Чжу Ді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чжу Ді
明太宗.jpg
Народився 2 травня 1360(1360-05-02)
Нанкін
Помер 12 серпня 1424(1424-08-12) (64 роки)
Уземчин, Внутрішня Монголія
Національність китаєць
Інші імена Юнле, Чен-цзу (храмове ім'я), Вень-хуанді (посмертне ім'я)
Діяльність політик, військовий очільник
Титул імператор
Термін 1402—1424
Попередник Чжу Юньвень
Наступник Чжу Гаочи
Батько Чжу Юаньчжан
Матір Цігао
Рід Чжу
Дружина Жен Сіаовен
Діти 4 сини та 5 доньок

Чжу Ді (朱棣, 2 травня 1360 —12 серпня 1424) — імператор династії Мін у 14021424 роках, девіз Юнле («Вічне щастя», інший варіант перекладу «Довга радість»).

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Народився 2 травня 1360 року у Нанкіні (тоді звався Інтянь) у родині тоді ще лідера одного з повстанців Чжу Юаньчжана. Після перемоги останнього та встановлення у Китаї владини династії Мін, у 1370 році Чжу Ді отримує титул князя Янь. Його ставкою стає м. Даду. Батько доручає синові охорону північних кордонів держави від нападів монголів. Успіхи Чжу Ді у боротьбі із ворогом чергувалися із невдачами. Тому Чжу Юаньчжан не завжди доручав синові великі військові кампанії. Тим не менш Чжу Ді зумів здобути значний вплив у державі. При вивченні військових справ Чжу Ді не забував й про засвоєнная класичних текстів.

Із вступом на трон у 1398 році нового імператора Чжу Юньвеня — небожа Чжу Ді, внутрішня ситуація стала більш нестабільною. Новий імператор вирішив ліквідувати великі володіння членів своєї родини. В результаті розпочалася громадянська війна, що отримала назву «війна Цзіннань». Віришивши скористатися ситуацією у конфлікт у 1399 році втрутився Чжу Ді. Він зрештою переміг своїх ворогів. У 1402 році захопив столиці Нанкін. Законний імператор «пропав» — за однією версією, був убитий (або ж покінчив життя самогубством), за іншою — сховався в буддійському монастирі і прожив у невідомості ще не один десяток років. Чжу вбив старшого сина Чжу Юньвеня, а іншого запроторив до в'язниці, з якої той вийшов на волю у 54 роки.

Правління[ред.ред. код]

У підсумки 17 липня 1402 року Чжу Ді оголошено новим імператором під девізом Юнле. Спочатку новим володар знищив усіх прихильників залиблого імператора — тільки чиновників було страчено біля 10 тисяч осіб. Для закріплення на «завойованому» престолі зробив крен до опори на армію; всіляко нагороджував офіцерів і солдатів, а своїх воєначальників розставив по країні в якості військових намісників. Але вже незабаром, після 1405 року, в країні відновилася колишня, достатньо досконала для свого часу система адміністративного управління, ключові позиції в якій посіли ставленики нового імператора. Все більший вплив при Чжу Ді набуває державний секретаріат, що отримав назву «Внутрипалацовий кабінет» (Нейге), палацові «нагляди» (си) і служба розшуку (Східний склад), якоюсь мірою дублююча ординарні урядові структури і, тим самим, що обмежувала їх самостійність.

Іншим завданням Східного складу була боротьба із корупцією. При цьому за Чжу Ді почалося формування спадкової аристократії нового типу (значну частину складали родини роду Чжу).

У 1415 році проведено реконструкцію Великого каналу. Побудовано 3 тисячі пласкодонних барж для транспортування товарів. З метою зміцнення влади нового імператора і його оточення було перенесено «головну» столицю з Нанкіна до Даду (який пейменовано на Пекін) у 1421 році. Займався розбудовою нової столиці, будо побудовано Заборонене місто. Для покращення життя нищих верств населення було заборонено другорядні роботи, зменьшено добичу золота та срібла, наказано більше уваги приділяти забезпеченню населення харчами.

Після зміцнення внутрішнього становища іншою турботою Чжу Ді стало позбавлення небезпеки з боку кочових племен, набуття імперського статуса у Східній та Південно-Східній Азії. Тільки у 1403 році було відправлено 4 посльства до Сіаму (сучасний Таїланд), 3 — до Яви, 2 до держави Тямпа (південна частина сучасного В'єтнаму). У 1404 році відбулося посльства до Японії, яке відновило політичні та економічні відносини. Чжу Ді намагався налагодити також стосунки з державою Тамерлана, але марно. Лише смерть останнього у 1405 року вберігла Китай від азійського вторгнення. після цього для посилення впливу Китаю вирішив організувати морські експедиції з огляду на те, що шлях суходолом було перекрито державами, де правили ворожі династії Мін Тимуріди. З 1405 до 1422 року за наказом Чжу Ді було організовано 6 великих експедицій на чолі із імператорським євнухом Чжен Хе.

Походи Чжу Ді проти монголів

У 1406 році Чжу Ді розпочав військову кампанію проти держави Дайв'єт. Незабаром уся територія сучасного північного В'єтнаму була захоплена. У цій кампанії Китай отримав підтримку з боку держави Тямпа. З 1409 до 1423 року здійснив 5 похдів проти монгольських племен, остаточно знищивши державу юань. Результатом їх було часткове підкорення східної Монголії, сучасних Манжурії, Примор'я та Усурійського краю. Втім наприкінці життя у зовнішній політиці Чжу Ді почалися невдачі. У 1418 році повстали в'єтнамці. Монголи виявилися скореними частково. Тому у 1424 році Чжу Ді розпочав 6 військову кампанію проти монголів. Вона виявилася вдалою, проте на зворотньому шляху імператор помер 12 серпня цього ж року. За деякими відомостями його смерть прискорило вживання даоських еліксірів, куди входили мишьяк, свинець. Владу успадкував син Чжу Ді — Чжу Гаочи.

Культура та мистцтво[ред.ред. код]

Чжу Ді сприяв розвитку літератури, історії, філософії. За наказом Чжу Ді було переписано історію правлячих династій Китаю. Також було підготовлено й видано так званну «Енциклопедію Юнле». До проекту долучалися тисячі вчених, енциклопедія нараховувала близько 23 000 цзюянів—сувоїв, які поділялися на 11 тисяч томів, і висвітлювали 8 000 статей. Китайські філософи за підтримки імператора склали «Велику збірку філософії людської природи».

Літературна діяльність[ред.ред. код]

Окрім сприянню відродження китайської культуру, Чжу Ді сам полюбляв складати вірші. Найбільш відомим його твором є «Палацова поема, присвячена наложниці Тянь-фей». Також імператор був автором повчального трактату, в якому надавав опис етичних норм для діяльності імператора та його підлеглих. Призначався він для наступних володарім імперії.

Джерела[ред.ред. код]

  • Patricia Buckley-Ebrey: China. Eine illustrierte Geschichte. Campus, Frankfurt am Main 1996, ISBN 3-593-35322-9
  • Susan Naquin: Peking Temples and City Life. 1400–1900. Univ. of California Press, Berkley 2000, ISBN 0-520-21991-0