Чоно (народ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Реконструкція «дальки» — типового човна чоно

Чоно (ісп. Chono) — вимерла народність південноамериканських індіанців, що мешкали на острові Чилое в чилійському регіоні Лос-Лаґос. Перш за все займалися рибальством, використовуючи сіті та списи, а також вирощували картоплю та інші овочі. Жили як в печерах, так і будівлях, вкритими шкурами. Крім того, розводили собак, а їх шерсть використовували для виготовлення грубої тканини.

Народ чоно практично вимер у 18 столітті, останній відомий чоно помер в 1875 році.

Господарство[ред.ред. код]

Так само, як і народ кунко, чоно будували невеликі човни, які вони називали «далька». Також вони використовували якорі з дерева і каменів. На цих човнах плавали по місцевих протоках.

Чоно проживали в невеликих будовах з колод, покритих шкурами, або в печерах. Об'єднувалися в невеликі племена, хоча основною одиницею їх суспільства була сім'я.

На найбільш архаїчному етапі свого розвитку чоно ще не володіли гончарною справою. Їх раціон складався в основному з різних видів молюсків, риби і м'яса тюленів. Вони виготовляли дерев'яні списи, булави, вудки і риболовні сіті з рослинного волокна. Їх одягом, мабуть, були на стегнах пов'язки з водоростей, а тіло покривали накидками з шкур або шматками тканини з собачої шерсті. Також чоно іноді використовували шапки, розфарбовували особу червоною, чорною і білою фарбою.

З найбільш архаїчних часів у них вже існувала система магічних ритуалів, а небіжчиків вони зазвичай залишали в печерах.

Мова[ред.ред. код]

Мова чоно, про яку залишилися нечисленні уривчасті свідоцтва, могла бути діалектом мови кавескар[1] алакалуфської сім'ї. Інші дослідники вважають дану мову ізольованою. Мова чоно, можливо, збереглася в місцевих топонімах, які неможливо пояснити з мов народів, що проживають там на даний час.

Історія[ред.ред. код]

На момент прибуття іспанців суспільство чоно мало кланову структуру. У пошуках харчів вони проходили дуже великі відстані. Після прибуття іспанців єзуїти почали проповідувати серед них християнство і склали катехізис мовою чоно. Колоніальна адміністрація острова призначила правителем чоно і перекладачем людину на ім'я Педро Делько, яка стала представником їх народу перед іспанською короною.

До кінця 18 століття народ чоно практично перестав згадуватися в документах, ймовірно він асимілював з народом чилота. Останні відомі чоно проживали в єзуїтській місії на островах Ґуар і Пулуки, на архіпелазі Кальбуко, а потім були переміщені до архепелагу Чилое, на острів Кайлін, який в ту пору був відомий як «Межа розповсюдження християнства».

У 2006 році була організована експедиція, яка відправилася на недосліджені землі півострова Тайтао у пошуках археологічних пам'ятників, а також, можливо, представників народу чоно, які могли сховатися від контакту з європейцями та надовго пережити решту свого народу[2].

Посилання[ред.ред. код]

  1. Clairis, Christos (1985). El qawasqar. Linguistica fueguina. Teoria y Descripcion. Valdivia: Estudios Filolygicos. 
  2. De Chonos у Alerces En Taitao.y en la Actualidad? На форумі Chilebosque.cl розміщена копія статті «По дорозі чоно: мандрівники у пошуках зниклого народу» (Por la ruta de los Chonos: Viajeros en busca de la etnia desaparecida), опублікована 3 вересня 2006 року в чилійській щоденній газеті El Mercurio

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]