Чорногорія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Чорногорія
Црна Гора / Crna Gora

Прапор Чорногорії Герб Чорногорії
Прапор Герб
Гімн: Oj, svijetla majska zoro
Розташування Чорногорії
Столиця
(та найбільше місто)
Подгориця
42°47′ пн. ш. 19°28′ сх. д. / 42.783° пн. ш. 19.467° сх. д. / 42.783; 19.467
Офіційні мови Чорногорська
Державний устрій Республіка
 - Президент Філіп Вуянович
 - Прем'єр-міністр Міло Джуканович
Незалежність  
 - Проголошено 3 червня 2006 
 - Визнано 8 червня 2006 
Площа
 - Загалом 13,812 км² (159)
 - Води (%) 1.5
Населення
 - оцінка 2011 р. 625266[1] (164)
 - перепис 2003 р. 620 145
 - Густота 45 27/км² (152)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний $11,458 млрд. (99)
 - На душу населення $ 18 476 (Список країн за ВВП на душу населення)
Валюта Євро (EUR)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Домен інтернету .me
Телефонний код +382

Чорного́рія (чорн. Crna Gora, серб. Црна Гора, італ. Montenegro) — держава на Балканах.

Була одною з двох частин федерації Сербія і Чорногорія19922003 рр. — Югославії). Незалежна з 3 червня 2006 року. З 17 грудня 2010 року є офіційним кандидатом на вступ до Євросоюзу.

Географічні данні[ред.ред. код]

Карта Чорногорії

Територію країни можна умовно розділити на три частини: узбережжя Адріатичного моря, відносно рівнинна центральна частина країни, на якій розташовані два її найбільших міста: Подгоріца і Нікшич, і гірські системи сходу країни.

Протяжність сухопутних кордонів держави становить 614 км: на заході з - Хорватією (14 км); на північному заході з Боснією і Герцеговиною - (225 км); на північному сході з Сербією і Косово - (203 км); на південному сході з Албанією - (172 км).

Континентальна берегова лінія Чорногорії має протяжність близько 300 км. Чорногорія має у своєму складі 14 морських островів, сукупна довжина берегової лінії яких становить 15,6 км. На південному заході країни знаходиться велика затока Бока Которська, яка має площу водної поверхні в 87,3 км ² і врізається в сушу на 29,6 км.

Протяжність пляжів Чорногорії - 73 км. Температура морської води протягом семи місяців коливається в діапазоні від + 12 до +26 ° C, прозорість морської води місцями перевищує 35 м.

Найдовші річки Чорногорії: Тара (144 км), Лім (123 км), Чеотіна (100 км), Морача (99 км), Зета (65 км) і Бояна (30 км). Близько 52,2% чорногорських річок відноситься до басейну Чорного моря, інші 47,8% - до басейну Адріатичного моря. Три чорногорських річки (Морача, Зета і Пива) течуть виключно по території Чорногорії. Річка Бояна раніше була єдиною судноплавною рікою Чорногорії; зараз не судноплавна. Більшість чорногорських річок - гірські. Вони утворюють глибокі каньйони. Каньйон річки Тара глибиною близько 1200 м, є найглибшим в Європі і другим за глибиною у світі. Річки Чорногорії володіють енергетичним потенціалом в 115 кВт на 1 км ² території, що є дуже високим показником. Проте з різних причин (у тому числі екологічних) гідроенергетика в країні не розвинена.

Найбільше озеро Чорногорії і всього Балканського півострова - Скадарське. Загальна площа його водної поверхні становить 369,7 км ². Дві третини озера (за площею) знаходяться на території Чорногорії, одна третина - на території Албанії. Друге за площею озеро Чорногорії - Шасське (3,64 км ²), що знаходиться поблизу міста Ульцинь. Також на території Чорногорії є 29 невеликих гірських озер льодовикового походження (так звані «гірські очі»), сукупна площа яких становить 3,89 км ².

Більше 41% площі країни складають ліси та лісові угіддя, 39,58% - пасовища. Рослинний світ Чорногорії різноманітний: всього на території країни зафіксовано 2833 вида рослин, з них 212 - ендеміки Балканського півострова, а 22 - ендеміки Чорногорії. Згідно з Конституцією Чорногорії, республіка є «екологічною державою», під різними природоохоронними режимами знаходиться 8,1% території (у тому числі національні заповідники Дурмитор, Ловчен, Біоградська гора, Скадарське озеро).

