Шахтар (Донецьк)

«Шахтар» (Донецьк)

Повна назва	ФК «Шахтар» Донецьк
Прізвисько	«Гірники» (команда, гравці), «кроти» (уболівальники)
Коротка назва	ФКШД
Рік заснування	24 травня 1936
Місто	Донецьк, Україна
Стадіон	«Донбас Арена»
Вміщує	51 504
Президент	Рінат Ахметов
Головний тренер	Мірча Луческу
Ліга	Прем'єр-ліга
2010-11	чемпіон
Домашня Виїзна

«Шахта́р» — український футбольний клуб з міста Донецька. Виступає у Прем'єр-лізі чемпіонату України. Створений у травні 1936 року. Володар Кубка УЄФА 2009. Віце-чемпіон Радянського Союзу 1975 і 1979, 4-разовий володар Кубка СРСР. 6-разовий чемпіон України (2002, 2005, 2006, 2008, 2010, 2011), 7-разовий володар Кубка України.

Домашні ігри проводить на стадіоні «Донбас Арена», що розрахований на 51 504 глядачів.

Історія

Назви клубу

• «Вугільники» (травень—липень 1936)
• «Стахановець» (1936—1946)
• «Шахтар» (1946—)

Донецький футбол до створення клубу

Першими футболістами на території Донеччини стали британські робітники (переважно валлійці), які приїхали сюди працювати на металургійних підприємствах Джона Юза.

Восени 1911 року при заводі Новоросійського товариства (сучасний Донецький металургійний завод) відкрито «Юзівське спортивне товариство», у складі якого діяв футбольний гурток. Команда існувала до 1919 року і була найсильнішою дружиною Юзівки у дорадянські часи. У 1920-х роках честь міста представляла команда клубу імені Леніна, основу якої складали робітники металургійного заводу. Одним з найвідоміших вихованців цієї команди став Віктор Шиловський — майбутній футболіст і тренер «Динамо» (Київ). Саме колектив клубу ім. Леніна провів перший у Донбасі міжнародний матч — восени 1924 року робітничу збірну Німеччини було розгромлено 5:0. В першій половині 1930-х років лідером міського футболу стало «Динамо», яке успішно проводило товариські ігри з командами інших міст СРСР. Головним суперником динамівців вважали «Буревісник», який виступав на одному з найкращих полів у Сталіно — у місці, де в 1936 році збудовано центральний стадіон «Шахтар».

Створення команди. Перші роки (1936—1941)

Футбольний клуб «Стахановець». 1937 рік

До 1936 року першість СРСР проводили нерегулярно і переважно поміж збірними міст або республік. Всесоюзна рада фізичної культури вирішила провести чемпіонат країни між клубними командами і для колективу зі Сталіно виділено місце у групі «В» (третя за рівнем радянська ліга). Обласна газета «Соціалістичний Донбас» 9 квітня 1936 року опублікувала рішення чиновників: «…До команди увійдуть 22 найкращі гравці Донбасу. Гравці будуть звільнені від роботи на виробництві. Для покращення класу гри запрошено спеціального тренера…» Організатором і першим головним тренером команди став Микола Григорович Наумов, який водночас був польовим гравцем — виступав у нападі. 2 травня 1936 року новостворена команда, поки що під прапором збірної міста, розгромила у товариській грі московський «Фрезер» — 6:0. Офіційний дебют команди відбувся у показовому матчі 12 травня 1936 на стадіоні ім. Балицького в Горлівці з одеським «Динамо» (2:3).

«Шахтар»

У довоєнні роки команда виступала у барвах ДСТ «Стахановець» — блакитних і червоних

24 травня 1936 р. «Вугільники» стартували у чемпіонаті СРСР матчем у місті Казань проти місцевого «Динамо» — поразка 1:4. Головними кольорами команди тоді були червоний і блакитний — поєдинок у Казані гості провели у червоних футболках. В перших іграх колектив було заявлено під назвою «Вугільники» (рос. «Угольщики»), яку згодом змінили на «Стахановець». Весняний чемпіонат 1936 року клуб провів невдало, фінішувавши на 7-му місці серед 8 команд. В осінній першості «гірники» піднялись на одну сходинку, зайнявши 6-те місце. Перед сезоном 1937 команда пілсилилась — прийшли талановиті виконавці: воротар Костянтин Скрипченко, оборонці Микола Кузнєцов, Георгій Бікезін і Георгій Мазанов та нападник Григорій Балаба, які стали основою «Стахановця» у 1938—1940 рр.

Сталінці сильно провели чемпіонат, поділивши 2-3 місце (серед 10 команд) з київським «Локомотивом». У 1938 році клас «А» розширили аж до 26 команд, серед яких був і «Стахановець». Команда виступила на хорошому рівні, перемігши, наприклад, віце-чемпіонів того сезону ЦБЧА (Москва) 4:0. Підсумок — 11 позиція. Двох гравців «гірників» було включено до списку 55 найкращих футболістів СРСР: оборонця Георгія Бікезіна під № 5 та нападника Григорія Балабу під № 5.

