Четвертинне вимирання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

За часів четвертинного періоду відбулося вимирання великої кількості видів мегафауни, особливо на межі плейстоцену та голоцену. Проте, масове вимирання видів не припинилося і на кінець плейстоцену, а продовжувалося, особливо на ізольованих островах, так зване голоценове вимирання. Серед основних причин вимирання палеонтологи припускають природну зміну клімату та знищення людьми-мисливцями, які з'явилися в середньому плейстоцені та мігрували до багатьох регіонів світу в пізньому плейстоцені і голоцені. Також розглядається гіпотеза хижацтва другого порядку, що приділяє більше уваги непрямому збитку, а знищенню представниками роду Homo, хижаків першого порядку. Розглядається також гіпотеза епідемій.

Вимирання плейстоцену або льодовикового періоду[ред.ред. код]

Вимирання пізнього плейстоцену заторкнуло багато ссавців вагою понад 40 кг.

Існують три основні гіпотези вимирання плейстоцену:

  • Вимирання відбулось через зміни клімату, пов'язані з наступом і відступом льодовикових шапок або льодовикових щитів.
  • Тварини були винищені людиною (Мартін, 1967)[1]
  • Вимирання мамонта (з будь-якої причині, можливо, знищення людьми) змінили великі луки на березові ліси, а наступні лісові пожежі потім змінили клімат[2] [3]

Африка і Азія[ред.ред. код]

Тропіки Старого світу майже не зазнали плейстоценового вимирання. Африка і Азія є єдиними регіонами, що мають наразі наземних ссавців вагою понад 1000 кг. Тим не менш, під час раннього, середнього і пізнього плейстоцену деякі великі форми тварин зникли з цих регіонів, не будучи замінені видами-нащадками. В Південно-східній Азії, найімовірніше, причиною вимирання були зміни клімату[4]

Великі тварини, що зникли в Африці або Азії в ранньому і середньому і пізньому плейстоцені:

Великі тварини, що зникли в деяких частинах Африки та Азії в пізньому плейстоцені:

Австралія і Нова Гвінея[ред.ред. код]

Diprotodon вимерший близько 50 Кілороків тому.

Раптова хвиля вимирань відбулася раніше, ніж у Північній і Південній Америці. Більшість доказів вказує на період, безпосередньо після заселення континенту людиною - вважається трохи менш 5000 років після цієї події. Австралійські види, що вимерли:

Деякі зниклі види мегафауни , на кшталт бун'їпDiprotodon, могли бути джерелами древніх криптозоологічних легенд.

Північна Євразія[ред.ред. код]

The Woolly Mammoth became extinct around 12,000 years ago – except a dwarf subspecies on Wrangel Island and St. Paul Island, which humans did not colonize until much later.
A Collared Peccary, surviving relative of the extinct Giant Peccary.

(80,000–4,000 років тому)

Північна Америка[ред.ред. код]

За останні 60 000 років, у тому числі в кінці останнього льодовикового періоду, приблизно 33 роди великих ссавців вимерли в Північній Америці. З них вимирання 15 родів може бути надійно віднесено до короткого інтервалу 9,500 — 8 000 радіовуглецевих років до Р.Х., незабаром після прибуття людей Кловіс в Північну Америку. Більшість інших вимирань погано обмежені в часі, хоча деякі напевно відбулися за межами цього вузького інтервалу[6] На противагу цьому, тільки приблизно півдюжини дрібних ссавців зникли за цей час. Попередні північноамериканські імпульси вимирання сталися наприкінці заледеніння, але не з таким екологічним дисбалансом між великими і дрібними ссавцями. (Більше того , попередні імпульси вимирання були можна порівняти з четвертинним вимиранням; Вимерлі види з попередніх вимирань були замінені відповідно спеціалізуючимися видами, а голоценове вимирання призвело до того, що багато екологічних ніш залишилися незайнятими ) У мегафауні вимирання зазнали дванадцять родів травоїдних (H), і п'ять великих хижаків ( C). Види вимерлі:

Південна Америка[ред.ред. код]

