Чорнокорінь лікарський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чорнокорінь лікарський
Чорнокорінь лікарський
Чорнокорінь лікарський
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Дводольні (Magnoliopsida)
Порядок: Boraginales
Родина: Шорстколисті (Boraginaceae)
Рід: Чорнокорінь (Cynoglossum)
Вид: Чорнокорінь лікарський
(Cynoglossum officinale)

Чорнокорінь лікарський (лат. Cynoglossum officinale, місцеві изви — медунка собача, чередник, щелкуха тощо) — дворічна сірувато-мякоопушена рослина родини шорстколистих (30—70 см заввишки) з товстим темним стрижневим коренем. Стебло прямостояче, просте, борозенчасте густо вкрите листками, у верхній частині розгалужене. Прикореневі листки (1520 см завдовжки, 20-50 мм завширшки довгасто-ланцетні, гострі, звужені в черешок, до початку цвітіння засихають. Стеблові — чергові, ланцетні, гострі, зісподу майже повстисті; верхні — сидячі з напівобгортною основою. Квітки — правильні, пониклі, у довгих завійках, зібраних у волоть. Квітконіжки прямостоячі, при плодах відхилені вниз. Чашечка зрослолиста, частки чашечки довгастояйцеподібні. Віночок зрослопелюстковий, п'ятичленний (5-7 мм у діаметрі), буро-червоний або брудно-темночервоний, часом з синюватим або білуватим відтінком, трубчасто-лійкоподібкий або лійко-колесоподібний з темними тупими лусками у зіві. Тичинок п'ять, маточка одна., зав'язь верхня, чотирилопатева, стовпчик короткий, приймочка головчаста. Тичинки і маточка заховані у трубочці віночка. Плід — розпадний горішіок. Горішки (5-7 мм завдовжки) сплюснуті, яйцеподібні, з потовщеним краєм, на спинці опуклі, вкриті крючкуватими шипами.

Росте чорнокорінь як бур'ян на лісокультурних площах, на розсадниках, трапляється на пустирях, уздовж лісових доріг. Рослина тіньовитривала. Цвіте у травні — червні. Поширений по всій Україні. Заготовляють його у місцях поширення.

Практичне використання[ред.ред. код]

Медоносна, харчова, лікарська, отруйна, танідоносна, фарбувальна, олійна рослина. Чорнокорінь лікарський пізньовесняний і ранньолітній медонос, що дає підтримуючий взяток, сприяє нарощуванню бджолиної сім'ї до продуктивного взятку. Бджоли збирають з нього тільки нектар. Чорнокорінь — рослина дуже медоносна, 3-4 квітки дають стільки нектару, що його вистачає для наповнення медового зобика бджоли. Мед прозорий, безбарвний. Молоді листки чорнокореня можна вживати як овочі.

3 лікувальною метою використовують корінь і листки цієї рослини. У народній медицині чорнокорінь досить популярний, корінь його застосовують як заспокійливий, болетамувальний і відкашлювальний засіб та при кровохарканні і проносах. Зовнішньо його застосовують при фурункульозі, опіках, укусах гадюк, скажених собак, коли не можна подати швидку лікарську допомогу. Ця рослина отруйна: у насінні й коренях містяться алкалоїди циноглосин, циноглосеїн, консолідин. Циноглосин діє подібно кураре. стеблі й листках теж містяться отруйні речовини (алкалоїди і глюкоалкалоїди), які сильно діють на нервову систему.

У гомеопатії застосовують есенцію з свіжих коренів, зібраних восени. Миші та пацюки не витримують запаху чорнокореня у свіжому (за іншими даними і у висушеному) вигляді, тому його часто використовують для вигнання їх з житлових та складських приміщень, із скирт. Часті отруєння овець, що закінчуються здебільшого смертю, спостерігаються при годівлі їх сіном з домішкою чорнокореня, скошеного після цвітіння. Чіпкі плоди чорнокореня пристають до овець і псують вовну.

Корені цієї рослини містять таніди (до 2,5%), барвник алкалін, що використовується для фарбування тканин у червоний колір, а також смоли, гуміречовини, інулін. У листках і стеблах виявлено ефірну олію (0,1%), а у насінні — напіввисихаючу жирну олію: у неочищеному насінні — до 26, а в очищеному — до 40%.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Листя чорнокореня лікарського збирають під час цвітіння і висушують у добре провітрюваному приміщенні без доступу сонячних променів. Корені збирають восени або навесні.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми