Чехословаччина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Československo
Чехословаччина[1]
Австро-Угорщина Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg
1918 – 1992
Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз
чеськ.(1918-90): Pravda vítězí
лат.(1990-92): Veritas Vincit
Гімн
Kde domov můj та Nad Tatrou sa blýska
Розташування Чехословаччина
Столиця Прага
50°05′ пн. ш. 14°28′ сх. д. / 50.083° пн. ш. 14.467° сх. д. / 50.083; 14.467
Мови чеська та словацька
Форма правління Республіка
Президент
 - 1918–1935 Томаш Ґ. Масарик (перший)
 - 1989–1992 Вацлав Гавел (останній)
Історія
 - Незалежність від Австро-Угорщини 28 жовтня 1918
 - Німецька окупація 1939
 - Звільнення 1945
 - Розпад Чехословаччини 31 грудня 1992
Валюта Чехо-Словацька крона
Попередник
Наступник
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Чехія Flag of the Czech Republic.svg
Словаччина Flag of Slovakia.svg

Че́хослова́ччина (Че́хо-Слова́ччина, чеськ. Československo, словац. Česko-Slovensko) — історична країна в Центральній Європі, що існувала з 1918 по 1992 роки. Складалася з двох соціалістичних республік — Чехії та Словаччини зі столицею в Празі. ЧСР постала 28 жовтня 1918; у серпні 1992 було ухвалено рішення про створення окремих Чеської і Словацької республік.

Офіційна назва[ред.ред. код]

Становлення[ред.ред. код]

Як окрема держава Чехо-Словаччина постала 28 жовтня 1918 внаслідок поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні та дії визвольного руху чехів і словаків за кордоном і в країні. Головними творцями ЧСР були Т.Масарик, Е.Бенеш і генерал М.Штефаник. Складовою частиною цього руху були війська, що утворились у результаті з'єднання чехів і словаків, які були організовані в Україні 1917 з військовополонених та була утворена Чехословацька Народна Рада в Києві. Деякий час у Києві перебував Т.Масарик, утримуючи зв'язки з Українською Центральною Радою. У боротьбі українців з Тимчасовим урядом і більшовиками наприкінці 1917 — на початку 1918 pp. чехословацький політичний провід і військо проявили нейтралітет. У зв'язку з підписанням УНР Берестейського миру чехословацьке військо перед наступаючими німецькою і австрійською арміями подалося на схід у Росію і на Сибір (див. також Чехословацькі легіони).

У 1919 уряд Директорії УНР встановив неофіційні дипломатичні взаємини з Чехо-Словаччиною; послом УНР у Празі був М. Славинський. Уряд ЗУНР також був репрезентований у Празі з кінця 1918 окремою дипломатичною місією, спершу очолюваною С. Смаль-Стоцьким, згодом Є. Левицьким. З 1921 Чехословаччина визнала де факто УРСР, повноважним представником якої в Празі був М. Левицький. У Харкові короткий час 1921–1922 діяли чехословацькі торгова і дипломатична місії. В 1922 р. уряд ЧСР подав допомогу населенню південної України, потерпілому від голоду, особливо на Мелітопільщині, де жили також чеські колоністи.

Ставлення уряду Чехо-Словаччини до української держави було узалежнене від ставлення до неї альянтів і Мирної конференції та від ситуації на російсько-українському фронті. У політичних колах ЧСР конкурували щодо цього дві течії — консервативна проросійська (К.Крамарж, Ї.Стржібрні, Й.Дюріх та ін.) та кола, представлені групою Масарика (Е.Бенеш, Я.Нечас, П.Маха, А.Немец, В.Гірса та ін.), що вели проукраїнську політику. Зокрема це було засвідчено у ставленні до ЗУНР та невизнанні польських претензій до Галичини. З урядом ЗУНР Прага підтримувала приязні відносини, уклала торгову угоду, отримуючи бориславську нафту й експортуючи промислові товари та зброю. У Станиславові й Самборі діяли чехословацькі місії. Дипломатично ЧСР підтримувала вимогу національного самовизначення щодо Східної Галичини. Зацікавлення Праги Україною і Росією було мотивоване не тільки традиційним слов'янофільством, а й конкретними господарськими інтересами, зокрема перспективами чеської торгівлі й капіталовкладів на Сході. З погляду безпеки ЧСР була зацікавлена спершу спільним кордоном з Україною чи Росією, а згодом утворенням блоку країн, що ним можна було б шахувати Австрію й Угорщину; звідси концепція Малої Антанти, в існуванні якої ключеву ролю відігравала належність Закарпаття до ЧСР («міст» між ЧСР і Румунією). Незважаючи на свою прозахідну орієнтацію та непогодження з радянським режимом, керівники ЧСР намагалися нормалізувати відносини з СРСР, що в 1935 призвело до підписання пакту неаґресії і взаємодопомоги.

