Чумна паличка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чумна паличка
Yersinia pestis,імунофлюоресцентне зображення
Yersinia pestis,
імунофлюоресцентне зображення
Біологічна класифікація
Домен: Бактерії (Bacteria)
Тип: Proteobacteria
Клас: Gamma Proteobacteria
Ряд: Enterobacteriales
Родина: Enterobacteriaceae
Рід: Yersinia
Вид: Y. pestis
Біноміальна назва
Yersinia pestis
(Lehmann & Neumann, 1896)
van Loghem 1944
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 632

Чумна паличка (лат. Yersinia pestis) — грам-негативна бактерія родини Enterobacteriaceae[1]. За формою Yersinia pestis — біполярні кокобацили. Також як інші представники Enterobacteriaceae, вони мають ферментатівний метаболізм. Y. pestis виробляє антіфагоцитарний слиз. Рухома в ізоляції бактерія стає нерухомою, потрапивши в організм ссавця.

Yersinia pestis — збудник чуми.

Докладніше у статті Чума

Історія[ред.ред. код]

Y. pestis була відкрита в 1894 р. швейцарсько-французьким медиком і бактеріологом Інституту Пастера Александром Єрсіном (фр. Alexandre Emile Jean Yersin) під час епідемії чуми в Гонконзі. Єрсін був прихильником школи Пастера. Японський бактеріолог Кітазато Шібасабуро[2] (англ. Kitasato Shibasaburo, яп. 北里柴三郎), який пройшов підготовку в Німеччині та практикував метод Роберта Коха, також в цей час був привернутий до пошуків збудника чуми. Але саме А. Єрсін фактично зв'язав чуму з Y. pestis. Бактерію спочатку назвали Pasteurella pestis, але в 1967 році її перейменоввали на честь А. Єрсіна.

ДНК цієї бактерії була знайдена в зубах померлих від «Чорної смерті» (2-а пандемія чуми), тоді як тестування середньовічних останків людей, що померли від інших причин, не дало позитивної реакції на Yersinia pestis[3][4]. Це доводить, що Yersinia pestis була як мінімум супутнім чинником в деяких (можливо, не у всіх) європейських епідеміях чуми. Можливо, що влаштований чумою відбір міг вплинути на патогенність бактерії, відсіявши індивідуумів, які були найбільш до неї придатливі.

Властивості[ред.ред. код]

Таксономія:[ред.ред. код]

  • Родина Enterobacteriaceae
  • Рід Yersinia (11 видів)
  • Вид Y. pestis


Може існувати в 2 фазах:

а) сапрофітна — в оточуючому середовищі
б) паразитарна — в організмі тварин та людини

Морфологія:[ред.ред. код]

 — Гр(—) поліморфні палички овоїдної форми
 — фарбуються біполярно (метод Лефлера)
 — нерухомі
 — не утворюють спор
 — утворюють капсулу (в організмі людини та тварин)

Культуральні властивості:[ред.ред. код]

факультативні анаероби оптимальна t=28-300С (психрофіли) невибагливі до поживних середовищ

Для культивування використовують:

а) універсальні поживні середовища:

  1. М'ясо—пептонний агар (МПА) — вірулентні штами утворюють колонії R-форми
Стадійність росту на щільних середовищах:
  • через 10—12 год. — «юна колонія» — стадія «битого скла»;
  • через 18—24 год. — «зріла колонія» — «зім'ята мереживна хустинка» — біло—сірий ущільнений центр, прозорий ніжний край;
  • через 48 год — «стара колонія» (ромашка) — центр коричневого кольору, краї біло—сірі, мереживні.
  1. на м'ясо-пептонному бульйоні (МПБ):
а) білі пластівці на поверхні середовища;
б) плівка на поверхні, від якої вниз спускаються нитковидні вирости («сталактити»).

