Шайєнни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Cheyenne-portraits.jpg

Шайенни, чейєнни (англ. Cheyenne) — індіанський народ в США. Назва походить від слова сіу «Šahíyela», що означає «Ті, що говорять незрозумілою мовою». Самоназва племені — Tsétsêhéstâhese (Тсістсістас) — «Подібні нам, наші люди». В даний час Шайенни діляться на північних — Notameohmesehese — Північні Їдоки і південних — Heevahetane — Люди Мотузки.

На честь Шайєннів названо місто Шаєнн, столиця штату Вайомінг.

Мова[ред.ред. код]

Шайєннська мова відноситься до алгонкинської мовної сім'ї. Раніше існувало два діалекти шайєннської мови — власне шайєннська і сутайо. В даний час існує тільки перший діалект, він використовується в резервації північних шайєннів в Монтані, а також південними шайєнна в Оклахомі. Його носіями є близько 1720 осіб[1]. Велика частина шайєннів говорить тільки англійською.

Рання історія[ред.ред. код]

Шайєннська традиція оповідає, що плем'я утворилося від злиття двох споріднених спільнот — тсістсістас (власне, шайєнна) і сутайо (Сута). Перший запис про шайєннів зроблений французьким дослідником Луї Жолье близько 1673 року. Ймовірно, їх перші контакти з білими торговцями сталися у верхів'ях Міссісіпі в першій половині XVII століття. Але тісних взаємин з європейцями вони не мали до самого XIX століття. В кінці XVII століття шайєнни жили на схід Міссурі, на території сучасного штату Міннесота. Вони проживали в постійних поселеннях і займалися землеробством, рибальством, полюванням і збиранням дикого рису. Близько 1676 року шайєнни досягли річки Міссурі[2].

У XVIII столітті шайєнни мешкали вздовж річок Шайєнн і Ред-Рівер. Після придбання коней і відкриття доступу до європейських товарах деякі групи шайєннів вийшли на рівнини і почали вести кочовий спосіб життя. Вже на початку XIX століття шайєнни практично повністю перейшли до кінного полюванні на бізонів, ставши типовими кочівниками Великих Рівнин.

XIX століття та шайеннскіе війни[ред.ред. код]

Міграція на південь[ред.ред. код]

На початку XIX століття шайєнни проживали на території Блек-Гіллс, але полюючи і торгуючи з сусідніми племенами доходили до річки Арканзас. Ще в 1820 році білі торговці і мандрівники зустрічали групи шайєннів в районі сучасного міста Денвер, штат Колорадо. Група хеватаніу була першою частиною шайєннів, що відкочували на південь.

У першій половині XIX століття у верхній частині річки Арканзас Вільям Бент побудував торговий пост Форт-Бент і велика частина шайєннів переселилася на південь, інші залишилися у верхів'ях річки Платт. Ті, хто вважав за краще кочувати і полювати на південь від річки Платт, стали південними шайєннами. Північні шайєнни влаштувалися в східному Вайомінгу, південно-східній Монтані і західній Небрасці. Так шайєнни географічно розділилися на північних і південних. При цьому вони завжди підкреслювали етнічну єдність обох груп.

Переселившись на південь, шайєнни опинилися в стані війни з команчами, кайова і кайова-апачами. Найбільш кривавою битвою цієї війни стала Битва на Вовчому Струмку в 1838 році[3]. Обидві сторони втратили стільки відомих і шанованих людей, що племена почали думати про припинення жорстокої війни. У 1840 році шайєнни уклали мир з команчами та їх союзниками, який згодом ніколи не був порушений.

Договір 1825[ред.ред. код]

Перший договір між шайєннами і урядом США був підписаний генералом Генрі Аткинсоном, який влітку 1825 року відправився у верхів'я Міссурі із завданням укласти мирні угоди з якомога більшою кількістю племен. 6 липня шайєнни підписали договір у гирлі річки Тетон, недалеко від сучасної столиці Південної Дакоти міста Пірра. Договір був укладений з метою встановлення дружніх відносин між індійцями і американцями, регулювання торгівлі та забезпечення взаємодії у разі вбивств.

