Чехія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Česká republika
Чеська республіка

Прапор Чехії Герб Чехії
Прапор Герб
Девіз: Pravda vítězí.(Правда переможе)
Гімн: Kde domov můj?
Розташування Чехії
Столиця
(та найбільше місто)
Прага
50°05′ пн. ш. 14°28′ сх. д. / 50.083° пн. ш. 14.467° сх. д. / 50.083; 14.467
Офіційні мови Чеська
Державний устрій
 - Президент Мілош Земан
 - Прем'єр-міністр Богуслав Соботка
Незалежність Від Австро-Угорщини 
 - Здобуття державності 28 жовтня 1918 
 - Відокремлення Словаччини 1 січня 1993 
Площа
 - Загалом 78 866 км² (117)
 - Води (%) 2,0
Населення
 - оцінка вересень 2012 р. 10 513 209[1] (81)
 - перепис 2011 р. 10 436 560[2]
 - Густота 134/км² (84)
ВВП (ПКС) 2012 р., оцінка
 - Повний $286,95 млрд.[3] (43)
 - На душу населення $27 190[3] (36)
ВВП (номінальний) 2012 р., оцінка
 - Повний $196,07 млрд.[3] (49)
 - На душу населення $18 579[3] (41)
ІРЛП  (2005) 0.891 (високий) (32)
Валюта Чеська крона (CZK)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Домен інтернету .cz
Телефонний код +420

Че́хія (чеськ. Česko; латинська назва Tzechia), офіційна назва — Че́ська Респу́бліка (абревіатура ЧР, чеськ. Česká republika, абревіатура ČR) — держава на території Європи, що межує на півночі і заході з Німеччиною, на північному сході — з Польщею, на південному сході — зі Словаччиною, на півдні — з Австрією. До складу сучасної Чехії входять історичні області Богемія (чеськ. Čechy; історична провінція в Європі між Сілезією, Моравією, Австрією, Баварією та Саксонією), Моравія (чеськ. Morava) та Чеська Сілезія (чеськ. české Slezsko). У минулому Богемія була ядром Чеського королівства.

Площа держави — 78864 км². Населення — 10 320 тис. (1982), 10 250 тис. (2003). Столиця — Прага. Рельєф — частково гористий. Основні річки: Морава, Лаба (Ельба), Влтава, Сазава.

Природа[ред.ред. код]

Узвишшя Кралицького Снєжника
Супутниковий знімок Чехії

Територія Чехії становить 78,9 тис. квадратних кілометрів. Чеський ландшафт вельми різноманітний. Західна частина (Богемія) лежить в басейнах річок Ельби (Лаби) і Влтави (Молдау), оточених в основному низькими горами (Судети і їхня частина — Крконоше), де знаходиться найвища точка країни — гора Снєжка заввишки 1602 м. Моравія, східна частина, також досить горбиста і в основному лежить в басейні річки Морава (Марх), а також містить витік річки Одер (Одра).

Чехія — країна височин і середньовисотних гір. На заході — Чеська височина, на південному заході — Шумава, на північному заході — Рудні гори (Крушне-Гори).

Клімат помірний, перехідний від морського до континентального, з теплим літом і холодною, похмурою і вологою зимою. Влітку середня температура повітря +20 °C, взимку −5 °C.

Найважливіші ріки: Лаба (Ельба) з притокою Влтава; Одра (Одер). Річки Чехії, течуть в три моря: у Північне, Балтійське і Чорне.

Охорона природи[ред.ред. код]

Охорона природи в Чехії має глибокі традиції. Найперші в Європі природні заповідники — Жофінський одвічний ліс і Боубінський одвічний ліс у Шумаві — заявлені ще в 1838 році. У 1995 році у Чехії налічувалося 27 великих і 136 невеликих територій, що охороняються, загальною плошею 11848 км², що становить 14% території країни. У країні відкрито 4 національні парки з 24 заповідними ландшафтними областями і 124 національні природні заповідники; багато інших видів територій і пам'яток природи, що охороняються. 4 біосферні заповідники охороняються ЮНЕСКО. 1991 року прийнято Державну програму з охорони навколишнього середовища.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Чехії
Мапа Чехії з історичними регіонами та сучасними адміністративними одиницями

На території сучасної Чехії слов'янські племена поселилися в 5 ст. Тут оформилася у 7 ст. перша західно-слов'янська держава князівство Само. У 9—10 ст. Чехія належала до Великоморавської держави. 845 року чехи прийняли західне християнство. У Велико-Моравській державі діяла з 863 року візантійська місія св. Кирила і Мефодія, яка тут поклала основи слов'янської літургії і церковно-слов'янської мови. Слов'янсько-візантантійське християнство, щоправда, не прищепилося в Чехії, проте залишило сильну традицію самобутності й зв'язків зі слов'янським сходом.