Клімат[ред.ред. код]

У північній частині Чорногорії - помірно-континентальний, на Адріатичному узбережжі - середземноморський. У приморській області літо зазвичай тривале, спекотне (+23 - +25 ° C) і досить сухе, зима - коротка і прохолодна (+3 - +7 ° C). У гірських районах помірно тепле літо (+19 - +25 ° C) і відносно холодна зима (від +5 до -10 ° C), опади випадають в основному у вигляді снігу. Опадів випадає від 500 до 1500 мм на рік, переважно у вигляді дощу, в горах поблизу морського узбережжя місцями випадає понад 3000 мм. У північних областях Чорногорії сніг лежить до 5 місяців в році. Кількість сонячних годин на рік: в Ігало - 2386, в Улцине - 2700.

Історія[ред.ред. код]

6 століття — на ці землі прийшли слов'яни та змішалися з місцевими племенами.

1042 — проголошено слов'янську державу Дукля (після перемоги над візантійцями)

1077 — Папа Римський Григорій VII визнав державу Дукля та надав титул rex Dioclea (король Дуклі) її першому правителю князю Міхайлу з династії Воїславовичів. Згодом державу називають Зета.

1186 — Зету приєднано до Сербії.

1356 — відновлення незалежності Зети.

Після поразки сусідньої Сербії у війні з турками (1389) постала загроза турецького поневолення. Деякий час цього вдавалось уникати завдяки протекторату Венеції.

1496 — Чорногорія змушена прийняти протекторат Османської імперії, але ніколи цілком їй не належала (турки контролювали лише південно-східні терени колишньої Зети).

У 15161852 рр. існувала теократична держава Чорногорія, якою правили владики (князі з церковним титулом єпископа). Столиця країни знаходилася в її церковному центрі — місті Цетінє (Cetinje).

1852 — Чорногорія стає світською державою (владика Данило II проголосив себе князем Данилом I; його наступник Нікола І (18411921) — королем (1910)).

3 березня 1878 р. — за Сан-Стефанським мирним договором, Чорногорія значно збільшила свою територію за рахунок колишніх турецьких володінь.

Montenegro1913.png

13 липня 1878 р. — за Берлінським договором, Чорногорію визнано 26-ю суверенною державою світу; частково підтверджені її нові територіальні набутки.

Брала участь у Балканських війнах 1912 і 1913 рр.

Під час Першої світової війни була окупована австро-угорськими військами; з 1918 року — сербськими.

1918 — після зречення Ніколи І (3 жовтня) парламент Чорногорії проголосував (26 листопада) за вступ країни до новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців (під владою королів Сербії).

19191924 — повстання проти сербської влади.

12 липня 1941 р. — 1943 — після німецько-італійської окупації Югославії Чорногорія була королівством під протекторатом Італії.

19431944 — під німецькою окупацією.

19441945 — під контролем югославських партизанів.

Перша сторінка газети Pobjeda після вдалого референдуму про незалежність.

1946 — стала найменшою з 6 республік Народної (згодом — Соціалістичної) Федеративної Республіки Югославії.

Березень 1992 р. — на референдумі мешканці Чорногорії проголосували за те, щоби республіка залишилася в складі Югославії (референдум бойкотували мусульманська та албанська меншини).

21 травня 2006 р. — у Чорногорії відбувся референдум з питання державного статусу республіки, на якому понад половини учасників висловилась за повну незалежність від Белграда (на той час Чорногорія вже мала окрему від Сербії валюту і митний кордон з нею).

3 червня 2006 р. — скупщина (парламент) Чорногорії проголосив незалежність республіки. Одну з провідних ролей у відновленні незалежності Чорногорії зіграв тодішній прем'єр-міністр країни Міло Джуканович, що очолював уряд Чорногорії з 1993 по 1998 та з 2003 по 2006, а також був президентом країни у 1998–2002 рр.

17 грудня 2010 року ЄС надав Чорногорії офіційний статус кандидата на вступ до спільноти[2], після чого прем'єр-міністр країни Міло Джуканович пішов у відставку. Прем'єр-міністром став Ігор Лукшич.

У жовтні 2012 року відбулися треті за рахунком парламентські вибори в незалежній Чорногорії. Перемогу здобула коаліція партій «Європейська Чорногорія» на чолі з Демократичною партією соціалістів Міло Джукановича. Незважаючи на те, що вперше з 2001 року коаліція очолювана Демократичною партією соціалістів не отримала у Скупщині Чорногорії абсолютної більшості, Джукановичу все ж вдалося знайти підтримку серед представників інших партій і сформувати новий уряд.