Перші зіткнення з американцями[ред.ред. код]

Відносини шайєннів з білими людьми спочатку були дружніми. Коли в 1839 році кілька людей були захоплені лакота на Орегонській стежці на річці Саут-Платт, близько 400 шайєннів з'явилися в селище своїх союзників і врятували білих. У 1841 році шайєнни, лакота і арапахо[4] атакували селище східних шошонів, в якому знаходилися білі мисливці. Траппери виступили в битві на боці шошонов. Роздратовані втратами в сутичці з трапперами, шайєнни, арапахо і лакота обстежили територію Орегонської стежки в пошуках білих людей. Поблизу Індепенденс-Рок вони оточили караван Елайджа Вайта, який вів знаменитий Томас Фіцпатрік. Після наради вожді повідомили Фіцпатріку, що його загін може продовжувати рух, але попередили його, що більше не дозволять караванам проходити через свою країну, що ця стежка закрита і будь-які білі люди, виявлені тут, будуть убиті. Сутички між шайєннами та американцями тривали й надалі.

Договір у форті Ларамі[ред.ред. код]

У 1849 році потік білих переселенців, які рухалися по Орегонській стежці, влилися тисячі шукачів золота, що йшли до Каліфорнії. Це призвело до зростання напруги між індіанцями і білими людьми. У тому ж році уряд США купив торговий пост на річці Ларамі і розмістив там військовий гарнізон. Щоб заспокоїти індіанців і взяти ситуацію під контроль уряд вирішив провести велику раду з племенами рівнин. У лютому 1851 року Конгрес США виділив на нього гроші.

Зусиллями Томаса Фіцпатріка, який в 1846 році був призначений індіанським агентом, у новоутвореному форті Ларамі був укладений мирний договір між американським урядом і індіанськими племенами. Крім шайєннів на ньому були присутні лакота, арапахо, кроу, шошони, гровантри, ассінібойни, арікара, мандала і хідатса — всього понад 12 тисяч індіанців. Між племенами був укладений мир і позначені межі їх територій. З урядом був підписаний договір, згідно з яким племена дозволили зводити на своїх територіях дороги, торгові пости і форти, отримавши за це компенсацію[5]. Землі шайєннів, згідно з цим договором, розташовувалися між річками Норт-Платт і Арканзас.

Шайєннські війни[ред.ред. код]

Вовча Накидка, вождь південних Шайєннів, 1909 р.

З 1860 по 1878 шайєнни брали активну участь у війнах з американцями. І білі, і індіанські сучасники вважали шайєннів одними з найзапекліших і хоробрих бійців.

Навесні 1857 року в Канзасі шайєнни мали ряд зіткнень з солдатами США, в результаті чого проти них була організована військова експедиція під керівництвом полковника Едвіна Самнера. 29 липня того ж року сталася битва Самнера в долині річки Соломон. Шайєнни були готові зустріти солдатів, переконані шаманом, що завдяки його магії кулі білих не заподіють шкоди воїнам. Але Самнер використав шабельну атаку і шайєнни відступили, втративши кілька людей убитими.