У 9—10 ст. на базі празького князівства утворилася в Чехії династія Пшемисловичів; князь св. Вацлав здобув визнання для Чехії як васальної держави Священної Римської імперії. З середини 12 ст. Чехія стала спадковим королівством; 1306 року вимерла династія Пшемисловичів і чеську корону перебрала Люксембурзька династія. Згодом мінялися на троні Яґайлони і Габсбурґи.

У 15 ст. релігійний рух Яна Гуса виявив прагнення чехів до релігійно-національної самобутності проти німецької залежності. Після програного бою на Білій Горі 1620 Чехія втратила свою незалежність на 300 років, ставши провінцією Австрії.

Празький замок в Празі 1 — Градчанах

Протягом 17 і 18 ст. чеська аристократія денаціоналізувалася і національна культура утискалася. Під впливом французької революції почалося у кінці 18 ст. національне відродження, яке завдяки діяльності Й. Добровського, Й. Юнґмана, П. Шафарика, Ф. Палацького, К. Гавлічка-Боровського та ін. набрало характеру модерного культурного і політичного руху, який сильно виявився, з одного боку, в азстрославізмі (змагання до емансипації слов'ян в Австрії), а з другого — в російському панславізмі.

Після всебічного культурного, політичного й економічного розвитку у відносно ліберальних умовах Австрії другої половини 19 — початку 20 ст. чехи по закінченню першої світової війни, внаслідок рішень країн переможців (Антанта), закріплених в Сен-Жерменському та Тріанонському договорах 1919 р., Австрійсько-Угорська імперія Габсбургів була поділена на нові національні незалежні країни. Чехи здобули державну незалежність і разом зі словаками створили Чехо-Словацьку республіку на чолі з президентом Томашем Масариком.

Розділ Чехії і Словаччини внаслідок Мюнхенської угоди 1938

Внаслідок Мюнхенської угоди 1938, Чехія стала першою жертвою агресії Третього Райху в другій світовій війні. Німеччина окупувала і анексувала населену в значній мірі етнічними німцями Судетську область. З залишків території Чехії був утворений протекторат Богемії і Моравії.

Дивись також:Протекторат Богемії і Моравії

Ця інтродукція Другої світової війни отримала назву «Судетська криза».

Після перемоги країн анти-гітлеровської коаліції в другій світовій війні, Чехословаччина за Ялтинською угодою 1945 опинилася у зоні впливу СРСР. Внаслідок цього законнообранного президента Е.Бенеша було шляхом поетапного державного перевороту усунено і до влади у 1948 році вприйшли комуністи на чолі зі Клементом Готвальдом.

Чеська соціалістична республіка в складі Чехословаччини створена в 1968 р. під час загальної лібералізації і демократизації комуністичного режиму в Чехословаччині, що отримала назву «Празька весна». Влітку 1968 процес лібералізації було придушено шляхом збройної агресії з боку СРСР — вводу військ Організації Варшавського договору, держперевороту і призначення у владні структури ставленників і агентів Кремля.

Продемократичні виступи в Празі 1989 привели до створення багатопартійної системи, включаючи Громадянський форум під керівництвом Вацлава Гавела; у грудні 1989 сформувався коаліційний уряд, президентом був призначений Гавел, обраний потім на багатопартійних виборах у 1990. Громадянський форум розколовся на Громадянську демократичну партію і Громадянський рух, з'явилися сепаратистські тенденції. Вацлав Клаус став прем'єр-міністром у 1992. Рішення про створення окремих Чеської і Словацької республік було прийнято в серпні 1992, і з січня 1993 Чеська республіка стала суверенною державою. Прийнята в ООН, ОБСЄ і Раду Європи, НАТО і ЄС.

