Чорний обеліск (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чорний обеліск
Чорний обеліск.png
Українська обкладинка "Чорний обеліск"
Оригінал Der schwarze Obelisk
Жанр роман / роман
Автор Еріх Марія Ремарк
Мова німецька
Написаний 1956
Переклад Євген Попович («Дніпро», 1986)

«Чорний обеліск» (нім. Der schwarze Obelisk) — роман німецького письменника Еріха Марія Ремарка, опублікований в 1956 році.

Українською роман переклав Євген Попович («Дніпро», 1986).

Сюжет[ред.ред. код]

В романі відображено події з життя самого Ремарка. Після демобілізації 1921 року майбутній письменник працював комівояжером з продажу надгробків у гранильній майстерні братів Фоґт у рідному місті Оснабрюці. Як і герой роману, Ремарк грав на органі в каплиці при міській лікарні, щоб отримувати безкоштовний обід, і спостерігав за життям хворих у психіатричному відділі. 1922 Ремарк поїхав з Оснабрюка, отримавши посаду журналіста в гановерській ґазеті «Ехо Континенталь».

Персонажі[ред.ред. код]

Людовіг Бодмер — головний персонаж роману, який працює в конторі з продажу пам'ятників. Приймав участь в Першій світовій війні.
Георг Кроль — під час Першої світової війни служив разом з Людовігом. Тепер працює з ним в одній конторі.
Генріх Кроль — брат Георга і лютий націоналіст. Працює в конторі разом з своїм братом і Людовігом.

Цитати з роману[ред.ред. код]

  • Смерть однієї людини — це смерть; смерть двох мільйонів — лише статистика. (Людовіг Бодмер)
  • Те, чого немає, завжди здається кращим за те, що в тебе є. В цьому полягає романтика й ідіотизм людського життя. (Георг Кроль)
  • Це була смерть. І ця сама смерть дивилась інколи на мене із згаслих очей божевільних, жива смерть, ще незбагненніша й загадковіша, як та — тиха. (Людовіг Бодмер)
  • Кожна жінка бреше. А коли не бреше, то чого вона варта? (Рене де ля Тур)
  • Коли б усі стали щасливі, їм більше не треба було б бога. Бог існує тільки для того, щоб люди були нещасні. Тоді його треба і йому моляться. Тому він і робить людей нещасними.
  • Кохання — справа почуття, а не моралі. А почуття не знає зради. Воно росте, зникає або міняється — де ж тут зрада? Почуття — не угода.
  • Дивно, однак якби родичі багатьох покійників піклувалися про них за життя хоч на половину так, як піклуються тоді, коли це вже ні до чого, ті радо відмовилися б від найдорожчого склепу — але така вже людська вдача: ми цінуємо по-справжньому тільки те, чого не маємо. (Людовіг Бодмер)
  • Наша хиба в тому, що ми ні по-справжньому дурні, ні по-справжньому розумні. Десь посередині, як мавпи між гілками. Це нас стомлює і часом засмучує. Кожен повинен знати, до якої категорії він належить. (Людовіг Бодмер)
  • Гроші — ілюзія; кожен це знає, але багато хто все ще не може у це повірити. (Людовіг Бодмер)
  • Людина, власне, не тільки вічно бреше, а й вічно вірить; вона вірить у добро, красу й довершеність, навіть якщо їх зовсім немає, або є лише натяк на них — і це ще одна причина того, що читання оголошень втішає мене і робить оптимістом. (Людовіг Бодмер)
  • Хто із нас Хтось? І хто з нас Я? Той, що стоїть там, чи інший, з плоті й крові, перед дзеркалом? Чи ще хтось третій, який стоїть за обома нами? (Людовіг Бодмер)
  • Багатство й чесність укупі не бувають, хлопче! Тепер ні! Та, мабуть, і раніш не бували. (Рене де ля Тур)
  • Смерть — це шлях до вічного життя. (Боденік)

Посилання[ред.ред. код]


книги Це незавершена стаття про книгу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.