Чилое (острів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розташування Чилое на мапі Чилі

Чилое (ісп. Isla de Chiloé) або Великий острів Чилое (ісп. Isla Grande de Chiloé) — острів у Тихому океані в південній частині Чилі, площею 8 394 км² і головний острів архіпелагу Чилое (9181 км²), що становить 91,4 % його території. Архіпелаг Чилое, за винятком декількох островів, утворює однойменну провінцію, що відноситься до регіону Лос-Лаґос. Сам острів роздільний на кілька муніципалітетів.

Географія[ред.ред. код]

Паром, що сполучає острів Чилое з материковою частиною Чилі
Острів Чилое

Острів Чилое площею 8 394 км² — другий за розміром острів в Чилі після великого острова Вогняної землі і п'ятий за розміром в Південній Америці. Острів відділений від материкової частини Чилі протокою Чакао на півночі і Анкудською затокою (Golfo de Ancud) та затокою Корковадо (Golfo Corcovado) на сході. Тихий океан омиває острів на заході , а Чонос відділений від острова затокою Ґуафо (Boca del Guafo). розміри острова становлять 190 км з півночі на південь і біля 55-65 км зі сходу на захід. Столиця провінції Чилое, що приблизноспівдадає з островом, є місто Кастро на східному березі острова, друге за розміром місто — Анкуд, на північному заході острова, крім того тут розташовані кілька менших поселень — Кейон, Далкауе і Чончі. Провінція Чилое також включає інші острови архіпелагу Чилое крім островів Десерторес (Desertores) та острів Ґуафо.

Острів Чилое і архіпелаг Чонос — південне продовження Чилійського берегового пасма, що є пасмом Анд що простягнулося з півночі на південь паралельно тихоокеанському узбережжю. Східна частина острова гориста за рахунок продовження пасма. Затоки Анкуд і Корковадо є продовженням Центральної Долини Чилі. Східне узбережжя глибоко порізане, з численними природними гаванями і маленькими островами.

Картопля[ред.ред. код]

За даними хронологічних записів, місцевих землеробів і аналізу ДНК находить значну підтримку гіпотеза, що найпоширеніший у світі вид картоплі, Solanum tuberosum tuberosum, походить саме з острова Чилое, та культивувався тубільними мешканцями острова задовго до прибуття іспанців[1][2].

Клімат[ред.ред. код]

Чилое розташований між 41º 47' і 43º 26' пд.ш. та має вологий прохолоний клімат. Західна сторона острова дощова і ненаселена, покрита вальдівійськими лісами, помірними дощовими лісами. На західному узбережжі острова також розташований Національний парк Чилое (Parque Nacional de Chiloé). Східна частина острова, захищена горами, сухіша і тепліша.

Історія[ред.ред. код]

Вальдівійський ліс на заході острова

Першими відомими мешканцями острова Чилое були чоно, кочовий інліанський народ. Пізніше уїїче (плямя народу мапуче) переселилися до острова з материка і осіли на східному березі острова, займаючись сільським господарством та рибальством.

В 1567 році острів був проголошений володінням Іспанії, на острові в 1567 році було засноване поселення Катро, що пізніше стало місцем розташування єзуїтської місії, та служило столицею провінції до заснування Анкуда в 1768 році. В 1784 острів Чилое був включений до складу віце-королівства Перу і знаходився під прямим управлінням віце-короля, тоді як матеріальна Чилі було окремим генерал-капітанством в межах віце-королівства.

На відміну від центральних районів Чилі, де війна незалежності тривала досить довго після іспанської реокупації, Чилое ніколи не був частиною Старої Республіки (Patria Vieja). В грудні 1817 року острів (разом з містом Вальдівія) став останньою твердинею Іспанської корони. Чилійська військова експедиція з ціллю захоплення острова, проведена під керівництвом Томаса Кокрейна, опинилася невдалою. 15 січня 1826 року, після іншої невдалої спроби в 1824 році, іспанцям було завдано поразки, і острів був повністю приєднаний до незалежної республіки Чилі, хоча Іспанія і не визнавала цього до 1844 року.

Протягом колонізації Патагонії Чилі і Аргентиною, багато мешканців острова переїхали до материка, щоб працювати в тваринництві. Поселення острова зазнали значних руйнувань під час Великого чилійського землетрусу 1960 року, найсильнішого землетрусу за історію реєстрації. У 1982 столиця, через бульш ніж 200 років, була повернена у Кастро.

Культура[ред.ред. код]

Архітектура[ред.ред. код]

Невелика церква біля Чакао
Дерев'яна черепиця на будинку в Далкауе.

Архітектура Чилое являє собою унікальний архітектурний стиль, фактично обмежений островом, що відрізняється від типичного стилю іспанської колоніальної архітектури. Стиль виник частково через ізоляцію острова від материкової частини Чилі та через доступ до інших матеріалів. Іспанці, які прибули в 16 столітті, і єзуїтські місіонери, які слідували за ними, сконструював сотні маленьких дерев'яних церков в спробі поширити християнство на острові. В результаті був створена синкретична релігія, суміш католицизма і язичницьких вірувань. Ці унікальні будівлі були вненесні до списку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Майже всі будинки Чилое колоніального періоду будувалися з деревини і часто використовувалася черепиця. Церепиця, зроблена з фіцройї, була настільки популярна, що часто використовувалася як заміна грошам, під назвою «Real de Alerce». С кінця 19 століття також почало будуватися велике число домів на сваях, особливо в таких містах як Кастро і Чончі.

Міфологія[ред.ред. код]

Чилое має багатий фольклор із численними міфічними істотами — фантастичними тваринами і духами (Калеуче, Трауко, Пінкойя, Інвунче тощо). Міфологія острова засновується на суміші релігій тубільних народів (чоно і уїїче), що мешкали на острові, та легендах і забобонах іспанських колоністів, які з 1567 почали селитися тут, утворюючи, таким чином, нову синкретичну міфологію. Ця міфологія процвітала, ізольована від вірувань і міфів решти Чилі через ізольованість архіпелагу як від решти контрольованих іспанцями територій, так і від берега, на якому мапуче захопили або знищили всі іспанські поселення після катастрофи Куралаба в 1598 році.


Посилання[ред.ред. код]


Чилі Це незавершена стаття з географії Чилі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.