Шато-Гайяр (замок)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шато-Гайар
фр. Château-Gaillard
Normandie Eure Andelys3 tango7174.jpg
Статус: Історична пам’ятка
Країна: Франція
Місце розташування: Ле-Анделі
Географічні координати: 49°14′17″ пн. ш. 1°24′10″ сх. д. / 49.23806° пн. ш. 1.40278° сх. д. / 49.23806; 1.40278
Будівник: Річард I Левове Серце
Початок будівництва: 1196
Завершення будівництва: 1198

Шато-Гайар (фр. Château Gaillard) — середньовічна фортеця, розташована в Нормандії в Анделі (департамент Ер), за 95 км від Парижа й 40 км від Руана. Замок височіє на 90 м над долиною річки Сени. Зведений англійським королем Річардом Левове Серце у 1196—1198 роках. Після тривалої облоги 1204 року його захопив французький король Філіп II. В середині XIV століття замок був резиденцією шотландського короля, що перебував у вигнанні, Давида II. Під час Столітньої війни Шато-Гайар по черзі переходив то до англійців, то до французів. З 1449 року перебуває під контролем Франції. У 1599 році Генріх IV віддав розпорядження про знесення Шато-Гайара. Руїни замку охороняються державою як пам’ятка історії з 1862 року. Внутрішній двір замку відкрито для відвідання з березня до листопада, зовнішній — цілий рік.

Історія[ред.ред. код]

Будівництво Шато-Гайара[ред.ред. код]

Будівництво замку почалось 1196 року. Річард Левове Серце, англійський король і герцог Нормандії потребував нову цитадель замість замку Жизор, який відійшов королю Філіпу Августу за умовами Іссуденського миру (1195). Його метою був захист Нормандії від Філіпа II [1], нова фортеця також мала слугувати базою, з якої Річард мав намір завоювати частину Вексена, що перебувала під контролем Франції [2]. Річард намагався отримати землі під замок шляхом перемовин. Але Вальтер де Кутанс, архієпископ Руана, не бажав продавати їх, оскільки це була одна з найприбутковіших єпархій, — інші сильно постраждали під час війни [3]. Річард захопив землі архієпископа [3] [4]. У листопаді 1196 року Вальтер де Кутанс вирушив до Рима, щоб домогтись заступництва папи Целестин III. Зі свого боку Річард також направив делегацію, що представляла його інтереси в Римі [5]. Вальтер де Кутанс заборонив у Нормандії виконання всіх церковних дій і треб. Роджер Ховеденський пише про «непохованих мерців, які лежали просто на вулицях та майданах міст Нормандії». Розпорядження єпископа було скасовано у квітні 1197 року за вказівкою Целестина III після того, як Річард подарував Вальтеру де Кутансу два маєтки й порт Дьєпп [6].

Замок Шато-Гайар. Реконструкція Віолле-ле-Дюка

Замок було зведено у надзвичайно короткі терміни. Вже за два роки було завершено основні роботи. Одночасно біля підніжжя замку було збудовано місто Пті-Анделі. В документах, що стосуються до будівництва замку, немає відомостей про керівника будівництва, головного архітектора. Військовий історик Аллен Браун припустив, що роботами керував сам Річард, який часто бував у Шато-Гайарі [1]. За приблизними оцінками будівництво Шато-Гайара стало англійській казні у 15—20 тис. фунтів — більше, ніж будівництво замків в Англії (7 тис. фунтів) [7].

В останні роки життя Річарда Шато-Гайар був його улюбленою резиденцією, де він проводив більше всього часу. Король пишався неприступністю замку й казав, що його неможливо захопити «навіть якщо його стіни зроблено з масла».

Взяття Шато-Гайара[ред.ред. код]

Панорамний вид на фортецю

За кілька років по смерті Річарда, в результаті тривалої облоги, що тривала з вересня 1203 року до березня 1204 року, Шато-Гайар було захоплено військами Філіпа II. Новий король Англії, Іоанн Безземельний, нічим не допоміг замку і його взяття було лише питанням часу [8]. Основним джерелом відомостей про облогу Шато-Гайара слугує поема Philippidos Гільйома Бертона, капелана Філіпа Августа, де приділялось мало уваги долі городян Анделі. [9] Рятуючись від французьких солдат, які розграбували місто, місцеве населення тікало в Шато-Гайар, збільшивши число зачинених у ньому у п’ять разів. За інших обставин замок міг витримати багатомісячну облогу, але для того, щоб прокормити містян, провізії не вистачало. Намагаючись виправити становище, комендант Роже де Лейсі випустив з Шато-Гайара 500 цивільних осіб. Ця група городян була безперешкодно пропущена французами. Кілька днів по тому ще одна група цивільних осіб вийшла з фортеці. Французькі війська загнали людей назад за стіни фортеці, а комендант Шато-Гайара залишив їх між укріпленнями. Більша частина їх загинула від голоду й холоду. В лютому 1204 року Філіп Август наказав випустити тих, хто лишився в живих. Французи, підірвавши вежу, отримали доступ за першу лінію укріплень замку, а через каплицю проникли за другу. Англійці відступили у внутрішній двір фортеці. За деякий час французи прорвались крізь браму у внутрішній бейлі і гарнізон Шато-Гайара, який до того часу зазнав значних втрат, здався 6 березня 1204 року [8]. З падінням Шато-Гайара було усунено головну перепону в завоюванні французами Нормандії.

Під контролем Франції[ред.ред. код]

1314 року в Шато-Гайар були ув’язнені Маргарита і Бланка Бургундські, дві невістки короля Філіпа Красивого, засуджені за перелюб[10].

