Чуфут-Кале

Місто-фортеця
Чуфут-Кале
Чуфут-Кале
Країна	Україна
Місто	Бахчисарай
Дата заснування	V—VI ст.javascript:dismissNotice();

Чуфу́т-Кале́ (крим. Çufut Qale) — середньовічне місто-фортеця в гірському регіоні Криму, за 3 км на схід від Бахчисараю, тепер у руїнах.

Назва в перекладі з кримськотатарської мови означає «Юдейська Фортеця» (çufut — юдей, qale — фортеця).

Історія і опис

Виникло в V—VI століттях (можливо, під назвою Фулли). Від найдавнішої частини міста (старе місто) залишилися донині головна стіна і арка X століття. За часів панування половців місто отримало назву Кирк-Єр. У 1299 році фортецю було захоплено та розграбовано армією ординського еміра Ногая. Заселяли його в той час переважно алани.

В часи створення Кримського Ханства, стало столицею першого хана Хаджі I Ґерайя. Після укріплення при владі ханів, столицю було перенесено в літній палац в Бахчисараї. У XIV столітті в місті поселилися караїми і створили тут свій ремісничо-торговельний осередок (нове місто). У добу Кримського ханства Кирк-Єр був місцем ув'язнення військовополонених начальників. Саме в цей період місто отримало сучасну назву завдяки тому, що більшість його населення становили караїми (караїмська релігія — це особлива форма юдаїзму). В середині XIX століття караїми переселилися до Бахчисараю та Євпаторії, і Чуфут-Кале спорожніло.

У західній давнішій частині збереглися численні печери, руїни мечеті, мавзолей дочки ординського хана Тохтамиша Джанике (1437 року), два караїмські храми (кенаси). У східній частині був монетний двір, де за часів ханства карбували кримські монети, і чимало житлових будинків.

Серед архітектурних пам'ятників, що збереглися, слід відзначити оборонну стіну Х століття, яка будувалася з трьох шарів (бокові стіни — з добре оброблених вапнякових блоків, а простір між ними був заповнений грубим ламаним каменем, скріпленим вапняним розчином). Загальна товщина стіни сягала 5 м. Зберігся мавзолей XV століття, у якому міститься гробниця дочки хана Тохтамиша Данини-ханум, а також руїни мечеті й дві кенаси. Підземна частина представлена значною кількістю старих печер, а також приміщеннями господарчого призначення. Цікаво, що, незважаючи на високу стійкість породного масиву, в камерах створювали підпірне кріплення у вигляді вапнякових стовпів. Місто існувало до середини XIX століття.

В період бойових дій і блокування фортеці ворогом воду отримували з облогової системи гідротехнічних споруд. Вона являє собою вертикальний колодязь діаметром від 1,8 до 2,2 м впродовж 45 м; на глибині 25 м до нього примикає підземна галерея квадратного перетину 2 на 2 м, яка полого піднімається на висоту 30 м. Майже по всій її довжині вирубані ступені. На місці виходу галереї на поверхню була вежа, складена з крупних квадрів. Нижче за галерею (на глибині 27 м) колодязь розширюється майже до 5 м за рахунок пологого спуску — вирубаних в скельному масиві гвинтових сходів, що йдуть від порталу галереї в глибину колодязя. Припускають, що ця система служила не тільки для прихованого підходу до води. При необхідності в ній могли сховатися безліч людей. Не виключено і культове призначення підземної споруди в нижній частині колодязя Тік-кую.

Фотогалерея

• 

  Мавзолей Джаніке-ханум, дочки Тохтамиша

• 

  Караїмська кенаса

• 

  Вид з Чуфут Кале в бік Свято-Успенського печерного монастиря

• 

  Вид з Чуфут Кале

• 

  Печери в Чуфут Кале

• 

  Печери зблизька в Чуфут Кале

• 

  На верхівці погребальної камери

• 

  Кенаса, права сторона

• 

  Водна ємність колодязя Тік-кую

Пам'ятка архітектури

Чуфут-Кале є пам'яткою архітектури національного значення згідно з такими документами:

• Постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963р. № 970, діл. №290/1-7;
• постанову Ради Міністрів УРСР від 21.06.1965р. № 711, діл. № 66;
• рішення Кримського облвиконкому від 05.09.1969р. № 595, діл. №692;
• рішення Кримського облвиконкому від 22.05.1979р. №284;
• рішення Кримського облвиконкому від 15.01.1980р. № 16;
• рішення Кримського облвиконкому від 20.02.1990р. № 48;

До складу пам'ятки входять такі елементи.

1. Стіни фортеці з вежею та воротами;
2. Східна стіна фортеці з воротами («Біюк-Капу» та вирубними ровами);
3. Стіна фортеці з малими воротами;
4. Мавзолей «дюрбе Джанике Ханим»;
5. Караїмська кенаса (велика);
6. Караїмська кенаса (мала);
7. Житловий будинок;
8. комплекс архітектурно-археологічний мис Бурунчак:

   а) споруди наземні оборонні;

   б) споруди печерні;

   в) басейн водозбірний;

   г) огорожі по краю обриву (руїни);

   д) стіна, що відокремлює Бурунчак від Старого міста (руїни);

9. Комплекс «Старого міста»:

   а) споруди оборонні в щілинах по краю обриву;

   б) палац (руїни);

   в) забудова житлова (руїни);

   г) мечеть (руїн

   а);

   д) споруди печерні в районі південних воріт;

   е) споруди печерні оборонні та господарські;

10. Комплекс «Нового міста»:

    а) палац (руїни);

    б) будинок гостьовий (руїни);

    в) будинок житловий (будинок доглядача);

    г) забудова житлова;

    д) колодязь «Коплі-Кую»;

    е) споруди печерні в малому рові перед середньої стіною;

    є) споруди печерні «Тюрма»; ж) споруди печерні оборонні;

11. Комплекс пам'яток, розташованих за межами городища:

    а) басейн водозбірний перед воротами «Біюк-Капу»;

    б) кладовищі в Іософатовой долині;

    в) споруди печерні на південному схилі балки Марьям-Дере;

    г) притулок пріскальное в південному обриві мису Бурунчак;

    д) стіна оборонна середня з воротами Орта-Капу та системою ровів на території міста

Рішенням Кримського облвиконкому від 22.05.1979 р. № 284, встановлена охоронна зона, межі котрої проходять з відстані на 70 м на північний захід від від «бурунчакской» стіни (точки 1-4), за лінії на північний схід від обриву плато з отстояния на 50м від «східної» стіни (точки 5-7) і далі по лінії на південний захід від обриву (точки 7-1); Рішенням Кримського облвиконкому від 15.01.1980р. № 16, встановлена ​​охоронна зона площею 113 га, включаючи плато, на якому розташоване городище, і смугу вздовж південного обриву шириною з півночі на південь 250 м і довжиною із заходу на схід 1300 м, з ранньосередньовічним та караїмським кладовищами.

Див. також

• Печерні міста Криму
• Тік-кую

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 296 с.

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.