б) елективні поживні середовища

 — середовище Туманського — (МПА, генціанвіолет, дефібринована кров);
 — цистеїновий агар;

Антигенна будова:[ред.ред. код]

  • К—антиген — глікопротеїновий, термолабільний;
  • О—антиген — ліпополісахаридний термостабільний;
  • Протективні антигени:
  • V—антиген — білковий;
  • W—антиген — ліпополіцукридний;
  • Перехресно—реагуючі — до еритроцитів людей з 0(І) групою крові (система АВО)

Біохімічна активність:[ред.ред. код]

Фактори патогенності:[ред.ред. код]

  1. гемолізин;
  2. фібринолізин;
  3. плазмокоагулаза;
  4. уреаза;
  1. капсула;
  2. протективні антигени;
  3. аденілатциклаза;

Патогенність Yersinia pestis полягає в двох антифагоцитарних антигенах, званих F1 і VW, обидва істотні для вірулентності[1]. Ці антигени виробляються бактерією при температурі 37 °C. Окрім цього, Y. pestis виживає і виробляє F1 і VW антигени усередині кров'яних клітин, таких, наприклад, як моноцити, виключенням є поліморфно-ядерні нейтрофільні гранулоцити[5].

Біовари[ред.ред. код]

Як вважають, послідовне утворення різних біоварів чумної палички у живій природі відповідає черговості історичних пандемій чуми. Біовар Antiqua вважають відповідальним за Юстиніанову чуму. Невідомо, чи був цей біовар причиною раніших, менших епідемій, або ж ці випадки взагалі не були епідеміями чуми. Біовар Medievalis вважають пов'язаним з «Чорною смертю». Біовар Orientalis пов'язують з третьою пандемією чуми і більшістю сучасних спалахів чуми. Існує певна закономірність у сучасному географічному поширенні цих біоварів. Antiqua розповсюджений у Африці й Центральній Азії. Medievalis в даний час зустрічається тільки в Центральній Азії. Orientalis натепер найбільш поширений за інші біовари, виділяється від тварин на всіх континентах, окрім Антарктиди, Європи й територій Океанії. Є ще біовар Microtus, який у людей хворобу жодного разу ще не спричинив і виділявся у тварин.

Геном[ред.ред. код]

Розшифровані й доступні повні генетичні послідовності для двох з трьох підвидів бактерії: штаму KIM (з біовару Medievalis)[6] і штаму CO92 (з біовару Orientalis, отриманого з клінічного ізолята з США)[7]. За станом на 2006 р. генна послідовність штаму з біовару Antiqua ще не закінчена. Хромосоми штаму KIM складаються з 4 600 755 парних підстав, в штамі CO92 — 4 653 728 парних підстав. Як і споріднені Y. pseudotuberculosis і Y. enterocolitica, бактерія Y. pestis містить плазміди pCD1. Додатково, вона також містить плазміди pPCP1 і pMT1, яких немає у інших видів роду Yersinia. Перераховані плазміди і «острів патогенності», названий HPI, кодують білки, які і є причиною такої значної патогенності цієї бактерії для людей. Крім всього іншого ці вірулентні чинники потрібні для бактерійної адгезії і ін'єкції білків в клітку «господаря», вторгнення бактерії в клітку-господаря, захоплення і скріплення заліза, здобутого з червоних кров'яних тілець. Вважають, що бактерія Y. pestis виникла від Y. pseudotuberculosis, відмінність тільки у присутності специфічних вірулентних плазмідів.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Collins FM (1996). Pasteurella, Yersinia, and Francisella. In: Barron's Medical Microbiology (Barron S et al, eds.) (вид. 4th ed.). Univ of Texas Medical Branch. (via NCBI Bookshelf) �1�. 
  2. Саме такий порядок ім'я—прізвище в традиційному японському написанні
  3. Drancourt M; Aboudharam G; Signolidagger M; Dutourdagger O; Raoult D. (1998). «Detection of 400-year-old Yersinia pestis DNA in human dental pulp: An approach to the diagnosis of ancient septicemia». PNAS 95 (21). с. 12637–12640. 
  4. Drancourt M; Raoult D. (2002). «Molecular insights into the history of plague.». Microbes Infect. 4. с. 105–9. 
  5. Salyers AA, Whitt DD (2002). Bacterial Pathogenesis: A Molecular Approach (вид. 2nd ed.). ASM Press. pp207-12. 
  6. Deng W et al.. (2002). «Genome Sequence of Yersinia pestis KIM». Journal of Bacteriology 184 (16). с. 4601–4611. 
  7. Parkhill J et al.. (2001). «Genome sequence of Yersinia pestis, the causative agent of plague». Nature 413. с. 523–527.