З іншого боку, це не перешкоджало чехам ставитися прихильно до української еміграції, яка знайшла в ЧСР відносно найліберальніші умови та можливості своєї діяльності. Тут за міжвоєнного періоду розвинулися головні осередки української культури, науки і політичного життя еміграції (див. УВУ).

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Чехословаччина у 1920–1938 роках. Фізична карта
Національний склад Чехословаччини у 1930 році

Так звана перша республіка ЧСР (1919–1938) була багатонаціональною державою. Крім чехів і словаків, в ЧСР жили німці (23 % населення), угорці (5,6 %), поляки (0,6 %) й закарпатські українці (3,85 %). Останні приєдналися до ЧСР у результаті домовлення між представниками закарпатської еміграції в США і Т. Масариком та рішення Руської Центральної Ради в Ужгороді 9. 5. 1919; це було санкціоноване Сен-Жерменським договором 10. 9. 1919, який гарантував Підкарпатській Русі статус автономного краю в рамках ЧСР. (Про політику ЧСР в українській частині держави див. Підкарпатська Русь). Прага хронічно мала проблеми з своїми меншостями, головним чином з німцями й угорцями, у справі яких велася ревізіоністична акція з боку Німеччини й Угорщини. Словаки також домагалися територіально-політичної автономії.

Восени 1938 гітлерівська Німеччина, підтримувана Угорщиною й Польщею; створила міжнародну кризу довкола ЧСР. Для захисту власної території в Чехословаччині були утворені Народні Гвардії. Проте Мюнхенська конференція 30. 9. 1938 схвалила перехід чеських земель (Судетська область) на окраїнах Богемії й Моравії до німецького Райху. Під тиском Польщі уряд ЧСР віддав їй Тешинську Сілезію 2.11.1938 а Угорщині за результатами Віденського арбітражу передано південні окраїни Словаччини і Карпатської України.

«Друга», обкраяна, республіка, на чолі з президентом Е. Гахою, проіснувала до середини березня 1939 як федеративна держава з широкою автономією, наданою Словаччині, за законом 22. 11. 1938 Карпатській Україні. 15. 3. 1939 Богемію й Моравію окупували німці, ставши «протекторатом», а Словаччина і Карпатська Україна оголосили самостійність; останню також невдовзі окупувала Угорщина. З 1940 у Лондоні оформився уряд ЧСР в екзилі на чолі з президентом Е. Бенешем, якого визнали альянти. У цьому уряді інтереси підкарпатських русинів обстоювали П. Цібере й І. Петрущак. В СРСР генерал Л. Свобода організував в 1943 р. Чехословацьку бригаду для боротьби з німцями на боці альянтів, у якій опинилося чимало підкарпатських русинів.

Повоєнний період[ред.ред. код]

1944-1945 територія ЧСР була окупована радянськими військами (частково західними альянтами), що принесло кінець словацькій самостійності. Була встановлена «третя» республіка; з листопада 1944 до лютого 1945 тимчасово діяла делегація чехо-словацького уряду в Хусті, що її очолював міністр Ф. Нємець, управитель 5 східними округами Закарпаття. Діяльності делегації перешкодила місцева команда адміністрація Народної Ради Закарпатської України, утворена під егідою радянських військових органів. Угодою 29 червня 1945 ЧСР віддала колишню Підкарпатську Русь СРСР, і вона увійшла до складу УРСР. У результаті цієї угоди та примусового виселення німецької меншості, характер багатонаціональної держави змінився: Словаччина одержала широку автономію, поступово знову зменшену; кількість українців зменшилася до 180 000 (1,4 % порівняно з 3,8 % перед війною). Українська, польська й угорська меншості користуються деякими культурними правами. (Про українців в ЧСР після 1945 див. Пряшівщина).

У лютому 1948 компартія СРСР вчинила переворот: ЧСР стала «народною демократією» з однопартійним режимом, інтегрованою в радянський блок. Розпочалася колективізація, яка супроводжувалася репресіями проти «куркульства» та інших «антинародних елементів». Десятки тисяч людей було відправлено до концентраційних «трудових» таборів, тисячі людей у зманіпульованих процесах, так званих «юридичних убивствах», було засуджено до страти або відправлено до в'язниць — в умови, вижити у яких було неможливо. Кордон ЧСР із ФРН та Австрією став «залізною завісою» із Західним блоком, перетнути яку стало практично неможливо. Репресії, які були схожі на сталінські й відбувалися за безпосередніх консультацій із радянськими спецслужбами, тривали протягом десяти років. У 1960 році країну перейменовано на Чехословацьку Соціалістичну Республіку (ЧССР). У 1967-1968 роках, за А. Дубчека, розпочалися демократичні реформи — цей період отримав в історії назву «Празька весна». ЧССР було перебудовано на федерацію чехів і словаків; в обидвох законодавчих палатах, як і в Словацьких національних зборах, були представники української меншини.