4 грудня 2012 року кабінет міністрів Міло Джукановича було офіційно затверджено парламентом.

Державно-політичний устрій[ред.ред. код]

20 жовтня 2007 була прийнята Конституція Чорногорії. Відповідно до першої статті Конституції, Чорногорія є вільною, демократичною, екологічною державою, заснованою на принципах верховенства закону.

Політичний устрій[ред.ред. код]

Згідно з конституцією влада розділена на законодавчу, виконавчу і судову. Президент формально не входить в систему поділу влади.

Законодавча влада належить Скупщині - парламенту країни, а виконавча влада - президенту та уряду Чорногорії - Влада. Всі ці владні структури перебувають у столиці.

Президент обирається на п'ятирічний термін в ході загального прямого таємного голосування. З 2003 року посаду президента Чорногорії займає Філіп Вуянович.

Скупщина - однопалатний парламент країни, складається з 81 депутата. Депутати обираються всенародним голосуванням строком на 4 роки. Вибори проходять за пропорційною системою. Обираються 76 депутатів плюс 5 албанських представників висуваються від албанської меншини.

Виконавчу владу здійснює Уряд (Влада). Склад уряду затверджується Скупщиною за пропозицією Президента.

Судова система дворівнева. Верховний суд Чорногорії забезпечує єдність правозастосовчої практики на всій території республіки.

Крім дворівневої судової системи існує також Конституційний суд.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

В даний час Чорногорія визнана незалежною державою з боку 173 міжнародно-визнаними державами. Також вона підтримує дипломатичні відносини з частково визнаними Державою Палестина та Республікою Косово, а також з Євросоюзом і Мальтійським орденом. Чорногорія не має дипломатичні відносини з наступними державами:

Політичні партії[ред.ред. код]

І виконавчий, і законодавчий органи влади Чорногорії контролюються «Коаліцією за європейську Чорногорію» - ДПСЧ і Соціал-демократичною партією Чорногорії.

Державний устрій[ред.ред. код]

Конституцію прийнято 19 жовтня 2007 року.

Столиці — Подгориця (Podgorica), місце розташування уряду та парламенту, Цетінє (Cetinje) — столиця де-юре (за конституцією)

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Chornogoriya.jpg

Територія Чорногорії розділена на 23 громади/общини (чорн. община/opština), названих за її центром:

Населення[ред.ред. код]

Населення Чорногорії за даними перепису 2011 р. становило 620 029 осіб, майже не змінившись порівняно з 2003 роком (620 145 осіб).

рік
перепису
населення густота
населення
(осіб на км2)
1921 311 341 22.5
1931 360 044 26.1
1948 377 189 27.3
1953 419 873 30.4
1961 471 894 34.2
1971 529 604 38.3
1981 584 310 42.3
1991 615 035 44.5
2003 620 145 44.9
2011 620 029 44.9

Етнічний склад[ред.ред. код]

Найбільш чисельні національності за переписом 2011 року

За результатами останнього перепису, серед населення переважають чорногорці (45,0%) та серби (28,7%), проживають також босняки (8,7%), албанці (4,9%), мусульмани (3,3%) та цигани (1,0%).

Найбільш чисельні народи Чорногорії за переписом 2011 р.:

чисельність частка
чорногорці 278 865 44,98%
серби 168 110 27,73%
босняки 53 605 8,65%
албанці 30 439 4,91%
мусульмани 20 537 3,31%
цигани 6 251 1,01%
хорвати 6 021 0,97%
інші 46 201 7,44%
Розселення основних народів Чорногорії за переписом 2011 року
MontenegroMontenegrins2011.PNG
MontenegroSerbs2011.PNG
MontenegroBosniaks2011.PNG
MontenegroAlbanians2011.PNG
чорногорці серби босняки албанці

Мова[ред.ред. код]

Докладніше: Мови в Чорногорії
Найпоширеніші мови за переписом 2011 року

За переписом 2011 р. найпоширенішими рідними мовами населення Чорногорії були:

чисельність частка
сербська 265 895 42,88%
чорногорська 229 251 36,97%
боснійська 33 077 5,33%
албанська 32 671 5,27%
циганська 5 169 0,83%
босняцька 3 662 0,59%
хорватська 2 791 0,45%
інша 47 513 7,68%
Поширення мов у Чорногорії за переписом 2011 року
MontenegroMontenegrin2011.PNG
MontenegroSerbian2011.PNG
MontenegroBosnian2011.PNG
MontenegroAlbanian2011.PNG
чорногорська сербська босняцька албанська

