Чернігівська фабрика музичних інструментів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бандура роботи Івана Гладліна за конструкцією
О. Корієвського.

Чернігівська фабрика музичних інструментів ім. Павла Постишева — заснована 1933; до 1950 виробляла народні струнно-щипкові музичні інструменти: згодом — піаніно, з 1955 малогабаритні піаніно (уперше в СРСР). У 1970 вироблено (у тис.): 26,3 піанін, 75,9 гітар, 16,5 балалайок, 1,5 бандур; у 1960, відповідно — 14, 27, 33,2, 48,2, 586).

Бандури[ред.ред. код]

Відомо що 5 бандур було зроблено у 30-х роках Михайлом Єрченком; пізніше виробник бандур — Микола Мартинюк.

У 1950 фабрика знову почала виробляти бандури за конструкцією О. Корнієвського, які виробляв майстер Іван Гладлін до 1954 р. У майстерні над бандурами ще й працювали Олександер Щуляковський, Мартинюк Микола та Олексій Кілочицький.

В 1954 фабрика почала виробляти бандури конструкції І. Скляра за формою, яку розробив О. Сластіон. Почали серійно виготовувати 100 бандури щомісяця.

У 40-х роках працювала майстерня в Києві, яку очолив Г. Палієвець, а після його арешту — Тузиченка. Згодом перебрав майстерню І. Скляр: виготовляли інструменти для Київської Капели бандуристів та для різних самодіяльних колективів. Згодом майстри переїхали в Чернігів, де умови для зберігання матеріалів та її сушки існували при Чернігівській музичній фабриці. На фабриці спеціальний будинок був побудований.

У 1955 перші концертні бандури київського типу були виготовлені на фабриці. Відтоді почали виготовляти по 10 концертних бандур на рік, які можна було замовити лише за дозволом Міністерства Культури.

Крім Івана Скляра вклад в удосконалення бандури зробив О. Колоцький, який ввів багато-кольорову інкрустацію довкола бандури. Односторонний гриф умів А. Омельченко; барельєф Т. Шевченка розробив майстер Д. Василєв.

Майстер Іван Кезля на Чернігівській фабриці музичних інструментів демонструє бандуру

У 60-х роках надіишли замовлення з Північної Америки, що й позитивно вплинуло на виробництво бандури на фабриці. Із ціллю одержання іноземної валюти, велику кількість бандур було випущено для експорту в США, Канаду та в Австралію.


Найкращі майстри могли підписувати свої інструменти, а серед них: Олександр Шуляковський, Олексій Кілоцький, Микола Єщенко, Софія Золотар, Олександр Шльончик, Іван Кезля, Йосип Ментей.

У 1967 майстри засвоїли Києво-харківську бандуру конструкції І. Скляря та, на жаль, до смерті конструктора зробили лише 8 інструментів — і перестали виробляти ці бандури.

До 1991 фабрика зробила 30,000 бандур і використала 500 кубометрів верби. Із вербою пов'язані певні проблеми — це матеріал не комерційний, минає років із 20-30, щоби верби виросли до відповідного розміру. У пошуках замінника вдались у 70-х роках до тополі: почали користуватися тополею для серійного виробництва інструментів. Це дещо негативно вплинуло на якість звуку, адже щоб протидіяти тенденції тріскання треба було більше матеріалу залишати на коряку. Лише концертні бандури продовжували виробляти з верби.

Експериментальний цех виробляв у 1988 200 концертних бандур на рік. Кожний майстер виробляв по 1,5-2,0 інструментів щомісяця. У 1988 р. було 10-12 майстрів в екпериментальному цеху; зараз залишився один — Д. Петренко.

Моделі бандури[ред.ред. код]

Найпоширеніші моделі бандури подані з ціною в 1988 р.

  • Дитяча бандура (48 крб)
  • Бандура пріма (86 крб)
  • Серійна концертна бандура (220 крб)
  • Заказна концертна бандура (350-420 крб)
  • Заказна концертна бандура з барельєфом Т. Шевченка

(450-550 крб)

Експериментальні інструменти[ред.ред. код]

Бас-бандура

Експериментальний цех виготовляв оркестрові бандури для Київської Державної капели бандуристів — виготовляли бандури: альти, баси і контрабаси. Також виготовлено і ладкові бас-бандури, які користувалися популярністю серед артистів капелі.

У експериментальному цеху серійно виготовляли і цимбали конструкції О. Незовибатька та І. Скляра.

Сучасне становище[ред.ред. код]

У періоді економічних змін кількість робітників на фабриці зменшилося з 1600 на 68. Фабрика перестала виробляти фортепіано: зараз виробляє із дерев’яних запасів для італійського замовника — труни.

Майстрів, які вдома ще виробляють бандури, залишилося двоє: ціни концертних бандур піднялися до $850 за кожну (1999), а в (2007) — до $2000.

При фабриці колись існував музей, де були представлені зразки найкращих інструментів фабрики: ці унікальні інструменти розкрадено та вивезено за кордон.

Література[ред.ред. код]