Четвертинне вимирання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

За часів четвертинного періоду відбулося вимирання великої кількості видів мегафауни, особливо на межі плейстоцену та голоцену. Проте, масове вимирання видів не припинилося і на кінець плейстоцену, а продовжувалося, особливо на ізольованих островах, так зване голоценове вимирання. Серед основних причин вимирання палеонтологи припускають природну зміну клімату та знищення людьми-мисливцями, які з'явилися в середньому плейстоцені та мігрували до багатьох регіонів світу в пізньому плейстоцені і голоцені. Також розглядається гіпотеза хижацтва другого порядку, що приділяє більше уваги непрямому збитку, а знищенню представниками роду Homo, хижаків першого порядку. Розглядається також гіпотеза епідемій.

Вимирання плейстоцену або льодовикового періоду[ред.ред. код]

Вимирання пізнього плейстоцену заторкнуло багато ссавців вагою понад 40 кг.

Існують три основні гіпотези вимирання плейстоцену:

  • Вимирання відбулось через зміни клімату, пов'язані з наступом і відступом льодовикових шапок або льодовикових щитів.
  • Тварини були винищені людиною (Мартін, 1967)[1]
  • Вимирання мамонта (з будь-якої причині, можливо, знищення людьми) змінили великі луки на березові ліси, а наступні лісові пожежі потім змінили клімат[2] [3]

Африка і Азія[ред.ред. код]

Тропіки Старого світу майже не зазнали плейстоценового вимирання. Африка і Азія є єдиними регіонами, що мають наразі наземних ссавців вагою понад 1000 кг. Тим не менш, під час раннього, середнього і пізнього плейстоцену деякі великі форми тварин зникли з цих регіонів, не будучи замінені видами-нащадками. В Південно-східній Азії, найімовірніше, причиною вимирання були зміни клімату[4]

Великі тварини, що зникли в Африці або Азії в ранньому і середньому і пізньому плейстоцені:

Великі тварини, що зникли в деяких частинах Африки та Азії в пізньому плейстоцені:

Австралія і Нова Гвінея[ред.ред. код]

Diprotodon вимерший близько 50 Кілороків тому.

Раптова хвиля вимирань відбулася раніше, ніж у Північній і Південній Америці. Більшість доказів вказує на період, безпосередньо після заселення континенту людиною - вважається трохи менш 5000 років після цієї події. Австралійські види, що вимерли:

Деякі зниклі види мегафауни , на кшталт бун'їпDiprotodon, могли бути джерелами древніх криптозоологічних легенд.

Північна Євразія[ред.ред. код]

The Woolly Mammoth became extinct around 12,000 years ago – except a dwarf subspecies on Wrangel Island and St. Paul Island, which humans did not colonize until much later.
A Collared Peccary, surviving relative of the extinct Giant Peccary.

(80,000–4,000 років тому)

Північна Америка[ред.ред. код]

За останні 60 000 років, у тому числі в кінці останнього льодовикового періоду, приблизно 33 роди великих ссавців вимерли в Північній Америці. З них вимирання 15 родів може бути надійно віднесено до короткого інтервалу 9,500 — 8 000 радіовуглецевих років до Р.Х., незабаром після прибуття людей Кловіс в Північну Америку. Більшість інших вимирань погано обмежені в часі, хоча деякі напевно відбулися за межами цього вузького інтервалу[6] На противагу цьому, тільки приблизно півдюжини дрібних ссавців зникли за цей час. Попередні північноамериканські імпульси вимирання сталися наприкінці заледеніння, але не з таким екологічним дисбалансом між великими і дрібними ссавцями. (Більше того , попередні імпульси вимирання були можна порівняти з четвертинним вимиранням; Вимерлі види з попередніх вимирань були замінені відповідно спеціалізуючимися видами, а голоценове вимирання призвело до того, що багато екологічних ніш залишилися незайнятими ) У мегафауні вимирання зазнали дванадцять родів травоїдних (H), і п'ять великих хижаків ( C). Види вимерлі:

Південна Америка[ред.ред. код]

