Чуфут-Кале
| Місто-фортеця | |
|
Чуфут-Кале
|
|
 |
|
| Країна |  Україна |
| Місто | Бахчисарай |
| Дата заснування | V—VI ст.javascript:dismissNotice(); |
Чуфу́т-Кале́ (крим. Çufut Qale) — середньовічне місто-фортеця в гірському регіоні Криму, за 3 км на схід від Бахчисараю, тепер у руїнах.
Назва в перекладі з кримськотатарської мови означає «Юдейська Фортеця» (çufut — юдей, qale — фортеця).
Виникло в V—VI століттях (можливо, під назвою Фулли). Від найдавнішої частини міста (старе місто) залишилися донині головна стіна і арка X століття. За часів панування половців місто отримало назву Кирк-Єр. У 1299 році фортецю було захоплено та розграбовано армією ординського еміра Ногая. Заселяли його в той час переважно алани.
У XIV столітті в місті поселилися караїми і створили тут свій ремісничо-торговельний осередок (нове місто). У добу Кримського ханства Кирк-Єр був місцем ув'язнення військовополонених начальників. Саме в цей період місто отримало сучасну назву завдяки тому, що більшість його населення складали караїми (караїмська релігія — це особлива форма юдаїзму). В середині XIX століття караїми переселилися до Бахчисараю та Євпаторії, і Чуфут-Кале спорожніло.
У західній давнішій частині збереглися численні печери, руїни мечеті, мавзолей дочки ординського хана Тохтамиша Джанике (1437 року), два караїмські храми (кенаси). У східній частині був монетний двір, де за часів ханства карбували кримські монети, і чимало житлових будинків.
Серед архітектурних пам'ятників, що збереглися, слід відзначити оборонну стіну Х століття, яка будувалася з трьох шарів (бокові стіни — з добре оброблених вапнякових блоків, а простір між ними був заповнений грубим ламаним каменем, скріпленим вапняним розчином). Загальна товщина стіни сягала 5 м. Зберігся мавзолей XV століття, у якому міститься гробниця дочки хана Тохтамиша Данини-ханум, а також руїни мечеті й дві кенаси. Підземна частина представлена значною кількістю старих печер, а також приміщеннями господарчого призначення. Цікаво, що, незважаючи на високу стійкість породного масиву, в камерах створювали підпірне кріплення у вигляді вапнякових стовпів. Місто існувало до середини ХІХ століття.
В період бойових дій і блокування фортеці ворогом воду отримували з облогової системи гідротехнічних споруд. Вона являє собою вертикальний колодязь діаметром від 1,8 до 2,2 м впродовж 45 м; на глибині 25 м. до нього примикає підземна галерея квадратного перетину 2 на 2 м, яка полого піднімається на висоту 30 м. Майже по всій її довжині вирубані ступені. На місці виходу галереї на поверхню була вежа, складена з крупних квадрів. Нижче за галерею (на глибині 27 м) колодязь розширюється майже до 5 м за рахунок пологого спуску — вирубаних в скельному масиві гвинтових сходів, що йдуть від порталу галереї в глибину колодязя. Припускають, що ця система служила не тільки для прихованого підходу до води. При необхідності в ній могли сховатися безліч людей. Не виключено і культове призначення підземної споруди в нижній частині колодязя Тік-кую.
[ред.] Фотогалерея
-
Мавзолей Джаніке-ханум, дочки Тохтамиша
-
Караїмська кенаса
-
Вид з Чуфут Кале в бік Свято-Успенського печерного монастиря
-
Вид з Чуфут Кале
-
Печери в Чуфут Кале
[ред.] Див. також
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
- Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 296 с.
|
|||||||