Економіка[ред.ред. код]

Історія Чехії
Coat of arms of the Czech Republic.svg
Стародавня Чехія
Унетицька культура
Бойї
Маркомани
Середні Віки
Держава Само
Велика Моравія
Пржемисловичі
Князівство Чехія
Гуситські війни
Ягеллони
Династія Габсбургів
Ера Габсбургів
Габсбурзька монархія
Тридцятирічна війна
Австрійська імперія
Австро-Угорщина
Перша світова війна
Чехословаччина
Перша Чехословацька Республіка
Німецька окупація
Лютневий заколот
Чехословацька Соціалістична Республіка
Празька весна
Операція «Дунай»
Оксамитова революція
Чеська і Словацька Федеративна Республіка
Сучасність
Чеська Республіка

Портал «Чехія»
Докладніше: Економіка Чехії

Чехія — індустріально-аграрна країна, яка має обмежену паливно-енергетичну і мінерально-сировинну базу. Найзначніші запаси вугілля. Провідні галузі промисловості: паливно-енергетична, чорна металургія, машинобудівна, вугільна, хімічна, легка і харчова пром-сть. Транспорт: залізничний, автомобільний, річковий, повітряний.

ВВП на душу населення в Чехії з початку 1990-х років знижувався і лише в 1997 досяг рівня, порівнянного з показниками 1990. У той же час спостерігалося постійне зростання рівня життя за рахунок реструктуризації споживання і посилення позицій крони. У 1998 ця тенденція була перервана передусім внаслідок проблем, що посилюються в ході трансформації економіки, високого дефіциту зовнішньоторгівельного балансу, стагнації промисловості, спаду будівельної індустрії, а також згортання різних видів послуг, зокрема, в сфері туризму і транспорту. У 1998 ВВП скоротився на 2,6% і становив лише 52% від відповідного показника для країн Європейського Союзу. Частка переробної промисловості становила у 1997 р. 83%, в тому числі частка харчової промисловості — 15,3%, виробництво металів і металопродукції — 14,2%, вироблення і розподіл електроенергії, газу і води — 13,8%, транспортне машинобудування — 9,9% і виробництво машин і обладнання для подальшого виробництва — 7,5%.

Велика частина підприємств обробної промисловості була приватизована до 1996 (майже 5400 підприємств, що становили 85% державної власності), в 1997 р частка приватного сектора у виробництві ВВП досягла 75%, у 2001 р — 76%. Передбачалося, що приватизація викличе важливі структурні зміни в чеській промисловості, зокрема в тих її галузях, які привабливі для іноземних інвестицій, таких, як автомобільна, хімічна, скляна і виробництво будівельних конструкцій.

Сільськогосподарське виробництво на початку 1990-х років скоротилося як через зменшення попиту на цю продукцію за кордоном, так і внаслідок збільшення імпорту продуктів споживання. Проведена приватизація сільськогосподарських земель. До 1997 р. 3/4 сільськогосподарських кооперативів за рішенням їх членів були перетворені в кооперативи землевласників; фермерство не набуло масових масштабів. Орна земля становила наприкінці 1990-х років 39,2%. У середині 1998 р. в сільському господарстві було зайнято 198 тис. чоловік.

Див. також: Корисні копалини Чехії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Чехії, Гірнича промисловість Чехії.

Політика[ред.ред. код]

Як самостійна держава Чеська республіка з'явилася 1 січня 1993 року в результаті розділення Чеською і Словацькою Федеральних республік. Згідно з Конституцією, Чехія є парламентською республікою. Глава держави (президент) публічно обирається кожні п'ять років парламентом. Президентові надані особливі повноваження: пропонувати суддів Конституційного Суду, розпускати парламент за певних умов, накладати вето на закони. Він також призначає прем'єр-міністра, який встановлює напрям внутрішньої і зовнішньої політики, а також інших членів урядового кабінету за уявленням прем'єр-міністра. Чеський парламент двопалатний, складається з палати депутатів (Poslaneck? sn?movna) і сенату (Sen?t). 200 делегатів палати обираються на 4-річний термін, на базі пропорційного представництва. 81 член сенату служить протягом 6-річного терміну, з перевибранням третини складу кожні два роки на основі мажоритарних виборів, які проводяться в два тури. Палата депутатів — головний законодавчий орган держави, вона може поставити питання про довіру уряду (на вимогу не менше 50 парламентарів). Проект закону, прийнятий палатою депутатів, може не схвалити сенат (верхня палата парламенту). На відміну від сенату, палата депутатів може бути розпущена президентом ще до закінчення виборчого терміну і можуть бути оголошені дострокові вибори. Найвищий апеляційний орган — верховний суд. Конституційний суд, якому підзвітні конституційні питання, призначається президентом, і його члени служать протягом 10 років. Правляча партія — Громадянсько — демократична партія.