Після поразки у битві під Халідон Гілл (1333) й окупації південної Шотландії Едуардом III в ході другої війни за незалежність, шотландський король Давид II і його наближені втекли до Франції. Давиду, на той час дев’ятирічному хлопчику, разом з нареченою Іоанною Плантагенет і двором французький король Філіп VI надав притулок у Шато-Гайарі. Замок був його резиденцією до повернення в Шотландію 1341 року[11].

У 1357 році деякий час у Шато-Гайарі утримувався Карл Злий (онук Маргарити Бургундської), заарештований Іоанном Добрим за організацію убивства коннетабля Франції Карла де ла Серда[12].

Столітня війна[ред.ред. код]

Під час Столітньої війни, замок по черзі захоплювали англійці та французи. У січні 1419 року, після капітуляції Руана, більшість міст і замків Нормандії здались англійському королю Генріху V. Тільки п’ять замків регіону ще чинили опір англійцям: Шато-Гайар (до грудня 1419 року [13]), Шато-де-Жизор, Шато-де-Ла-Рош-Гийон, Іврі-ла-Батай, і Мон-Сен-Мішель. Після того, як пали й ці фортеці (окрім Мон-Сен-Мішель), Нормандія цілковито перейшла під контроль Генріха V, який позиціонував себе не як загарбник, а як господар цих земель, які у нього незаконно відняли. У 1430 році Етьєн де Віньйоль, відомий як Ла Гір, відвоював Шато-Гайар для французької корони [14]. В ході війни замок ще раз переходив під контроль англійців, а у 1449 році був остаточно відвойований французами.

Нові часи[ред.ред. код]

До 1571 року частково зруйнований замок втратив своє значення як військове укріплення. У 1599 році на запит Генеральних штатів король Генріх IV наказав зруйнувати Шато-Гайар. Камінь від розбирання було дозволено використовувати ордену капуцинів для проведення будівельних робіт у монастирі. 1611 року роботи з розбирання укріплень Шато-Гайара були припинені. У 1862 році руїни замку було оголошено історичною пам’яткою. У 1962 році в Ле Анделі пройшла Конференція із внеску норманів до середньовічної військової архітектури. Військовий історик Аллен Браун, який узяв участь у цій конференції зазначив, що Шато-Гайар знаходиться у задовільному стані. У 1990-их роках на території замку було проведено археологічні розкопки. Археологи шукали докази припущення Віолле-ле-Дюка про наявність північного входу до фортеці, однак ця гіпотеза не підтвердилась. Нині внутрішній бейлі замку відкрито для публіки з березня до листопада, а зовнішні — цілий рік.

Особливості планування Шато-Гайара[ред.ред. код]

Шато-Гайар. У верхній частині плану зображено зовнішній бейлі, у нижній — внутрішній

Шато-Гайар зведено за принципом концентричного замку й мав три кільця стін, розділених сухими ровами. Однак планування укріплень Шато-Гайара не була суворо концентричним: друга й третя стіни місцями були об’єднані, підпираючи одна одну. Доступ до замку був можливим тільки з південного боку. Звідси ті, хто атакував, мали подолати три рубежі оборони — зовнішній, середній та, нарешті, внутрішній двір, де розташовувався донжон [15]. Як правило, архітектурні комплекси замків — результати кількох етапів будівництва, що неодноразово змінювали їхній образ. Однак Шато-Гайар в основному зберіг первинне планування й не перебудовувався за винятком вхідної вежі, яку було зруйновано під час облоги 1204 року й відновлено вже за Філіпа Августа. Шато-Гайар один з перших європейських замків з машикулями — виступами у верхній частині стін з отворами, які дозволяли обороняти простір біля їхнього підніжжя. Західна Європа познайомилась із машикулями в епоху хрестових походів. До XIII століття вежі в замках були оточені дерев’яними галереями, що виконували ту саму роль, що й машикулі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Allen Brown 2004, p. 113.
  2. Gillingham 2002, pp. 303–305.
  3. а б Gillingham 2002, p. 301.
  4. Turner 1997, p. 10.
  5. Gillingham 2002, pp. 301–302.
  6. Gillingham 2002, pp. 303—304.
  7. Gillingham 2002, p. 304.
  8. а б Oman 1991, p. 37.
  9. McGlynn, Sean (1 June 1998), Useless Mouths, 48, History Today
  10. Caviness 1993, pp. 334–336.
  11. Webster 2004
  12. Jonathan Sumption, Trial by Fire: The Hundred Years War II (London: Faber & Faber, 1999), pp. 206-7.
  13. Allmand 1997, p. 130.
  14. Allmand 1988, p. 76.
  15. Замки Нормандії |Фортеці

Література[ред.ред. код]

  • Allmand, C (1988), The Hundred Years War: England and France at War, c. 1300-c. 1450, Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-31923-2
  • Allmand, C (1997), Henry V, Yale University Press, ISBN 978-0-300-07370-6
  • Brown Allen. Allen Brown’s English Castles, Woodbridge: The Boydell Press, (2004) [1954], ISBN 1-84383-069-8
  • Gillingham John. Richard I, London: Yale University Press, (2002) [1999], ISBN 0-300-09404-3
  • McGlynn, Sean (1 June 1998), Useless Mouths, 48, History Today
  • McNeill, Tom (1992), English Heritage Book of Castles, London: English Heritage and B. T. Batsford, ISBN 0-7134-7025-9

Посилання[ред.ред. код]