Внутрішній ринок Європейського Союзу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій
Європейського Союзу

Внутрішній ринок Європейського Союзу (іноді використовується термін єдиний ринок; раніше відомий як спільний ринок[1]) є економічним простором Європейського Союзу без внутрішніх кордонів, на якому забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів"чотири свободи" ЄС – між 28-ма державами-членами ЄС. Відповідне визначення внутрішнього ринку ЄС закріплене у ч. 2 ст. 26 Договору про функціонування Європейського Союзу [2].

Становлення внутрішнього ринку Європейського Союзу[ред.ред. код]

Виділяють такі історичні етапи європейської економічної інтеграції [3]:

  • У 1951 р. згідно із Паризьким договором створено спільний ринок сировини і продукції вугільної промисловості і металургії;
  • Відповідно до Римського договору 1957 року утворено Європейське економічне співтовариство;
  • З метою стабілізації спільного ринку у 1968 р. утворюється митний союз, з 1970 р. починається уніфікація спільної торгівельної політики Європейського економічного співтовариства щодо третіх держав (включаючи встановлення спільного митного тарифу, укладення митних і торговельних угод, уніфікація інструментів експортної політики та охоронних засобів), утворюється Європейська валютна система;
  • Для остаточного формування внутрішнього ринку Європейська комісія в 1985 р. приймає Білу книгу "Завершення формування внутрішнього ринку", в якій пропонується усунути фізичні, технічні та податкові кордони для вільного руху товарів, осіб, послуг і капіталів між країнами-членами ЄС, і цей підхід закріплюється у Єдиному європейському акті 1987 р.;
  • У 1992 р. Договором про створення ЄС встановлюються засади економічного та валютного союзу країн-членів ЄС, утворюється Європейський економічний простір;
  • Завершальним етапом становлення внутрішнього ринку ЄС вважається становлення Економічного і монетарного союзу Європейського Союзу та перехід на єдину валюту "Євро" у 2002 р.

Вільне пересування товарів[ред.ред. код]

Договір про функціонування ЄС передбачає утворення митного союзу, який розповсюджується на весь товарообіг і передбачає заборону між державами-членами ЄС мита на імпорт і експорт і будь-яких еквівалентних їм зборів, а також ухвалення спільного митного тарифу щодо третіх країн.

Вільне пересування осіб[ред.ред. код]

Свобода руху осіб означає, що громадянин Євросоюзу може безперешкодно переміщатися між країнами союзу з метою проживання (у тому числі і щодо виходу на пенсію), роботи та навчання. Забезпечення цих можливостей включає спрощення формальностей при переїзді і взаємне визнання професійних кваліфікацій.

Зокрема, у межах ЄС гарантується свобода пересування працівників, причому держави-члени ЄС в межах спільної програми заохочують обмін молодими робітниками.

Вільне пересування послуг[ред.ред. код]

У ЄС забороняються обмеження свободи надання послуг громадянами однієї держави-члена ЄС на території чи громадянам іншої держави-члена ЄС.

Свобода руху послуг і свобода установи дозволяє особам, які займаються самостійною економічною діяльністю, вільно переміщатися між країнами союзу і займатися цією діяльністю на постійній чи на тимчасовій основі. Незважаючи на те, що послуги представляють 70% ВВП і робочих місць у більшості держав-членів, законодавство відносно цієї свободи не настільки розвинене, як в області інших встановлюваних свобод. Цю прогалину було заповнено прийняттям директиви про послуги на внутрішньому ринку з метою зняття обмежень між країнами з надання послуг.

Вільне пересування капіталів[ред.ред. код]

У ЄС забороняються обмеження на пересування капіталів між державами-членами і між державами-членами і третіми країнами, а також обмеження на платежі між державами-членами і між державами-членами і третіми країнами.

Свобода руху капіталу передбачає не тільки можливість безперешкодних платежів та переказів через кордони, але і покупку нерухомості, акцій компаній та інвестування між країнами. До прийняття рішення про формування економічного і валютного союзу розвиток положень про свободу капіталу йшло повільно. Після прийняття Маастрихтського договору Європейський суд почав прискорено формувати рішення відносно раніше знехтуваної свободи. Свобода пересування капіталу діє також і на відносини між країнами-учасниками ЄС та третіми країнами.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Ю. П. Гаряча. Правові засади внутрішнього ринку Європейського союзу – "Стратегічні пріоритети", № 1(10), 2009 р.
  2. Право Європейського Союзу : підручник / за ред. В. І. Муравйова. - К.: Юрінком Інтер, 2011. - 704 с.
  3. О. Решота. Становлення внутрішнього ринку Європейського Союзу: передумови та особливості - Демократичне врядування. Науковий вісник Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - 2012 р. - вип. 9.