Південна Америка була ізольована, як острівний континент, протягом багатьох мільйонів років, і тому мала широкий спектр ссавців-ендемиків, хоча багато з них вимерло під час Великого американського обміну близько 3 мільйонів років тому. Родини, що пережили обмін: велетенські лінивці, гліптодонти, Pampatheriidae і Notoungulata; всі з них, крім Notoungulata мали експансію до Північної Америки. У плейстоцені, Південна Америка практично не зазнала зледеніння, окрім гірського заледеніння в Андах (Патагонський льодовиковий щит), мегафауна майже не зазнала втрат. На початку голоцену, вся мегафауна вимерла. Їх дрібні родичі залишилися, в тому числі Vermilingua, Folivora, Dasypodidae; Сумчасті Нового світу: Didelphimorphia, Paucituberculata, і Dromiciops (насправді більше пов'язані з австралійськими сумчастими). Сьогодні найбільшими наземними ссавцями, що залишилися в Південній Америці є дикі верблюди групи лама: гуанако і вікуньї та їх одомашнені аналоги лама і альпака. Інші відомі виживші педставники мегафауни: тапіри, нанду, ягуари, удави, анаконди, каймани, і велетенські гризуни на кшталт капібари. Зникли:

Пізніші вимирання[ред.ред. код]

Середземноморські острови[ред.ред. код]

Макаронезійські острови[ред.ред. код]

Нова Зеландія[ред.ред. код]

З 1500 від Р.Х., кілька видів вимерли після колонізації полінезійцями островів, в тому числі:

Тихий океан, включаючи Гаваї[ред.ред. код]

Нещодавні дослідження, на основі археологічних та палеонтологічних розкопок на 70 різних островах, показали, що численні види вимерли в той час, як люди рухалися через Тихий океан, починаючи 30,000 років тому з архіпелагу Бісмарка і Соломонових Островів (Steadman & Martin 2003). Наразі припускається, що 2000 видів птахів Тихого океану вимерли з приходом людей (Steadman 1995). Деякі вимерлі види:

Мадагаскар[ред.ред. код]

За останні 1500 років від прибуття австронезійців на острів була майже повністю знищена мегафауна острову, в тому числі:

Острови Індійського океану[ред.ред. код]

Останні 500 років, вимерло кілька видів на островах від людської діяльності, у тому числі:

  • Кілька видів гігантської черепахи на Сейшельських островах і Маскаренських островах
  • Багато видів птахів на Маскаренських островах, у тому числі додо, Pezophaps solitaria та Threskiornis solitarius.

Кариби[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Updating Martin's global extinction model. Richard Gillespie. Quaternary Science Reviews. Volume 27, Issues 27–28, December 2008, Pages 2522–2529. Ice Age Refugia and Quaternary Extinctions: An Issue of Quaternary Evolutionary Palaeoecology.
  2. Donald K. Grayson, David J. Meltzer. 2002. Clovis Hunting and Large Mammal Extinction: A Critical Review of the Evidence. Journal of World Prehistory. December 2002, Volume 16, Issue 4, pp 313-359. http://link.springer.com/article/10.1023/A:1022912030020
  3. Geophysical Research Letters, Vol. 37, L15703, Biophysical feedbacks between the Pleistocene megafauna extinction and climate: The first human-induced global warming? Christopher E. Doughty, Adam Wolf, and Christopher B. Field.
  4. Julien Louys, Darren Curnoe, Haowen Tong. (2007). «Characteristics of Pleistocene megafauna extinctions in Southeast Asia». Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology 243. с. 152–173. doi:10.1016/j.palaeo.2006.07.011. 
  5. Rincon, Paul (13 September 2006). «Neanderthals' 'last rock refuge'». BBC News. Процитовано 2009-10-11. 
  6. Anthony D. Barnosky, Paul L. Koch, Robert S. Feranec, Scott L. Wing, Alan B. Shabel (2004). «Assessing the Causes of Late Pleistocene Extinctions on the Continents». Science 306 (5693). с. 70–75. Bibcode:2004Sci...306...70B. doi:10.1126/science.1101476. PMID 15459379.