Чернець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Монах» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Черне́ць, черни́ця, ченці́, черне́цтво (від носіння чорного одягу), також монах, монахиня (від грец. μοναχός   «одинак, самітник, пустельник») — зазвичай особа з релігійної спільноти, яка відповідно до обіцянки (обітниці) веде аскетичне життя або в рамках чернечого згромадження, або на самоті. Ченці мешкають у монастирях, пустелях, лаврах. Священики в чернецтві — чорне священство. На відміну від одружених священиків — білого священства. Чернець і священик — два різні поняття. Синонімом слова «чернець» виступає також старослов'янське слово чоловічого роду «инокъ» («инока», «рос. инокиня» жіночого роду; «иночество» множина). Від інших відмінна людина «інший» (один єдиний, відособлений, відлюдник); «инокий» (інакше повинен вести своє життя відрізняючись від світської поведінки). У найзагальнішому сенсі — людина, яка веде самотнє життя і отже свідомо обмежує себе, з певною метою, наприклад щоб досягти певного розвитку (просвітлення). В християнстві першими ченцями були люди, які хотіли вести більш благочестивий спосіб життя у порівнянні з іншими людьми і заради цього уходили від світського життя, усамітнювалися. З часом вони стали об'єднуватися у монастирі — спільноти ченців.

Інститут чернецтва характерний для католицького і православного християнства, індуїзму та буддизму. Іноді до ченців зараховують і дервішів Ісламу — але це спірне, оскільки схожість чисто зовнішня, бо дервіші могли одружитися, мали власні будинки і жили своїм власним життям. З'явилися ченці в середині I тисячоліття до нашої ери в буддизмі. З III століття нашої ери чернецтво з'явилося і в християнстві з Сирії та Єгипті, як форма втілення аскетичного ідеалу, яке є відображенням дуалістичного світорозуміння, в протиставленні духа і тіла (Добро|добра і зла). Ченців немає тільки в протестантизмі.

Традиція вважає засновниками християнського чернецтва єгипетських подвижників святих Антонія Великого і Пахомія Великого. На Русі засновниками чернецтва вважають преподобних Антонія і Феодосія Печерських, які створили в XI ст. Києво-Печерський монастир. Формування чернецтва Київської Русі відбувалося під впливом вчення ченців Василя Великого (Василіяни) і Феодора Студита (Студити). Що безперечно вплинуло на подальший розвиток християнства сучасних Білорусі, України та Росії.

Чернець приймає обітниці «безсрібності» (відмова від особистої власності), цнотливості (безшлюбності), слухняності (абсолютного підпорядкування Статуту і монастирської влади, повної відмови від власної волі). Ченці одного монастиря називаються братією. І мають три ступені: рясофор, малосхимник, великосхимник. Одяг у православних ченців чорний — символ відмови від світського і скорботи. Прийняття у чернецтво відбувається в урочистому обряді (Чині) постригу. З чернецтва формується вище керівництво Церкви — єпископат.

Завдання особистого порятунку душі зливалося у ченців із загальноцерковним завданнями (і соціальними). Відхід ченців від світського, відмова від цінностей світського життя, прийняття тимчасових або постійних обітниць цнотливості, жебрацтва і слухняності поєднувалися з прагненням впливати на світ своїм прикладом (і проповіддю). У Західній Європі чернецтво поширилося з IV століття. Популярністю користувалися бенедиктинці. Клюнійська реформа у X-XI століттях зміцнила зв'язок чернецтва з папством, сприяла посиленню папської влади. І значною мірою підпорядкувала життя і діяльність католицького духовенства принципам чернецтва. Злиття ідей чернецтва з місією кліру втілилася в інституті статутних каноніків (canonici regolari), які поєднували священицький стан з прийняттям чернечих обітів. Найважливішим напрямком в Католицькій Церкві стали з XIII ст. жебручі Ордени, які займали панівне становище до початку Контрреформації. Їх відтіснили єзуїти і різні чернечі конгрегації. У сучасному світі налічується 213917 католицьких ченців, з них 149176 ченці в Священстві, і 908158 черниць різних чернечих об'єднань.

Ченцем не можна назвати будь-якого чоловіка (і будь-яку жінку), які, маючи фізичну і психічну можливість вступати у шлюб та статеві стосунки, заводити сім'ю і дітей, які не роблять цього, виходячи з якихось міркувань, або з-за хвороби. Наприклад, в католицькому християнстві ченці беруть письмово присягу і складають обітницю не тільки пов'язану з зазнеченим вище обмеженням. Перед тим, беруть благословення від батьків, рекомендацію парафіяльних священиків, екзаменують покликання до чернецького стану тощо. Згадані обмеження справжніх ченців є елементом їхнього життя, але не метою. Ченці намагаються вести ангелоподібний спосіб життя, свідчити про Небо, живучи в тілі на Землі.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • укл. Василь Яременко і Оксана Сліпушко, «Тлумачний словник української мови», вид. «Аконіт», м. Київ, 2000 р. ISBN 966-7173-02-X, том 2 (Ж-О), с. 680;
  • ред. Митрохин Л. Н. и др., «Христианство» (словарь), изд. «Республика», г. Москва, 1994 г., с. 164, 290;
  • составил священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко, «Полный церковно-словянский словарь», 1900 г., c. 223, 997.