Чернігівське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чернігівське князівство
складова Русі
Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
XI ст. – 1401 Велике князівство Литовське Coat of arms of Lithuania.svg

Герб of Чернігівське князівство

Герб

Столиця Чернігів
Мови Давньоруська мова, мерянська, мещерська, ерзянська.
Релігії Православ'я
Форма правління монархія
князі
 - 10241036 Мстислав Володимирович
 - 10541073 Святослав Ярославич
 - 10941096 Олег Святославич
Історія
 - Засновано XI ст.
 - Ліквідовано 1401

Чернігівське князівство — князівство династії Рюриковичів, а з 14 століття — Гедиміновичів, на території сучасної Чернігівщини і Сіверщини з центром у місті Чернігів.

Короткі відомості[ред.ред. код]

Основна територія Чернігівського князівства була на лівобережжі Дніпра, в басейні рік Десни й Сейму, на землях, заселених сіверським племенем. Згодом територія князівства поширилася на землі радимичів і частково вятичів і дреговичів. Столицею князівства було місто Чернігів. Інші міста : Новгород-Сіверський, Стародуб, Брянськ, Путивль, Курськ, Любеч, Глухів, Чечерськ, Гомель, Вир, Хоробор, Морівськ та інші.

Володіння й вплив Чернігівського князівства до 12 століття поширювалися далеко на північний схід (Муромо-Рязанська земля) і південний схід (Тмутороканське князівство).

До 11 століття в Чернігівському князівстві правила місцева племінна старшина і воєводи з Києва, що їх присилали великі князі київські для збирання данин, судівництва й оборони краю від зовншігіх ворогів, в основному. кочовиків. У 10241036 роках. Чернігівським князівством володів Мстислав Володимирович, який перейшов сюди з Тмуторокані. Після Ярослава I Мудрого князівство дісталося його синові Святославові, який дав початок чернігівській галузі Рюриковичів.

Деякий час Чернігівським князівством правив Володимир Мономах, але за ухвалою Любецького з'їзду (1097) воно дісталося синам Святослава — Олегові й Данилові та їх нащадкам Ольговичам. Одночасно Чернігівське князівство поділилося на удільні князівства: Чернігівське, Новгород-Сіверське і Муромо-Рязанське. Попри це авторитет Чернігівського князівства був великий, і воно втримало титул великих князів.

Столиця Чернігів була значним економічним і культурним центром Русі. Чернігівська династія володіла деякий час в 11 — 13 ст. Києвом. Це було за Великого князя Святослава II Ярославича (1073–1076), його онуків Всеволода II (1139–1146) й Ігоря II (1146–1147) Ольговичів, Ізяслава III Давидовича (1157–1161), Святослава III Всеволодовича (1176–1194 з перервами), Всеволода Святославича (1206–1212), Михайла Всеволодовича (1238–1246). При цьому вони (або їх родичі) зберігали безпосередню владу й над Чернігівським князівством.

Чернігівське князівство у 10541132 рр.

У першій половині 12 ст. головна увага зовнішньої політики чернігівських князів була скерована на південий схід, у бік Дону й Нижнього Поволжя (колишня Хозарія), Кавказу й Тмуторокані. Це визначало й стосунки з половцями, що виступали або союзниками чернігівських князів у їхній зовнішній політиці та внутрішніх усобицях, або противниками в їхній експансії на схід. Однією з останніх спроб чернігівських князів у цьому напрямку був невдалий похід Ігоря Святославича 1185 року, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». Це й дало можливість Візантії закріпити свій вплив на терені Тмутороканського князівства.

Коли послабли східні зв'язки Чернігівського князівства, політика чернігівських князів звернулася на північний захід у бік білоруських земель, де князівство стало сюзереном полоцьких князів; натомість не вдалося їм закріпити свої позиції в Новгороді.

У першій половині 13 століття, в наслідок дальшого дроблення на уділи та довгої боротьби чернігівських князів за Київ і Галич, що велася з перемінним успіхом, Чернігівське князівство занепало. У 1223 битві на Калці загинув чернігівський князь Мстислав Святославич.

18 жовтня 1239 Чернігів захопили монголи, а князь Мстислав Глібович урятувався лише втечею до Угорщини. Його наступник Михайло Всеволодович був убитий монголами під час відвідин Орди (леґенда зробила з нього мученика за віру). Чернігівське князівство, розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Золотої Орди. Частина населення відійшла на північ, де постав новий центр — Брянськ. Останнім знаним чернігівським князем з лінії Ольговичів був Леонтій (бл. 1300).

У 13551356 роках Чернігів був звільнений від влади Золотої Орди литовсько-руськими військами під керівництвом литовського князя Ольгерда Гедиміновича, який приєднав землі Чернігівського князівства до Великого князівства Литовського і Руського. Відомо, що в Чернігові був удільним князем Роман Михайлович (імовірно, з руської династії), який загинув у Смоленську в 1401 році. Протягом перебування в складі Великого князівства Литовського і Руського землі Чернігівського князівства кілька разів змінювали господаря.

У 1496 році Великий князь Литовський Олександр Казимирович надає Чернігів «для годування» князю-московиту Семену Можайському, який попросив політичного притулку в Литві, тому що ворогував із великим князем Московським Іваном III. Але вже 1500 року цей князь, вчинивши державну зраду, разом з іншими сіверськими князями-емігрантами з Московії, переходить на державну службу до московського князя Івана III, що спровокувало чергову московсько-литовську війну. У квітні 1500 року Чернігів було окуповано московськими військами. За мирним договором 1503 р. всі сіверські міста відійшли до Московської держави.

Питання про Сіверщину залишалось одним з найгостріших моментів московсько-литовських відносин. У 1507–1508 роках відбулась ще одна московсько-литовська війна, але Литовсько-Руській державі вдалося повернути собі лише місто Любеч.

Лише в 1618 році, згідно з Деулінським перемир'ям, Чернігово — Сіверські землі повернуто Речі Посполитій, а Чернігів став центром Чернігівського воєводства.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Грушевський М. Історія України-Руси, тт. І — IV
  • Голубовский Н. История Северской Земли до половины XIV ст. Київ 1882
  • Багалій Д. История Северской Земли до половины XIV ст. К. 1882
  • Андріяшев О. Нарис історії колонізації Сіверської Землі до початку XVI в. ЗІФВ ВУАН, т. XX. К. 1928
  • Kuczyński S. М. Ziemie Czernihowsko-Siewierskie pod rzadami Litwy. Варшава 1936
  • Мавродин В. Очерки истории Левобережной Украины. Л. 1940
  • Kuczyński S. M. Studia z dziejow Europy Wschodniej X — XVII w. Варшава 1965
  • Зайцев А. Черниговское Княжество, древнерусские княжества X — XIII ст. М. 1975
  • Ассев Ю. Джерела. Мистецтво Київської Русі. К. 1980
  • Dimnik M. Mikhail, Prince of Czernigow and Grand Prince of Kiev 1224 — 1246. Торонто 1981.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Україна: литовська доба 1320–1569. Русіна О., Сварник І., Войтович Л. та ін. — К.:Балтія-друк, 2011. — 176 с.
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.