Чорний обеліск (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чорний обеліск
Чорний обеліск.png
Українська обкладинка "Чорний обеліск"
Оригінал Der schwarze Obelisk
Жанр роман
Автор Еріх Марія Ремарк
Мова німецька
Написаний 1956
Переклад Євген Попович («Дніпро», 1986)

«Чорний обеліск» (нім. Der schwarze Obelisk) — роман німецького письменника Еріха Марія Ремарка, опублікований в 1956 році.

Українською роман переклав Євген Попович («Дніпро», 1986).

Сюжет[ред.ред. код]

В романі відображено події з життя самого Ремарка. Після демобілізації 1921 року майбутній письменник працював комівояжером з продажу надгробків у гранильній майстерні братів Фоґт у рідному місті Оснабрюці. Як і герой роману, Ремарк грав на органі в каплиці при міській лікарні, щоб отримувати безкоштовний обід, і спостерігав за життям хворих у психіатричному відділі. 1922 Ремарк поїхав з Оснабрюка, отримавши посаду журналіста в гановерській ґазеті «Ехо Континенталь».

Персонажі[ред.ред. код]

Людовіг Бодмер — головний персонаж роману, який працює в конторі з продажу пам'ятників. Брав участь у Першій світовій війні.
Георг Кроль — під час Першої світової війни служив разом з Людовігом. Тепер працює з ним в одній конторі.
Генріх Кроль — брат Георга і лютий націоналіст. Працює в конторі разом з своїм братом і Людовігом.

Цитати з роману[ред.ред. код]

  • Смерть однієї людини — це смерть; смерть двох мільйонів — лише статистика. (Людовіг Бодмер)
  • Те, чого немає, завжди здається кращим за те, що в тебе є. В цьому полягає романтика й ідіотизм людського життя. (Георг Кроль)
  • Це була смерть. І ця сама смерть дивилась інколи на мене із згаслих очей божевільних, жива смерть, ще незбагненніша й загадковіша, як та — тиха. (Людовіг Бодмер)
  • Кожна жінка бреше. А коли не бреше, то чого вона варта? (Рене де ля Тур)
  • Коли б усі стали щасливі, їм більше не треба було б бога. Бог існує тільки для того, щоб люди були нещасні. Тоді його треба і йому моляться. Тому він і робить людей нещасними.
  • Кохання — справа почуття, а не моралі. А почуття не знає зради. Воно росте, зникає або міняється — де ж тут зрада? Почуття — не угода.
  • Дивно, однак якби родичі багатьох покійників піклувалися про них за життя хоч на половину так, як піклуються тоді, коли це вже ні до чого, ті радо відмовилися б від найдорожчого склепу — але така вже людська вдача: ми цінуємо по-справжньому тільки те, чого не маємо. (Людовіг Бодмер)
  • Наша хиба в тому, що ми ні по-справжньому дурні, ні по-справжньому розумні. Десь посередині, як мавпи між гілками. Це нас стомлює і часом засмучує. Кожен повинен знати, до якої категорії він належить. (Людовіг Бодмер)
  • Гроші — ілюзія; кожен це знає, але багато хто все ще не може у це повірити. (Людовіг Бодмер)
  • Людина, власне, не тільки вічно бреше, а й вічно вірить; вона вірить у добро, красу й довершеність, навіть якщо їх зовсім немає, або є лише натяк на них — і це ще одна причина того, що читання оголошень втішає мене і робить оптимістом. (Людовіг Бодмер)
  • Хто із нас Хтось? І хто з нас Я? Той, що стоїть там, чи інший, з плоті й крові, перед дзеркалом? Чи ще хтось третій, який стоїть за обома нами? (Людовіг Бодмер)
  • Багатство й чесність укупі не бувають, хлопче! Тепер ні! Та, мабуть, і раніш не бували. (Рене де ля Тур)
  • Смерть — це шлях до вічного життя. (Боденік)

Посилання[ред.ред. код]


книги Це незавершена стаття про книгу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.