На початку 1864 року між шайєннами та американськими солдатами трапилися сутички в районі центральних рівнин. Сталося ряд великих зіткнень, проте головний удар армія завдала по табору мирних південних шайєннів Чорного Котла. На світанку 29 листопада 1864 року 700 солдатів полковника Джона Чівінгтона атакували селище шайєннів, крім них там розташовувалися декілька сімей арапахо. Напад виявився несподіваним — група Чорного Котла була мирною і не підтримувала індіанців, які вели війну проти білих. Солдати діяли вкрай жорстоко, вбиваючи жінок і дітей, спотворюючи трупи до невпізнання[6]. Ця подія увійшла в історію як Бійня на Сенд-Крік. Напад солдатів Чівінгтона розлютив індіанські племена. Після бійні на Сенд-Крік північні і південні шайєнни, лакота і арапахо об'єдналися у війні проти американців. Вони нападали на каравани і станції, палили ранчо, вбиваючи білих і женучи худобу. 14 жовтня 1865 року уряд США підписав мирний договір з південними шайєннами і південними арапахо. Уряд визнав свою провину за Сенд-Крік і погодився виплатити компенсацію південним шайєннам, які втратили там родичів і майно.

Через три роки армія США провела чергову операцію проти південних шайєннів. 27 листопада 1868 солдати полковника Джорджа Кастера атакували селище Чорного Котла на річці Уошіто. Подія стала відома як Битва при Уошіті. Був убитий сам Чорний Котел, багато жінок і дітей, крім того солдати застрелили більше 850 індіанських коней. Після експедиції Кастера напади шайєннів на білих американців значно збільшилися. Армія США в 1869 році провела низку каральних операцій проти південних шайєннів. Після битви на Самміт-Спрінгс, в якій був убитий Високий Бізон, військовий вождь Воїнів-Псів, опір південних Шайєннів пішов на спад, але в 1874 році вони взяли участь у повстанні команчів і кайова. Навесні 1875 року південні шайєнни, втомлені від постійних воєн, почали здаватися. Після цього вони більш не брали участь у війнах проти американців.

Північні Шайєнни воювали довше. Вони взяли активну участь в Великій війні сіу і відіграли значну роль у битвах при Роузбаді і Літтл-Бігхорн. Капітулювали навесні 1877 року.

Прапор північних Шайєннів

Частина північних шайєннів була переселена на південь, на Індіанську Територію до південних шайєннів. Через нестерпні умови група північних шайєннів на чолі з Маленьким Вовком і Ранковою Зіркою покинули резервацію і спробувала дістатися до рідних земель на півночі. Тисячі солдатів переслідували голодних воїнів, але шайєннам вдавалося відбивати атаки і продовжувати свій шлях на північ. Пізніше вони розділилися на дві частини. Група Ранкової Зірки була змушена здатися в жовтні і була відправлена ​​до форта Робінсон. А Маленький Вовк зі своїми людьми зміг дістатися до своїх колишніх земель, де їм дозволили залишитися. У 1884 році уряд США утворив резервацію для північних шайєннів на території Монтани, де вони проживають і понині.

Господарство[ред.ред. код]

Культура шайєннів належить до традиційного типу культури індіанців Великих Рівнин, у яких основу господарства становить кінне мисливство на бізонів. Шайєнни займаються ним з XIX століття. Вони також займаються землеробством, полюванням, рибальством, збиранням дикого рису, що збагачувало дієту з пеммікану.

Перейшовши до кочового способу життя шайєнни часто переміщали свої табори, жили в тіпі. Тіпі встановлювалося входом на схід — «обличчям» до сонця, бо на рівнинах часто дув західний вітер. Табори шайєннів могли бути невеликими і складатися з 7-20 тіпі і величезними — коли збиралося все плем'я.

Соціальна організація[ред.ред. код]

Найбільш важливою частиною в племінній організації шайєннів була велика сім'я. Сповідували білінійну спорідненість. В шлюбі існувала обмежена полігінія. Наступною за значимістю була племінна група або громада. Взаємини в племінній групі будувалися на принципах взаємодопомоги.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Indigenous Languages ​​Spoken in the United States
  2. Дж. Гріннелл, Борються шайени, стор 3-5.
  3. entries/W/WO001.html Oklahoma Historical Society
  4. Арапахо були постійними союзниками шайєннів
  5. Events in the West 1850-1860
  6. Дж. Гріннелл, Борються шайени, стор 112-120.