Czechoslovakia.png

У серпні 1968 СРСР скоїв збройне вторгнення до ЧССР і припинив експеримент «демократичного соціалізму». ЧССР опинилася під радянською окупацією, хоча пасивний опір серед інтелектуальних кіл (рух «Хартії 77») тривав. До влади в Празі та Братиславі прийшли виразно прорадянські елементи, серед яких визначну роль відігравав член політбюро КПЧ, українець В. Біляк. Генеральним секретарем партії, а згодом і президентом ЧССР (після Л. Свободи) став словак Ґ. Гусак; у 1970-х pp. країна стала однією з найбільш інтеґрованих і контрольованих держав радянського блоку.

Економічні взаємини між ЧССР і УРСР визначалися факторами їхнього сусідства, спільного перебування в Раді Економічної Взаємодопомоги й господарською структурою та ресурсами обидвох країн, які значною мірою взаємодоповнювалися. В 1966 ЧССР посідала друге місце в експорті УРСР; у 1967 весь торговельний обіг між Україною і ЧССР перевищив 550 млн карб. Україна експортувала до ЧССР залізну руду (в 1958 — 3657000 т, 74 % чехословацького імпорту, у 1964 — 6953000 т, 75 %), манґан (1964 — 84 % чехословацького імпорту), чавун (74 %) і валець (прокат) (75 %). УРСР постачала також харчові продукти ЧССР: збіжжя, м'ясо, масло й сіль. У 1967 було відкрито газогін «Дружба», який постачав ЧССР природний газ з Дашави. Через міжнародну електропровідну мережу «Мир» Україна постачала ЧССР електроенергію. УРСР брала участь в устаткуванні потужного східнословацького металозаводу в Кошицях. ЧССР зі свого боку спричинилася до модернізації українських копалень і транспорту; чехословацьке обладнання послужило значною мірою до електрифікації залізниць. Між Чопом і Кошицями побудовано ширококолійну залізницю з метою ефективнішого довозу товарів з України. Ввозилися товари чехословацького імпорту й до УРСР: точне приладдя, холодильники, кабелі, хімічні та фармацевтичні продукти, меблі, деякі харчові продукти тощо. Економічні зв'язки та співпраця між ЧССР та УРСР укладено в плані загальнорадянської економічної політики, часто без урахування господарських інтересів України. В організації культурних зв'язків деяку роль відігравали республіканські установи (відділи чехословацького й радянського товариств Дружби) та міжобласні й міжінституційні форми співпраці (наприклад, між Київським і Братиславським університетами). Іноді відбувалися дні української культури в ЧССР та чехословацькі дні в Україні. В Києві діяло генеральне консульство ЧССР. УРСР не мала жодного представництва в ЧССР.

Розпад[ред.ред. код]

У 1989 комуністи втратили владу в результаті Оксамитової революції, а країну очолив письменник-дисидент Вацлав Гавел — останній президент Чехословаччини і перший президент Чехії.

У 19891992 країна носила назву «Чесько-Словацька Федеративна Республіка», проте федерація виявилася нестабільною. 17 липня 1992 року Народна рада Словаччини приймає декларацію про незалежність Словацької республіки. Остаточною ж датою розпаду Чехословаччини вважають 1 січня 1993 року. Провідну роль у веденні мирних переговорів з розділення країни відіграли тодішні прем'єр-міністри республік Вацлав Клаус та Владимир Мечіар. Завдяки мирному протіканню процесу розділу країни, цей розділ іноді називають «Оксамитовим розлученням».

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Міністерство закордонних справ. Československá pomoc ruské a ukrajinské emigrace. Прага 1924;
  • Григоріїв-Наш Н. Т. Г. Масарик, його життя та діяльність. Прага 1925;
  • Sládek Z., Valenta J. Sprawy ukraińskle w czechoslowackiej polityce wschodniej w latach 1918–1922. Z dziejów stosunków polsko-radzieckich. B. 1965;
  • Дзюбко І. Розв'язання національного питання в Чехословаччині — закономірність будівництва соціалізму. К. 1966;
  • Джеджула О. З історії українсько-чехословацьких економічних зв'язків 1920–1922. Укр. іст. журнал, ч. 2. К. 1967;
  • Hodnett G., Potichnyj P. The Ukraine and the Czechoslovak Crisis. Канберра 1970. Lewadowski K. Sprawa ukraińska w polityce zagranicznej Czechoslowacji w latach 1918–1932. Вроцлав, 1974.
  • Petr Štěpanek. Podkarpatská Rus v letech 1919–1939. Náchod: Konting, 2008. 168s. ISBN 978-80-903308-2-5.

Примітки[ред.ред. код]

  1. ЧЕХОСЛОВАЦЬКИЙ // Словник української мови: у 11 т. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.