Чукотська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чукотська мова
Лыгъоравэтлъан йилйил, Ԓыгъоравэтԓьэн йиԓыйиԓ
Поширена в: Чукотка Росія.
Регіон: Північно-Східна Азія
Носії: 7742 (2002)
Класифікація: Палеоазіатські мови

 Чукотсько-камчатска сім'я
  Чукотсько-коряцька гілка

Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1 -
ISO 639-2 -
SIL ckt

Чукотська мова або луораветлянська мова (лыгъоравэтльан йилйил) мова чукчів, одна з мов чукотсько-камчатської сім'ї.

Поширення[ред.ред. код]

Чукотська мова поширена на території Чукотського автономного округу, в північно-східній частині Коряцького автономного округу, а також в Нижньо-колимському районі республіки Саха (Якутія). За даними перепису 1989 року чукчів нараховувалось 15 тис., з них 70% вважали чукотську мову рідною.

Використання[ред.ред. код]

Чукотська мова є мовою повсякденного спілкування у більшості чукчів в родині та в процесі традиційної господарської діяльності (оленярство). Чукотською мовою виходять радіо- та телепередачі, читаються доповіді, проводяться бесіди. Мовою діловодства і адміністративної діяльності є російська мова, яка є також мовою міжнаціонального спілкування на територіях, де чукчі контактують з коряками, якутами.

Чукотською мовою здійснюється навчання у початковій школі. В середній школі чукотську мову викладають як предмет.

Діалекти[ред.ред. код]

Діалектна розчленовість чукотської мови незначна. Виділяються східний (уеленський) діалект, покладений в основу писемності, західний (колимський) діалект і група південних діалектів (південний схід Чукотки): енмилінський, нунлігранський і хатирський. Ці останні характеризуються фонетичними і морфологічними особливостями, що зближують їх з керекською і корякскими мовами. За попередніми даними, в рамках кожного діалекту можуть бути виділені говори.

Діалектологія чукотської мови вивчена слабо; проте можна з упевненістю стверджувати, що користування літературною мовою не викликає утруднення ні у однієї з територіальних груп чукчів.

Фонетика[ред.ред. код]

Голосні[ред.ред. код]

Є шість голосних звуків. Слабкі (закриті) звуки э [ɛ], у [u], и [i] чергуються з сильними (відкритими), відповідно а [ɑ], о [ɔ], э [ɛ] (можна розрізняти за походженням два звуки э — сильний і слабкий, вимовляються вони однаково), причому застосовується правило сингармонізму — якщо у слові є хоч один сильний голосний, то й усі слабкі змінюються в сильні. Звук ы [ə] є нейтральним, він може бути і в словах з сильними, і з слабкими голосними, хоча іноді приєднання афікса з ы вимагає зміни голосних у сильні.

Приголосні[ред.ред. код]

Приголосні не протиставляються за ознакми глухості-дзвінкості чи твердості-м’якості. Є «повний комплект» зімкнених приголосних: п [p], т [t], к [k], ӄ [q], [ʔ], сибілянти: л [ɬ], ч [(t)ɕ], сонорні: в [w, β], м [m], р [r], й [j], н [n], ӈ [ŋ], г [ɰ, ɣ].

Особливісю жіночої мови є звук ц замість чоловічого р.

Граматика[ред.ред. код]

Чукотська мова є інкорпоруючо-аглютинативною мовою. Усяке слово складається принаймні з двох морфем (кореневої й афіксної), звичайно слова мають багато суфіксів. Інкорпорація означає вкючення в форму слова кількох основ. Таким чином замість словосполучення створюється слово з єдиним наголосом, формотворчими афіксами і гармонією голосних.

Мова ергативна.

Іменник має дев’ять (з кличною формою — десять) відмінків: називний (робиться що?), ергативний (орудний, робиться ким?), місцевий (у межах чого?), вихідний (від чого?), напрямний (давальний, до чого?), орієнтовний (за чим знати?), сумісний (з чим разом?), супровідний (з чим при собі?), призначальний (знадобиться на що?).

В основі поділу іменників на відміни — протиставлення людини й нелюдини, причому до групи нелюдей належать і живі істоти, натомість до групи людей відносяться клички домашніх тварин і будь-які антропоморфізовані назви (як українське «Вітра» замість «вітру»).

Використовуються численні дієслівні та віддієслівні форми. Характерними для чукотської мови є дієіменники-дієприкметники («той, що робить»), дієприслівники можуть використовуватись у абсолютних (із власним незалежним підметом) зворотах, такі конструкції заміняють складнопідрядні речення.

Перехідні дієслова узгоджуються як з суб’єктом так і з об’єктом, отож мають двадцативосьмичленну парадигму дієвідмінювання.

Писемність[ред.ред. код]

Творцем першої чукотської писемності був пастух Теневіль.

Абетка на основі латиниці (1931)

А а Ā ā B b C c D d Е е Ē ē Ә ә
Ә̄ ә̄ F f G g H h I i Ī ī J j K k
L l M m N n Ŋ ŋ O o Ō ō P p Q q
R r S s T t U u Ū ū V v W w Z z
Ь ь

У 1937 році цей алфавіт, як і інші алфавіти народів СРСР був переведений на кириличну основу. Спочатку він нічим не відрізнявся від російського алфавіту. У 1950-і роки були введені букви К’ к’ і Н’ н’, замінені незабаром на Ӄ ӄ і Ӈ ӈ, проте ще довгий час вони використовувалися тільки в навчальній літературі, а у пресі продовжували використовувати букви з апострофом. В кінці 1980-х років була введена буква Ԓ ԓ на позначення глухого л, але вона також використовується переважно в навчальній літературі. У результаті чукотський алфавіт зараз має такий вигляд:

А а Б б В в Г г Д д Е е Ё ё Ж ж
З з И и Й й К к Ӄ ӄ Л л Ԓ ԓ М м
Н н Ӈ ӈ О о П п Р р С с Т т У у
Ф ф Х х Ц ц Ч ч Ш ш Щ щ Ъ ъ Ы ы
Ь ь Э э Ю ю Я я '

Серед особливостей правопису можна навести такі. Звук ч відповідно до особливостей вимови позначається літерою с (перед ӄ). Звуки й, л, ч вважаються м’якими, після них пишуться голосні я, ю, е, ё замість а, у, э, о, а гортанний зімкнений звук позначається літерою ь замість ъ. Після голосних замість ъ пишеться апостроф , причому у вимові приступ може насправді передувати голосному. Літери б, д, з, ж, ф, х, ш, щ (а також л, що протиставляється ԓ) використовуються тільки у запозичених словах.

Посилання[ред.ред. код]

Чукотсько-камчатска сім'я
Чукотсько-коряцька гілка Чукотська мова | Керекська мова† | Коряцька мова | Алюторська мова
Ітельменська гілка Ітельменська мова (західноітельменська) | Східноітельменська мова† | Південноітельменська мова
Мертва мова
Мови Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.