Шапка Мономаха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шапка Мономаха

Ша́пка Монома́ха (корона московських Великих князів) — головний убір з соболиним обрамленням, прикрашений коштовним камінням і хрестом (XIV ст.). За легендою, яка виникла наприкінці XV — початку XVI ст., візантійський імператор Костянтин IX Мономах (*бл. 1000 — †1055) прислав своєму онуку — Великому київському князеві Володимиру Мономаху (1113 — 1125 рр.) шапку — символ імператорської влади. На думку Мономашичів — правителів Русі, це давало їм право на титул «цар» (цезар в Римській імперії).

Це походження широким науковим загалом признається сумнівним. Володимиру тоді було всього два роки, ймовірність того, що саме він одержить київський трон, була занадто мала.

Саму корону було зроблено для татарського хана (мабуть, для Узбека) у 1330-х роках. Найвірогіднішою видається версія, що хан Узбек подарував головний убір московському князю Юрію Даниловичу 1317 року при його одруженні з донькою хана Кончакою. Наприкінці XV століття її перейменували, чи перехрестили, додавши хреста, хутрове обрамлення й виписали новий паспорт — підтасовану легенду, яка пов'язувала її з візантійським імператором Констянтином Мономахом[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. А. А. Спицын. «К вопросу о Мономаховой шапке», Записки отделения русской и славянской археологии русского археологического общества, т. 8, ч. 1 (СПб, 1908). Цитовано за Е. Кінан. Російські історичні міти.— Київ, Критика, 2003.— С. 19

Джерела[ред.ред. код]