Чукчі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чукчі
Лиґ'ораветл'ят
Choris, Tschuktschen.jpg
Louis Choris «Чукчі» 1816
Загальна кількість 15767 чол. (2002)
Найбільші розселення Росія:
   [1]
Близькі етнічні групи Кереки, Коряки
Мова Чукотська мова, російська мова
Релігія Переважно Православ'я, також поширений Шаманізм частково Анімізм


Чу́кчі (самоназва — лиґ'ораветл'ят (ԓыгъоравэтԓьат), луораветлат (оравэтԓьат) - «справжні люди») — нечисленний корінний народ крайнього північного сходу Азії (півострів Чукотка), розкиданий на величезній території в Російській Федерації; від Берингового моря до річки Індігірки і від Північного Льодовитого океану до річок Анадир і Анюй.

Чукчі поділялись на оленних — тундрових кочових оленярів (самоназва чаучу — «оленна людина») і приморських — осілих мисливців на морського звіра (самоназва анкалин — «береговий»).

Chukchi.jpg

Чисельність і територія[ред.ред. код]

Чисельність за даними Всеросійського перепису населення 2002 року — 15767 чоловік. Живуть в Чукотському АО (11,9 тис. чол.), живуть також на півночі колишнього Коряцького АО (1,5 тис. чол.) і в Нижньо-колимському районі Якутії (1,3 тисяч чоловік).

Чисельність чукчів у Російській імперії/СРСР/Росії

Історія[ред.ред. код]

Етнічна мапа (бл. 1900 р.) Сибіру з територією розселення чукчів у XVI ст. до експансії Російської держави.

Сучасна етногенетична схема дозволяє вважати чукчів аборигенами континентальної Чукотки. Їхні предки сформувалися тут на рубежі IV — III тис. до н. е. Основу матеріальної культури цього населення склало полювання дикого оленя, в достатньо стабільних природно-кліматичних умовах, що проіснували тут до кінця XVII — початку XVIII ст.[1]

Дуже велике значення для чукотського народу мали контакти з росіянами. Вперше вони з ними зіткнулись в XVII сторіччі. 1644 року козак Стадухін заснував Нижньоколимський остріг, він також перший повідомив про них в Якутськ. Чукчі, що кочували тоді як на схід, так і на захід від річки Колими, після кровопролитної боротьби остаточно полишили лівий берег Колими, відтіснивши при своєму відступі ескімоське плем'я мамаллів з узбережжя Північного Льодовитого океану до Берінгового моря. З тих пір протягом більш ніж ста років не припинялися криваві зіткнення між росіянами і чукчами, території контролю яких розмежовувались по річці Колимі на заході і Анадир'ю на півдні, з боку Приамурського краю.

Морські звіробої

У 1770 році після невдалої кампанії керівника російського військового загону Шестакова Анадирський остріг, що слугував центром боротьби з чукчами, був знищений і його команда переведена в Нижньоколимськ. Після цього чукчі стали менш вороже ставитись до росіян і поступово почали вступати з ними в торгові відносини. У 1775 р. на річці Ангарці, притоці Великого Анюя, була збудована Ангарська фортеця, де під охороною козаків, відбувався щорічний ярмарок для мінової торгівлі з чукчами.

З 1848 року ярмарок був перенесений в Анюйську фортецю (за 250 кілометрів від Ніжньоколимська, на березі Малого Анюя). До першої половини XIX століттяа, коли європейські товари доставлялися на територію чукчів єдиним сухопутним шляхом через Якутськ, Анюйський ярмарок мав обороти на сотні тисяч рублів. Чукчі на продаж привозили не тільки звичні продукти їхнього власного мисливства (одяг з оленячого хутра, оленячі шкури, живі олені, тюленячі шкури, китовий вус, шкури білих ведмедів), але й найдорожчі хутра (бобрів, куниць, чорних лисиць, блакитних песців), які так звані носові чукчі вимінювали на тютюн у мешканців берегів Берінгового моря і північно-західного узбережжя Америки. В 1880-ті роки торгівля хутром починає вестись через морські комунікації, з переважно американськими китоловами і купцями. Це викликало падіння значення сухопутних торгових шляхів та призвело до занепаду Анюйського ярмарку, який під кінець XIX ст. обслуговував вже лише потреби місцевого колимського торгу.