Релігія[ред.ред. код]

Найпоширеніші релігії за переписом 2011 року

За даними перепису 2011 р. населення Чорногорії складалося з таких релігійних груп:

чисельність частка
православні 446 858 72,07%
мусульмани 118 477 19,11%
католики 21 299 3,44%
інші 27 756 5,38%
Поширення релігій у Чорногорії за переписом 2011 року
MontenegroOrthodox2011.PNG
MontenegroIslam2011.PNG
MontenegroCatholic2011.PNG
Православ'я Іслам Католицизм

Культура[ред.ред. код]

Захід і схід, православ'я і іслам, романський стиль і готика, бароко і абстракціонізм брали активну участь у формуванні зовнішнього та внутрішнього вигляду культури Чорногорії. Першими свідоцтвами про прояву людського генія на території Чорногорії можна вважати знайдені в печерах Червона Стіна, Біоче (каньйон річки Морача), Малішіна печера і Мідна скеля (каньйон річки Чеотіна) поселення з притаманними для бронзового століття культурними вишукуваннями. Розвиток суспільства, зародження іноземних відносин, сприяли становленню нового культурного середовища, головною ареною для вираження якої стало м. Котор. Його величні і витончені церкви і фортеця, громадські будинки і споруди, що збереглися до наших днів, нині внесені ЮНЕСКО в список всесвітньої спадщини, щоб подальше покоління могло вивчати історію. Крім того, не мало пізнавальних уроків піднесуть молоді, що успадкували ісламські традиції мечеті, наприклад, Хусейн-паші Боляніча в Плевля або світські будівлі, такі як, Будинок поміщика Реджепагіча в Плав'є, і, звичайно ж, численні монастирські комплекси Чорногорії: Морача, Півській монастир, високогірний монастир Острог, ввібрали в себе візантійські канони живопису та розпису. До речі, і сучасне художня творчість Чорногорії викликає непідробний інтерес поціновувачів мистецтва, до числа нових майстрів пензля, відносяться абстракціоністи Петар Лубарда, Міло Мілуновіч, Дадо Джурич, Бранко Пилипович-Філо, Войо Станіч, чиї роботи представлені не тільки в музеях Чорногорії, а й в найбільших галереях світу.

Літературна сторінка культури Чорногорії пов'язана з створенням у другій половині XII століття перших писемних пам'яток: Літописи Попа Дукляніна і Євангелія Мирослава, саме з них починалося чорногорське слово. Новий виток розвитку культура Чорногорії отримала в XV столітті після впровадження в суспільство правителем Георгієм Черноєвічем і ієромонахом Макарієм - друкарського верстата, першою роботою набраної на якому стала книга «Октоїх первогласник». Наступні століття характеризуються появою нових літературних імен, у своїй творчості виражали непохитний дух чорногорського народу, до їх числа належить поет і доктор богослов'я Андрій Змаевич, письменники і правителі Петро I і Петро II Петровичей (Негошів), поети Рісто Ратковіч, Радован Зоговіча, прозаїк Михайло Лаліч та інші.

Кінець XIX століття став тріумфальним для чорногорського театру, твори місцевих та іноземних авторів з аншлагами проходили в п'яти театрах країни, після другої світової війни театр почав здавати свої позиції чорногорській, а точніше югославській кінематографічній культурі.

Транспорт і зв'язок[ред.ред. код]

Залізниця має два основних напрямки: на північ з Подгориці до сербського Белграда і Нікшича, а на південь від Подгориці до Бара.

Міський транспорт в Чорногорії розвинений погано. Міжміські автобусні перевезення через зношеність транспорту та гористого рельєфу країни часто виконуються не за розкладом.

У країні функціонують два міжнародні аеропорти. Аеропорт Подгоріца орієнтований, в основному на регулярні рейси, а Тіват на чартерні. Національний авіаперевізник Чорногорії - Montenegro Airlines виконує рейси в міста Європи.

У країні діють три стільникових оператора: m: tel, Црногорскі Телеком і Telenor.

Спорт[ред.ред. код]

Проходять різні змагання з багатьох видів спорту. У футболі проводяться чемпіонати в декількох лігах. З літніх Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні Чорногорія виступає окремою збірною. У 2012 році в Лондоні першу в історії незалежної Чорногорії олімпійську нагороду принесла країні жіноча збірна з гандболу, вигравши срібло.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Чорногорія Це незавершена стаття з географії Чорногорії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.