Шансон
Шансо́н (фр. Chanson — пісня) — назва ряду різновидів французької пісні, а також жанру сучасної естради. Виконавців шансону, які нерідко є і авторами текстів і музики називають шансоньє́.
Зміст |
[ред.] XV—XVI століття
У вузькому сенсі, шансоном називається поліфонічна французька пісня XV—XVI століть. Ранні шансони розвинулися з таких жанрів народної музики, як балад, віреле, рондо, мистецтва трубадурів. Першим значним композитором шансонів був Гійом де Машо (XIV століття).
У XV—XVI століттях шансон зазнав впливу нідерландської поліфонічної школи. Серед найвидніших авторів шаносну — Гійом Дюфаї, Жіль Беншуа, Йоганнес Окегем (середина XV століття), Жоскен Депре, Клеман Жаннекен (початок XVІ століття), Орландо ді Лассо (кінець XVІ століття).
У цей період шансон стає одним з найзначніших жанрів Відродження. Поліфонічні шансони багатоманітні за тематикою, їх музиці властиве використання популярних народних або професійних мелодій. Іноді ці мелодії могли звучати одночасно в поліфонічному з'єднанні. Нерідко застосовувався техніка канонів, в тому числі подвійних («Basiez Moy» Жоскена Депре) та нескінченних («Celebrons» Лассо). Жанекен створив програмні шансони з звуконаслідувальними прийомами.
[ред.] XVII—XX століття
В кінці XVІ століття стали з'являтися шансони акордово-гармонічного складу, мелодичним голосом стає сопрано. З XVII століття в рамках «паризької школи» стали розвиватися шансони, написані для одного голосу. Стають популярними такі жанри вокальної музики як аir de cour, chanson pour boire, які виконувалися під акомпанемент лютні або клавіру.
Впродовж 18 століття домінуючим вокальним жанром у Франції була опера, відродження сольної пісні припадає на XІX століття, спочатку із салонними мелодіями, а з середини століття завдяки впливу німецької Lieder. Відомою фігурою в цей час стає Луїс Нідермейєр.
В кінці XІX століття з'являється новий різновид французької пісні що називався chanson réaliste («реалістична пісня»). Народжений у кафе-концертах і кабаре Парижу, і увібравши риси літературного реалізму і натуралізму, Chanson réaliste зберігав популярність до кінця Другої світової війни. Шансон réaliste в основному виконували жінки, тематика цих пісень стосувалася життя бідних і робітничого класу Парижа. Серед авторів шансонів були і такі відомі композитори, як Ернст Шоссон, Габріель Форе, Клод Дебюссі.
В сучасній Франції шансоном називають популярну французьку музику, яка зберігає специфічну ритміку французької мови, відрізняючись від пісень, написаних під впливом англомовної музики. Серед виконавців шансону — Едіт Піаф, Джо Дассен, Жак Брель, Шарль Азнавур, Лео Ферре та інші.
[ред.] Російський шансон
В російській мові термін «шансон» був позичений в кінці XX століття на окреслення широкого кола пісень, пов'язаних із тематикою кримінального світу. До певної міри об'єднувальною рисою російського і французького шансону є їх розповідний характер, що більшою мірою зближує їх з баладами ніж поп-музикою.
Витоком російського шансону є насамперед блатна пісня, яка до розвалу СРСР існувала лише в підпіллі і була офіційно заборонена (або принаймні не заохочувалася) для публічного виконання. Попередниками російського шансону називають також міський романс (початок XX століття), бардівську пісню тощо. Популяризаторами цього жанру в Росії виступила радіостанція "шансон", яка 2001 року започаткувала премію "Шансон року", церемонія вручення якої щорічно відбувається в Державному кремлівському палаці.
[ред.] Український шансон
Сучасний український естетичний шансон виконує Северин Палидович (сценічне ім'я Ерко) — український співак із США. В 2000-х на музичному ринку України з'явилися п'ять альбомів з його піснями. Ерко мав поодинокі концерти у Києві і Львові[1].
[ред.] Примітки
[ред.] Література
- Brown, Howard Mayer, et al. "Chanson." In Grove Music Online. Oxford Music Online.
- Dobbins, Frank. "Chanson." In The Oxford Companion to Music, edited by Alison Latham. Oxford Music Online.
- Michail Scherbakov. Russian Сhanson. "Deja."
- Grout, Donald Jay, and Palisca, Claude V. (2001). A History of Western Music, 6th ed. New York: W. W. Norton & Co. ISBN 0-393-97527-4.