Чорнозем
Чорно́зем — тип ґрунту, що розвивається в умовах суббореального слабоаридного клімату з добре вираженою сезонною контрастністю під степовою і лучно-степовою рослинністю на пористих карбонатних породах — лесах і лесовидних суглинках. Чорноземи поширені переважно на платформних рівнинах, але зустрічаються також островами серед інших ґрунтів в міжгірських западинах, улоговинах і на слабо еродованих схилах гірських систем. Формування чорноземів обумовлено особливостями біологічного кругообігу — великою кількістю хімічних елементів, які залучаються у щорічні процеси утворення і трансформації органічної речовини, надходженням основної маси органічних решток всередину ґрунту, активною участю в розкладанні рослиних решток бактерій, актиноміцетів, безхребетних[1].
Для чорноземів характерна наявність двох основних генетичних горизонтів:
- Гумусового прогресивно-акумулятивного, що характеризується великою потужністю, високим вмістом гумусу при його поступовому зменшенні з глибиною, зернистою структурою.
- Карбонатно-акумулятивного.
Види чорноземів виділяються за потужністю гумусового горизонту (в сантиметрах)[2]:
- надпотужні > 120
- потужні 80-120
- середньопотужні 40-80
- малопотужні 25-40
- вкорочені <25
і за вмістом гумусу (в %) у гумусо-акумулятивному горизонті «Н»:
- тучні > 9
- середньогумусні 6-9
- малогумусні 4-6
слабкогумусований < 4
Чорнозем — пухкий і завдяки цьому добре вбирає воду. Це створює сприятливі умови для живлення рослин і мікробіологічної діяльності. Родючість чорнозему висока і може бути ще збільшена при відповідних аґротехнічних заходах.
Чорноземи займають в Україні близько 44 % території (у світі близько 6 %), майже всю лісостепову (за винятком західних частин) і степову зони. В Україні поширені чорноземи п'яти підтипів, залежно від умов клімату, особливостей грунтотворних порід, рослинності. У лісостеповій зоні переважає підтип типових чорноземів, що мають 6 — 9 % гумусу, найбільшу потужність (до 1,5 м) і найбільшу родючість. Підтип чорноземів звичайних поширений у північній частині степу України; вони мають середні значення потужності (60 — 75 см) та вмісту гумусу (4 — 6 %). Найменший відсоток гумусу (3 — 4 %) характерний для чорноземів південних.
Чорноземні ґрунти при правильному використанні дають найбільший врожай багатьох сільськогосподарських культур. Врожайність культур висока при достатній вологості.
Про їхню родючість колись казали: «Земля така добра, що посадиш оглоблю, то виросте тарантас».[3]
Див. також [ред.]
Посилання [ред.]
- ↑ Почвоведение. Учеб. для н-тов. В 2 ч. / Под ред. В. А. Ковды, Б. Г. Розанова. Ч. 2. Типы почв, их география и использование / Богатырев Л. Г., Васильевская В. Д., Владыченский А. С. и др. — М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.
- ↑ Классификация и диагностика почв СССР — М.: Колос, 1977. —225 с.
- ↑ Фізична географія України, 8 клас / § 26. Ґрунти України