Населення[ред.ред. код]

Див. також: Населення Чехії

Населення Чехії становить близько 10 мільйонів чоловік. Основу населення Чехії (95%) складають етнічні чехи, що розмовляють чеською мовою. Серед іммігрантів найчисленнішу діаспору в Чехії складають українці, яких станом на 30 вересня 2010 проживало в країні 126 521. На другому місці знаходяться словаки (71 676), багато з яких після поділу в 1993 році залишилися в Чехії і складають приблизно 2% населення. На третьому — громадяни В'єтнама (60 605). Слідом за ними йдуть громадяни Росії (31 294) і Польщі (18 328)[4]. Інші етнічні групи включають німців (13 577), циган і угорців.

Релігія[ред.ред. код]

Фасад шпитальної церкви в замку Кукс, арх. Дж. Б. Алліпранді

Згідно з дослідженнями проекту Євробарометр, проведеними у 2005 році, лише 19% опитаних повідомили, що вірять у Бога, 50% вірять у якусь природну або духовну силу, і 30% не вірять ні в що з цього.[5]

Згідно з переписом проведеним у 2001 році, 59% громадян Чехії не відносять себе до будь-якої релігії чи церкви. Найбільша кількість віруючих — католики (26,8% населення), переважна більшість з яких є римо-католиками і близько 7 тис. — греко-католиками. Наступна за чисельністю група — протестанти (2.5%)[6], які є вірними Чеськобратської церкви євангельської (1,15%), Гуситської чехословацької церкви (0,97%). Православна церква в Чехії налічує близько 23 тис. вірних (близько 0,2%).

Свята[ред.ред. код]

Відзначаються як національні, так і релігійні свята:

  • Новий Рік — 1 січня
  • Великдень — дата не фіксована
  • Свято Праці — 1 травня
  • Свято визволення, День закінчення Другої світової війни — 8 травня
  • День Кирила і Мефодія — 5 липня
  • День Яна Гуса — 6 липня
  • День Республіки — 28 жовтня
  • Різдво — 24-26 грудня

Чехія і Україна[ред.ред. код]

Див також Українці в Чехії, Українська діаспора в Чехії

Між Чехією та Київською Руссю існували династичні, господарські та культурні зв'язки. Велика Моравська держава підтримувала торгівельні зв'язки з Руссю. 998 року в Києві перебували посли чеського князя Олдржіма. Дві дружини Володимира Великого були чешки, від яких він мав синів Вишеслава, Святополка та Мстислава. Король Данило ходив у походи на Чехію, а його син Лев Данилович уклав мир з чеським королем. Доказом торгівельних зв'язків є знахідки в Україні чеських монет. Впливи кирило-методіївського християнства сягали Русі ще до офіційного хрещення Києва.

У Карловому університеті (Прага) в 14-15 ст. існувала окрема колеґія для укр.-білоруських студентів з Великого Князівства Литовського. Серед гуситів — вояків Яна Жижки мали бути й українці, а деякі гусити після поразки оселилися на укр. землях. У братських школах в Україні помітні впливи педагогіки Яна Коменського. Перший зразок українського фолкльору — «Пісня про Штефана воєводу» — зберігся в граматиці чеха Яна Благослова (1571). У 16 ст. до Чехії заходили окремі козаки або їх з'єднання з польської армії. У 15941598 рр. до Праги приїздив висланець Запоріжжя Станислав Хлопицький. На поч. 17 ст. кілька моравських міст й окремі шляхтичі утримували козаків для охорони перед нападами військ семигородського князя Бочкая.

