Чіпріано де Роре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чіпріано де Роре
фотографія
Основна інформація
Дата народження 1515 або 1516
Місце народження Ронсе
Дата смерті між 11 вересня та 20 вересня 1565
Країна Бельгія Бельгія, Італія Італія
Національність фламандець
Професія композитор, капельмейстер, викладач музики
Жанр мадригал, мотет, літургічна музика

Чіпрі̀ано де Р̀оре (італ. Cipriano de Rore), також Кипріан де Роре (Ронсе 1515 або 1516 - Парма між 11 вересня та 20 вересня 1565) — фламандський та італійський композитор та викладач музики.

Був представником франко-фламандської школи після Жоскена Депре Переїхав до Італії і взяв дуже активну участь у розвитку музики пізнього Відродження Один з найвидатніших композиторів-мадригалістів другої половини XVI століття.

Біографія[ред.ред. код]

Недавні дослідження встановили, що Чіпріано де Роре народився у Ронсе (фр. Renaix), фламандському місті, що розташувалось на кордоні франко-бельгійського та фламандського мовних та культурних ареалів, тобто у самому серці території, де розвинулась франко-фламандська школа. Здається певним, що він походить з дуже заможної родини, про його ж студії у молоді літа нічого невідомо; останні дослідження однак виявили його присутність у групі сановників, пажів та слуг, які, у 1533, супроводжували до Неаполя Маргариту, герцогиню пармську, де вона мусила виконати шлюбні обіцяння щодо Алессанддро Медічі, герцога Флоренції.

Чіпріано д Роре міг супроводжувати герцогиню, отримуючи при цьому освіту в Італії. в іншому випадку він міг дістати її в Антверпені. Довго вважалося, що він навчався у Венеції з Адріаном Віллартом і співав у капелі Базиліки св. Марка, але джерел для обґрунтування цих гіпотез замало. Проте молодий півчий у Сан Марко міг не залишити слідів своєї присутності.

У 1542 він перебував у Брешії, де певно залишався до 1546; у цей період він починає здобувати славу як композитор, опублікувавши книгу мадригалів та дві книги мотетів.

У 1547 переїхав до Феррари на службу до герцога Феррари, Модени та Реджо Ерколе II д'Есте у якості хормейстера. Тут він мав за учнів Жака де Верта та Луццаско Луццаскі, які стали основоположниками однієї з найважливіших авангардних течій пізнього Відродження в Італії. По смерті герцога, у 1559, запропонував свої послуги його наступнику Альфонсо II д'Есте, але новий герцог відхилив його пропозицію і призначив на його місце Франческо далла Віола.

З 1560 до 1563 перебував на службі у Маргарити пармської у Брюсселі та її чоловіка Оттавіо Фарнезе герцога Парми, у Емільскому місті. У 1562 був призначений капельмейстером Базиліки Сан Марко у Венеції, але у 1564 звільнився й повернувся до Парми, де залишався до смерті.

Творчість та впливи[ред.ред. код]

Духовна музика[ред.ред. код]

Роре знаменитий своїми мадригалами в італійському стилі, але він також був плідним композитором і в сакральній музиці, в месах та мотетах.

Вихідним пунктом його творчості була музика Жоскена Депре, яку він розвивав у старовинному стилі.

Світська музика[ред.ред. код]

Роре був найвидатнішим мадригалістом середини XVI століття, написав понад 120 мадригалів, які опублікував у 10 книгах між 1542 та 1565; інші мадригали публікувалися нарізно. Вони є переважно на 4 або 5 голосів, один на 6 та один на вісім; написані здебільша на вірші Петрарки, Аріосто та інших, менш відомих поетів. Тон цих творів схиляється до серйозності та сильно контрастує з працями перших мадригалістів на кшталт Жака Аркадельта та Філіппа Верделота.

Окрім того, Роре вдався до хроматизму, що стало новацією середини століття. Він був вигадливим контрапунктистом і використовував канони та техніку імітації, застосовував усі ресурси поліфонії, що розвинулась у першій половині століття в світській музиці. Вплив стилю Роре явно спостерігається у працях Орландо ді Лассо, Джованні П'єрлуїджі да Палестріна, Андреа Рота, Філіппе де Монте, а також Клаудіо Монтеверді. Альфред Айнштайн писав у The Italian Madrigal (Італійський мадригал) (1949): "Справжнім духовним спадкоємцем Роре був Монтеверді, але Роре зберігав у себе ключ усього розвитку італійського мадригалу після 1550."

Роре компонував також світські мотети латиною на противагу духовним мадригалам, написаним у зв'язку з виконанням сакральних обов'язків. З точки зору стилістики, ці мотети подібні до мадригалів.

Твори[ред.ред. код]

Секулярні[ред.ред. код]

  • I madrigali (Мадригали) (Венеція, 1542, п'ять голосів)
  • Il primo libro de madregali cromatici ((Перша книга хроматичних мадригалів) (Венеція, 1544, п'ять голосів; розширення публікації 1542)
  • Il secondo libro de madregali (Друга книга мадригалів) (Венеція, 1544, п'ять голосів)
  • Il terzo libro di madrigali (Третя книга мадригалів) (Венеція, 1548, п'ять голосів)
  • Musica ... sopra le stanze del Petrarcha ... libro terzo ((Музика ... на станці Петрарки ... книга третя) (Венеція, 1548, п'ять голосів)
  • Il primo libro de madrigali (Перша книга мадригалів) (Феррара, 1550, п'ять голосів) (також містить канцони французькою)
  • Il quarto libro d'imadregali (Четверта книга мадригалів) (Венеція, п'ять голосів)
  • Il secondo libro de madregali (Друга книга мадригалів) (Венеція, 1557, чотири голоси)
  • Li madrigali libro quarto (Мадригали книга четверта) (Венеція, 1562, п'ять голосів)
  • Le vive fiamme de' vaghi e dilettevoli madrigali (Живі пломені вишуканих та осолодних мадригалів) (Венеція, 1565, чотири та п'ять голосів) (також містить світскі латинські твори)
  • Il quinto libro de madrigali (П'ята книга мадригалів) (1566, п'ять голосів) (також містить світскі латинські твори)
  • Численні додаткові праці в збірках, між 1547 та 1570

Сакральні[ред.ред. код]

  • Motectorum liber primus (Венеція, 1544, п'ять голосів)
  • Motetta (Венеція, 1545, п'ять голосів)
  • Il terzo libro di motetti (Третя книга мотетів) (Венеція, 1549, п'ять голосів)
  • Passio Domini Nostri Jesu Christi secundum Joannem (Paris, 1557; два - шість голосів)
  • Motetta (Венеція, 1563, чотири голоси)
  • Sacrae cantiones (Венеція, 1595; п'ять - сім голосів)

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Alvin H. Johnson, "Cipriano de Rore", in The New Grove Dictionary of Music and Musicians, ed. Stanley Sadie. 20 vol. London, Macmillan Publishers Ltd., 1980. ISBN 1-56159-174-2
  • Gustave Reese, Music in the Renaissance. New York, W.W. Norton & Co., 1954. ISBN 0-393-09530-4
  • Alfred Einstein, The Italian Madrigal. Princeton, N.J., 1949.
  • Patrick Macey, Bonfire Songs: Savonarola's Musical Legacy. Oxford, Clarendon Press. 1998. ISBN 0-19-816669-9

Джерела[ред.ред. код]

Зовнішні посилання[ред.ред. код]

Шаблон:Музиканти нідерландської школи