Південна Америка була ізольована, як острівний континент, протягом багатьох мільйонів років, і тому мала широкий спектр ссавців-ендемиків, хоча багато з них вимерло під час Великого американського обміну близько 3 мільйонів років тому. Родини, що пережили обмін: велетенські лінивці, гліптодонти, Pampatheriidae і Notoungulata; всі з них, крім Notoungulata мали експансію до Північної Америки. У плейстоцені, Південна Америка практично не зазнала зледеніння, окрім гірського заледеніння в Андах (Патагонський льодовиковий щит), мегафауна майже не зазнала втрат. На початку голоцену, вся мегафауна вимерла. Їх дрібні родичі залишилися, в тому числі Vermilingua, Folivora, Dasypodidae; Сумчасті Нового світу: Didelphimorphia, Paucituberculata, і Dromiciops (насправді більше пов'язані з австралійськими сумчастими). Сьогодні найбільшими наземними ссавцями, що залишилися в Південній Америці є дикі верблюди групи лама: гуанако і вікуньї та їх одомашнені аналоги лама і альпака. Інші відомі виживші педставники мегафауни: тапіри, нанду, ягуари, удави, анаконди, каймани, і велетенські гризуни на кшталт капібари. Зникли:

Пізніші вимирання[ред.ред. код]

Середземноморські острови[ред.ред. код]

Макаронезійські острови[ред.ред. код]

Нова Зеландія[ред.ред. код]

З 1500 від Р.Х., кілька видів вимерли після колонізації полінезійцями островів, в тому числі:

Тихий океан, включаючи Гаваї[ред.ред. код]

Нещодавні дослідження, на основі археологічних та палеонтологічних розкопок на 70 різних островах, показали, що численні види вимерли в той час, як люди рухалися через Тихий океан, починаючи 30,000 років тому з архіпелагу Бісмарка і Соломонових Островів (Steadman & Martin 2003). Наразі припускається, що 2000 видів птахів Тихого океану вимерли з приходом людей (Steadman 1995). Деякі вимерлі види:

Мадагаскар[ред.ред. код]

За останні 1500 років від прибуття австронезійців на острів була майже повністю знищена мегафауна острову, в тому числі:

Острови Індійського океану[ред.ред. код]

Останні 500 років, вимерло кілька видів на островах від людської діяльності, у тому числі:

  • Кілька видів гігантської черепахи на Сейшельських островах і Маскаренських островах
  • Багато видів птахів на Маскаренських островах, у тому числі додо, Pezophaps solitaria та Threskiornis solitarius.

Кариби[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Updating Martin's global extinction model. Richard Gillespie. Quaternary Science Reviews. Volume 27, Issues 27–28, December 2008, Pages 2522–2529. Ice Age Refugia and Quaternary Extinctions: An Issue of Quaternary Evolutionary Palaeoecology.
  2. Donald K. Grayson, David J. Meltzer. 2002. Clovis Hunting and Large Mammal Extinction: A Critical Review of the Evidence. Journal of World Prehistory. December 2002, Volume 16, Issue 4, pp 313-359. http://link.springer.com/article/10.1023/A:1022912030020
  3. Geophysical Research Letters, Vol. 37, L15703, Biophysical feedbacks between the Pleistocene megafauna extinction and climate: The first human-induced global warming? Christopher E. Doughty, Adam Wolf, and Christopher B. Field.
  4. Julien Louys, Darren Curnoe, Haowen Tong. Characteristics of Pleistocene megafauna extinctions in Southeast Asia // Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology, 243 (2007) С. 152–173. — DOI:10.1016/j.palaeo.2006.07.011.
  5. Rincon, Paul (13 September 2006). «Neanderthals' 'last rock refuge'». BBC News. Процитовано 2009-10-11. 
  6. Anthony D. Barnosky, Paul L. Koch, Robert S. Feranec, Scott L. Wing, Alan B. Shabel Assessing the Causes of Late Pleistocene Extinctions on the Continents // Science, 306 (2004) (5693) С. 70–75. — Bibcode:2004Sci...306...70B. — DOI:10.1126/science.1101476. — PMID:15459379.