Господарсько-торгівельні зв'язки: до Чехії вивозили худобу, віск, шкури, частково збіжжя та східні тканини і приправи; головним імпортом з Чехії був текстиль, скляні вироби, метали і зброя. У кінці 18 ст. з мукачівським єпископом А.Бачинським листувався чеський учений В. Фортунат Дуріка. Чех Ян Богумір Прач, перебуваючи на Наддніпрянщині, записав мелодії укр. пісень (збірка видана у Петербурзі у 1790 р. і 1815 р. — перші музичні записи укр. пісні взагалі). У 19 ст. між культурними діячами обох народів були персональні зв'язки: Й.Шафарик листувався з І.Могильницьким і Я.Головацьким та знайомив чехів з укр. справами та культурою. М.Шашкевич захоплювався працями Я.Коллара, Й.Юнґмана і В.Ганки. Листувалися з провідними чехами і відвідували Чехію О.Бодянський й І.Срезневський. А.Метлинський зробив перші переклади з чеської літератури.

1830 року Франтішек Палацький відстоював самобутність українського народу (Časopis Českého muzea). Карел Гавлічек-Боровський уже 1848 року вважав українців за окремий народ між Росією і Польщею. Делеґати Галичини й Закарпаття на Слов'янському Конгресі у Празі 1848 р. зустріли прихильне наставлення чеських діячів до своїх вимог. Впливи видатних чехів (Коллара, Шафарика, Ґанки) позначалися на ідеології Кирило-Мефодіївського Братства. Одному з них Тарас Шевченко присвятив поему «Ян Гус» з особистим «Посланіем славному Шафарикові». У Празі вийшло перше повне (нецензуроване) видання «Кобзаря» (1876). З'явилися чеські переклади Шевченка й українських повістей Миколи Гоголя. Йосиф Фріч написав 1865 року драму «Іван Мазепа».

Твори українських письменників (Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Ольгу Кобилянську, Богдана Лепкого, Лесю Українку), українські пісні і казки перекладали Ружена Єсенська, Ян Гудец, Едвард Єлінек (він також автор оповідань і нарисів на українські теми); українську народну творчість досліджували Людвік Куба, Ян Гануш і Франтішек Ржегорж (кільканадцять років жив у Галичині). Алоїз Єдлічка компонував на українські мотиви (музична обробка «Наталки Полтавки»).

Іван Франко перекладав чеську літературу, написав низку статей на укр. теми до чеських видань, у тому числі і до енциклопедії «Ottův Naučný Slovnik». Твори Франка перекладали Франтішек Главачек, Ярослав Розвода, Ружена Єсенська, а його драма «Украдене щастя» була виставлена як опера в Празі.

У 1860—1870-х pp. відвідали Чехію Олександр Потебня, Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш. Між Прагою і Львовом існував обмін публікаціями. Ряд чеських учених обрано дійсними членами НТШ (Я. Бідло, Л. Нідерле, Ї. Полівка, З. Неєдли, К. Ходунський й ін.), а Чеська Академія Наук обрала членом-кореспондентом М.Грушевського, В. Гнатюк став членом Етнографічного Чехо-Словацького Товариства. У високих школах Праги викладали українські вчені Іван Пулюй й Іван Горбачевський. В Чернівцях від 1864 аж до 1870 року працював відомий чеський архітектор Йозеф Главка, де він збудував резиденцію буковинських митрополитів, нині будова Чернівецького університету. Етнограф Франтішек Ржегорж (18571899) певний час мешкав у Галичині (1889, 1891–1893), і левова частка його наукової спадщини стосується україністики.

На початку XX століття, після сецесії українських студентів у Львівському Університеті кілька сотень українських студентів опинилися у високих школах Праги. Зразком для українських організацій «Січі» і «Соколи» був чеський Sokol. Великий успіх мала поставлена в Києві М.Садовським 1907 року опера Б.Сметани «Продана наречена». Влітку 1919 р. з великим успіхом виступала в понад 20 чеських містах Українська Республіканська Капела О.Кощиця.