Мова[ред.ред. код]

Докладніше: Чукотська мова

Розмовляють на чукотській мові чукотсько-камчатської сім'ї. Поширена також російська мова (вільно володіють 61,3% чукчів, вважають рідною — 28,3%). Писемність на чукотській мові створена в 1931 р. на основі латиниці, а в 1936 р. — на основі російської графіки. Чукотська мова викладається в школах, нею ведуться радіо- і телепередачі, в Магадані видається література. З 1990-х років проблемами відродження традиційної культури чукчів займається Асоціація народів Чукотки.

Побут[ред.ред. код]

Житло[ред.ред. код]

Жінка з дітьми біля яранги

Основним житлом була яранга — розбірний намет циліндро-конічної форми. У тундрових чукчів яранги вкривались оленячими шкурами, у приморських — моржевими. Склепіння опиралось на три тичини в центрі. Всередині яранга розділялась пологами у вигляді великих глухих хутряних мішків з оленячих шкур, розтягнутих на тичинах. Таким чином житло чукчів, як правило, розділялося на чотагін — холодну частину, і теплу частину — полог, в якій спали. У великих ярангах, заможних господарів пологів могло бути декілька, виділених в різних сторонах яранги. Освітлювалась й опалювалася кам'яною, глиняною або дерев'яною жировою лампою. Їжу готували на багатті в чотагіні. Яранга приморських чукчів відрізнялася від житла оленярів відсутністю димового отвору.

До кінця XIX в. у приморських чукчів зберігалася напівземлянка, запозичена в ескімосів (валкаран — «будинок із щелеп кита») — на каркасі з китових кісток, вкритих дерниною і землею. Улітку в неї входили через отвір у покрівлі, узимку — через довгий коридор. Стійбища кочових чукчів складалися з 2-10 яранг, були витягнуті зі сходу на захід, першою з заходу ставилася яранга голови громади. Поселення приморських чукчів нараховували до 20 і більше яранг, розташованих безладно.

Транспорт[ред.ред. код]

Чукчі на байдарці, 1880 р.

Тундрові чукчі пересувалися на дуго-копильних нартах на оленях або собаках, приморські — на собаках. Користувалися також ступальними лижами-ракетками, на Колимі використовували запозиченими в евенків ковзними лижами. По воді пересувалися в байдарах — човнах, що вміщають від одного до 20-30 чоловік, з моржевих шкур, з веслами й косим вітрилом.

Культура[ред.ред. код]

Різьба по моржевому бивню, 1940-ві роки.

Фольклор і міфологія чукчів дуже багаті і різноманітні та мають багато спільного з творчістю американських народів та інших палеоазіатів. Чукотська мова дуже багата як словами, так і формами, в ній досить чітко простежується гармонія звуків. Фонетика дуже важка для європейців. Чукчі, особливо приморські, прославилися своїми скульптурними і різьбленими зображеннями з кісток тварин, що вражають своєю відповідністю до природних, сміливістю поз і штрихів, що нагадують чудові кісткові зображення палеолітичного періоду. У селищі Уелен розташована відома на весь світ косторізна майстерня.

Духовна культура[ред.ред. код]

Чукчі ставилися до всіх своїх сусідів украй зарозуміло і жоден народ в їхньому фольклорі, за винятком росіян і їх самих, не названий власне людьми. У чукотському міфі про створення світу призначенням росіян вважається виробництво чаю, тютюну, цукру, солі і заліза, й торгівля всім цим з чукчами. Але, з незрозумілих причин, росіяни знехтували своє призначення і почали воювати.[2]

Видатні чукчі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Ресурси і джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В. Г. Богораз, «Отчет об исследовании Ч. Колымского края» (оттиск из «Известий Восточно-Сибирского Отд. Императорского Русского Географического Общества» за 1899 г., т. XXX, вып. I);(рос.)
  • В. Г. Богораз, «Очерк материального быта оленных Ч.» (СПб., 1901, «Сборник Музея Антропологии и Этнографии», вып. II);(рос.)
  • В. Г. Богораз, «Образцы народной словесности Ч.» (тексты с переводом и пересказы, СПб.);(рос.)
  • В. Йохельсон, «Заметки о населении Якутской области» («Живая Старина», вып. II, 1895);(рос.)
  • Путешествия Норденшельда, барона Майделя, Биллингса и др.(рос.)
  • Сказки и мифы народов Чукотки и Камчатки. М. 1980(?).(рос.)
  • Фридрих И. История письма. М. 2004.(рос.)
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.