Шапіро Анатолій Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шапіро Анатолій Павлович
Anatoliy Shapiro.jpg
Народився 18 січня 1913(1913-01-18)
Красноград
Помер 8 жовтня 2005(2005-10-08) (92 роки)
Нью-Йорк, США США
Нагороди
Герой України
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки
Золотий Хрест Заслуг

Шапіро Анатолій Павлович (*18 січня 1913, Красноград — †8 жовтня 2005, Нью-Йорк) — Герой України, під час Другої Світової Війни командир окремого стрілецького батальйону 100-ї стрілецької дивізії, учасник визволення концентраційного табору Аушвіц 27 січня 1945 року.

Закінчив середню школу, 1934 року інженерно-педагогічний інститут у Запоріжжі по фаху інженера-технолога. У 1935 році мобілізований до лав Червоної Армії, після однорічних курсів в учбовому радіобатальйоні Харківського військового округу, отримав звання молодшого лейтенанта; після демобілізації працював за фахом в Запоріжжі і Дніпропетровську.

У жовтні 1941 добровольцем пішов на фронт. Лейтенант Шапіро почав війну в Мінеральних Водах — командиром взводу зв'язку 76-ї морської стрілецької бригади. Восени 1941 року батальйону доручено вибити німців з «п'ятачка» на іншому березі річки Мостриці, під селищем Мостове.

Незабаром Шапіро призначили заступником командира стрілецького батальйону, через місяць — командиром батальйону. Воював на Північному Кавказі, брав участь у оборонних боях на Кубані, визволяв міста Туапсе і Ростов-на-Дону, був у боях в районі Таганрога, на річці Міус 1942 року. У липні 1943 воював на Курській дузі, під Прохорівкою був поранений та потрапив до шпиталю. Після одужання був направлений у 30-ту Іркутську дивізію командиром батальйону, потім у 100-ту стрілецьку дивізію 106-го стрілецького корпусу, також комбатом. Брав участь у форсуванні Дніпра, звільненні Польщі, у тому числі Освенціма (Аушвіца) та Чехословаччини.

У найбільший табір фабрики смерті Аушвіц-Біркенау батальйон майора Анатолія Шапіро увірвався 27 січня 1945 року. Тут воїни побачили ціле «місто» з сотень довгих бараків і двоповерхових блоків, гори пакунків з волоссям, безліч трупів, живих в'язнів-скелетів, що ледве рухалися, руїни 4 підірваних крематоріїв і газових камер, гори попелу. У таборах стояв трупний сморід.

Війну майор Анатолій Шапіро закінчив у Празі. До демобілізації виконував обов'язки старшого помічника начальника штабу 65-ї армії; під час війни був поранений і контужений.

Нагороджений 20 орденами і медалями. У 1947 році Шапіро демобілізувався. Працював на підприємствах Запоріжжя, на будівництві Куйбишевської ГЕС, в Сибіру і Калінінграді.

1992 року переїхав до США, жив в Нью-Йорку. Брав активну участь в роботі ветеранських організацій, зустрічався з молоддю, в'язнями Голокосту, опублікував багато статей та книг.

У січні 2005 року польський уряд нагородив Шапіро високим Орденом Офіцерської честі.

У травні 2005 року, до 60-річчя перемоги над нацистською Німеччиною, вийшла остання книжка А. П. Шапіро «Зловісний марафон».

21 вересня 2006 Президент України Віктор Ющенко підписав указ про присвоєння Анатолію Шапіро посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Пам'ятник на могилі Анатолія Шапіро

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Попередник: Герой Україникавалер ордена «Золота Зірка»
№ 21
21 вересня 2006
Наступник:
Маркус Тетяна Йосипівна Дерев'янко Кузьма Миколайович