За міжвоєнного часу українсько-чеські культурні зв'язки інтенсивно розвивалися в Празі, де виникли численні установи української еміграції. Зокрема, це були Український Вільний Університет у Празі, Українська Господарська Академія в Подєбрадах, гімназія у Ржевницях під Прагою, Музей Визвольної Боротьби України (МВБУ) та ін. Відомоє є т. зв. празька письменницька школа, представником якої є Євген Маланюк.

В УСРР з'явився ряд перекладів з чеської; делегати з Чехословаччини брали участь у міжнародному з'їзді революційних письменників у Харкові 1930 року. Тоді з'явилися чеські переклади П.Тичини, Ю.Яновського, були поставлені на чеській сцені драми О.Корнійчука. Письменники та митці з УСРР у 1920-х pp. відвідували Чехословаччину. Закарпатська тематика віддзеркалена в творах І.Ольбрахта («Микола Шугай розбійник», репортажі «Гори і століття», «Голет у долині»), В.Кані, в романах Я.Верби («Душа гір»), В.Ванчури («Останній суд»), трилогії К.Чапека («Гордубал»), в поезіях С.Неймана (цикл «Карпатські мелодії») й ін.

Богемістика в Україні зосереджена на слов'янознавчих кафедрах у Київському, Львівському й Ужгородському університетах та при НАН України. Студії з україністики зосереджені на кафедрі Празького Карлового Університету (тут викладали І. Зілинський, І. Панькевич, М. Затовканюк, К. Ґеник-Березовський, В. Жідліцький, нині тут працюють В.-М. Лендєлова, Т. Хланьова, М. Пржігода та ін.), в Університеті Палацького в Оломоуці (Й. Андерш, Н. Маліневська, Г. Молнарова, Р. Нємець, Е. Оплеталова, У. Холод), в Масариковому університеті в Брні (Г. Миронова), в укр. відділі Слов. Інституту (дир. чес. русист й україніст Ю. Доланський), Чехо-Словацької АН (О. Зілинський, В. Гостічка, А. Куримський). Пряшівські культ.-наук. установи сприяють чес.-укр. культ. зв'язкам, зокрема Микола Мушинка дослідив долю міжвоєнного МВБУ, еміграцію русинів Румунії до Чехії тощо. Укр. письм. Пряшівщини здійснили низку перекладів з чес.

Іноземці складають біля 4% населення країни. Серед імміґрантів найчисленнішою діаспорою у Чехії є українці, яких у кінці 2007 року мешкало в країні 126 500.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Адміністративний поділ Чехії

Адміністративно-територіально Чехія поділяється на 14 областей, у тому числі Прага як столичне місто. Області, у свою чергу, мають 77 районів, до яких входять 6242 населених пункти.

Туризм[ред.ред. код]

У Чехії велика кількість історичних, культурних та технічних пам'яток, включно з 12 об'єктами, внесеними до списку культурної та природної спадщини ЮНЕСКО. Чеська економіка отримує доволі високі прибутки від туризму. У 2008 році частка прибутку від туризму становила близько 2,9% від ВВП[7].

Розвиткові туризму в Чехії сприяє діяльність Національного туристичного управління CzechTourism та мережі його зарубіжних представництв в Європі та інших країнах світу.

Див. також: Курорти Чехії

Готичні споруди Чехії[ред.ред. код]

Собор Св. Віта, Прага.

Замки і палаци Чехії[ред.ред. код]

Замок Яромержице над Покутной і костел. Св. Барбори

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Брик І. Матеріали до історії українсько-чеських взаємин // Українсько-руський архів. — НТШ, т. XV. — Л., 1921
  • Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX вв. — Прага, 1924
  • Брик І. Боротьба чехів за волю. — Л., 1937
  • Наріжний С. Українська еміграція, частина І. — Прага, 1942
  • Шамрай А. Укр.-чес. літ. зв'язки в 19 ст. К. 1956;
  • Hostička V. Spolupráce Cechů a haličských Ukrajinců v leteh 18481849. — Прага, 1965
  • Zilinskyj O. Sto padesá let česko-ukrajinských literarních styků 18141964 // Vedecko-Bibliograficky Sbornik. — Прага, 1968
  • Мольнар М. Поетичний літопис чехо-словацько-української дружби (серія статей) // Дружньо вперед. — Пряшів, 19751981.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.