Шафран посівний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шафран посівний
Crocus sativus1.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Півникові (Iridaceae)
Рід: Шафран (Crocus)
Вид: Шафран посівний
Біноміальна назва
Crocus sativus
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Crocus sativus
EOL: 488247
IPNI: 436688
ITIS logo.jpg ITIS: 501794
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 82528
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Crocus sativus

Шафра́н посівни́й (Crocus sativus) — багаторічна рослина родини Півникових. Триплоїдний мутант, що виник природним шляхом, походить від Crocus cartwrightianus. Пряна, лікарська та декоративна рослина. Найбільш відома серед культивованих представників роду, є головним постачальником однойменної пряності — шафрану.

Ботанічна ілюстрація з книги «Köhler's Medizinal-Pflanzen», 1887
Saffron bulbs for vegetative reproduction

Опис[ред.ред. код]

Трав'яниста рослина заввишки 10-30 см. Бульбоцибулини завширшки 2,5 см, кулясті, з численним мичкуватим корінням. Листки прямостоячі, лінійні, завширшки кілька міліметрів, щільно розташовані по 6-15 штук в пучку. Квітки двостатеві, шестичленні, актиноморфні. Пелюстки найчастіше блідо-фіолетові з темнішим центром і тонкими фіолетовими жилками, рідше — жовтого або білого кольору. Жовтих тичинок 3. Маточка одна, на верхівці поділяється на три червоно-помаранчеві приймочки, вони значно довші, ніж у дикого предка (3-3,5 см). Оскільки рослина має триплоїдний набор хромосом, вона не здатна зав'язувати насіння і розмножується виключно вегетативним способом.

Хімічний склад[ред.ред. код]

Пікрокроцин (терпеноїдна частина виділена жовтим, глікозидна — синім.

Основною речовиною приймочок є ефірна олія, вміст якої становить 0,6-0,9% на абсолютно суху масу. Ефірне масло знаходиться у зв'язаному стані у вигляді глікозида пікрокроцина. До складу ефірної олії входять пінен і цинеол, а також 2,2,6-триметілциклогексадієн-4-6-альдегід.

Крім того, приймочки містять глікозиди сафронал та кроцетин, камедь, вітаміни тіамін і рибофлавін, жовтий барвник кроцин, флавоноїди (ізорамнетин і кемпферол), жирне масло (6,8%), цукор, солі кальцію та фосфору. Забарвлення пелюсток зумовлює пігмент антоціан. Листки містять до 0,25% аскорбінової кислоти.

Поширення[ред.ред. код]

Первинний ареал шафрану посівного охоплював Малу Азію і терени сучасного Ірану, причому Іран і в XXI сторіччі залишається головним постачальником найкращої сировини. Звідти шафран посівний вже кілька тисяч років тому поширився на захід. Зокрема, Теофраст, Діоскорид, Пліній Старший та Вергілій згадують про важливі осередки цієї культури, розташовані в різних частинах Давньої Греції.

Значення і застосування[ред.ред. код]

Докладніше: Шафран (пряність)

Шафран володіє сильним своєрідним ароматом і гіркуватим пряним смаком. Приймочки шафрану використовуються для забарвлення і ароматизації кондитерських виробів, в кулінарії, а також при виробництві сиру, ковбас і лікерів.

Як прянощі шафран вживається в дуже невеликій кількості. На Близькому Сході і в Південній Європі він займає важливе місце в приготуванні страв з рису (плов, бозбаш, піти). Шафран додають як прянощі в прозорі супи при приготуванні ягнятини, баранини, супів з риби і кольорова капусти, бульйонів. У Швеції шафран використовується для фарбування виробів з тіста. Шафран поряд з пряними властивостями проявляє ще й консервуючу дію. Їжа, приготовлена ​​з шафраном, добре зберігається протягом декількох діб, в той час як без нього швидко прокисає.

Шафран в минулому використовували як пряність для підвищення апетиту. Зрідка приймочки застосовують як болезаспокійливе, протисудомне, сердечне, сечогінне, при хворобах печінки і для очних примочок. У народній медицині Азербайджана шафран рекомендували при коклюші, істеричних спазмах, як засіб, що стимулює статеву діяльність.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Дудченко Л. Г., Козьяков А. С., Кривенко В. В. Пряно-ароматические и пряно-вкусовые растения. — К.: Наукова думка, 1989. — 304 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-12-000483-0
  • Нечитайло В. А., Кучерява Л. Ф. Ботаніка. Вищі рослини.. — Київ: Фітосоціоцентр, 2001. — С. 365. — 500 прим. — ISBN 966-7459-80-2.

Посилання[ред.ред. код]