гіганти спектрального класу K[ред.ред. код]

Фізичні параметри гігантів класу K[ред.ред. код]

В таблиці подано усереднені значення параметрів.[1] Загалом, відповідні параметри окремо вибраної зорі даного спектрального класу можуть відрізнятися від поданих нижче.

Клас B-V V-R b-y MV BC Teff, °K R/RΟ log g Vsin(i),
км/сек.
K0 1.03 0.77 0.60 0.2 −0.37 5282 14 2.5 3.0
K2 1.18 0.84 0.68 0.1 −0.45 5055 17 2.1 2.3
K3 1.29 0.96 0.80 0.1 −0.53 4973 21 2.0
K5 1.44 1.20 0.90 0.0 −0.81 4623 40 -
K7 1.53 0.93 −0.1 −1.15 4380 60 -
Приклади: Альдебаран, Дубге А, Поллукс, Гамаль

Гіганти спектрального класу M[ред.ред. код]


Фізичні параметри гігантів класу M[ред.ред. код]

В таблиці подано усереднені значення параметрів[1]. Загалом, відповідні параметри окремо вибраної зорі даного спектрального класу можуть відрізнятися від поданих нижче.

Клас B-V V-R b-y MV BC Teff, °K R/RΟ log g Vsin(i),
км/сек.
M0 1.57 1.23 0.97 −0.2 −1.36 4212 100 -
M2 1.60 1.34 1.00 −0.2 −1.52 4076 130 -
M5 1.58 2.18 −0.2 3923 -
Приклади: Бета Пегаса

Ідентифікація червоних гігантів[ред.ред. код]

Найяскравіші червоні гіганти мають приблизно однакову абсолютну зоряну величину (−3.0m±0.2m) і застосовуються як стандартні свічки для вимірювання космічних відстаней. Для ідентифікації червоних гігантів у зоряному складі галактики існує два шляхи:

  • Класичний — метод виділення краю зображень. При цьому зазвичай застосовують Собелівський фільтр. Початок провалу — шукана точка повороту. Іноді замість собелівського фільтру в якості наближувальної функції беруть гаусіан, а функція виділення краю залежить від фотометричних похибок спостережень[2]. Однак, у міру ослаблення зорі ростуть і похибки методу. Відтак гранично вимірюваний блиск на дві зоряних величини гірший, ніж дозволяє апаратура.
  • Другий шлях — побудова функції світності методом максимальної вірогідності. Цей спосіб ґрунтується на тому, що функція світності гілки червоних гігантів добре апроксимується степеневою функцією:
    \xi(m)\propto 10^{am},
    де a — коефіцієнт, близький до 0,3, m — видима зоряна величина.
    Основна проблема методу — розбіжність в деяких випадках рядів, що виникають в результаті роботи методу максимальної вірогідності.


Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б David F. Gray "The observations and analysis of Stellar Photospheres", Cambridge University Press 2005
  2. Sakai Shoko, Madore Barry F., Freedman Wendy L (1996). «Tip of the Red Giant Branch Distances to Galaxies. III. The Dwarf Galaxy Sextans». Astrophysical Journal.