Наступні два сезони колектив був серед останніх у класі «А»: 12-е серед 14-ти, а через рік 12-е серед 13-ти команд. Вдало розпочала команда чемпіонат 1941 року — після 11 ігор стахановці посідали 5-е місце і зробили сенсацію, здолавши у Москві лідера радянського футболу «Динамо» (Москва) з рахунком 2:0. Але початок війни не дала змогу завершити першість, яка так добре розпочалася для «Стахановця».

Повоєнний період, бронза 1951

Кілька футболістів загинуло на фронті, воротар Костянтин Скрипченко, який під час військових дій був сапером, продовжив кар'єру у «Динамо» (Київ). Під час окупації в місті була команда «Авангард» — вона проводила ігри з командами Макіївки, німецьких та італійських військ. За «Авангард» виступав, зокрема, колишній гравець «Стахановця» Георгій Бікезін. Саме Бікезіну і довірили капітанську пов'язку у 1944—1945 роках, він наново формував колектив після війни. У 1945 році з довоєнного складу залишилось тільки 3 футболістів.

У відновленому чемпіонаті СРСР «Стахановець» увійшов до II групи (друга за рівнем ліга), де був одним з найсильніших: 5-е, 5-е та 2-е місця у 1945—1947 роках. У липні 1946 року товариство «Стахановець» було перетворено на «Шахтар», й відтепер мало поєднувати колективи фізкультури вугільних підприємств країни. Відповідно найсильніша команда Донбасу почала називатися «Шахтар» (Сталіно).

В сезоні 1949 «Шахтар» повернувся до групи найсильніших, але виявився неготовим скласти конкуренцію провідним колективам СРСР. «Гірники» посіли останнє, 18-е місце, а 5 серпня 1949 року зазнали найбільшої поразки в історії виступів у чемпіонатах СРСР — 1:10 від московського «Динамо» у столиці. Одною з причин провального сезону став високий середній вік футболістів — 27 років. Клубу потрібно було негайно запрошувати нових футболістів.

«Шахтар»

Кольори форми у 1951 році

Завдяки новій спонтанній зміні формату розіграшу чемпіонату СРСР «гірники» залишилися у найвищій лізі. Новим головним тренером став Віктор Іванович Новіков, прийшов ряд нових виконавців. «Шахтар» достойно провів першість і фінішував на 11 позиції серед 19 команд. Яскраво розкрився талант молодого 21-річного нападника Віктора Фоміна, який забив 10 м'ячів та був одним з найкращих у складі команди.

Перед чемпіонатом-1950 до «Шахтаря» перейшли славнозвісний форвард Олександр Пономарьов, який славився своєю результативністю, та гравець середини поля, київський динамівець Олександр Алпатов — вони збільшили атакувальну міць клубу. У чемпіонаті 1951 Пономарьов став чільником атак команди і встановив рекорд результативності серед гравців «Шахтаря» за сезон — 15 голів. 26 червня 1951 р. «гірники» провели одну з найкращих ігор у своїй історії — лідера першості, тбіліське «Динамо», було розгромлено 4:0. Після фінального свистка трибуни вибухнули овацією і винесли героїв матчу на руках. По закінченні останнього туру в «Шахтаря» та куйбишевських «Крильєв Совєтов» виявилось порівну очок, але завдяки кращій різниці забитих і пропущених м'ячів бронзові нагороди отримали українці. Наставником команди у тому сезоні був Віктор Новіков, ворота обороняли 2 рівноцінні гравці — Юрій Петров та Євген Пєстов, лідером оборони був Микола Самарін, у середині поля діяли Олександр Алпатов та Володимир Гавриленко, а в нападі грали, зокрема, Олександр Пономарьов, Леонід Савінов, Віктор Фомін і Дмитро Іванов.

Сенсаційно завершився сезон 1952, за підсумками якого бронзовий призер попереднього року посів передостаннє місце і покинув клас «А». У команді були проблеми з дисципліною, окрім того ряд провідних футболістів отримало травми. Не допомагали набирати очки рідні стіни, оскільки згідно з рішенням керівництва рад. футболу весь чемпіонат провели у Москві в одне коло. У другій половині 1952 року новим головним тренером став колишній футболіст «Шахтаря» Олександр Пономарьов, який добре знав можливості колективу. Перед ним було поставлено завдання повернутися до класу найсильніших.

У 1953 р. «Шахтар» виграв свою підгрупу класу «Б», але у фінальній пульці посів тільки 3-тє місце. Наступного року «гірники» знову виграли змагання у своїй підгрупі, а виграти фінальний турнір допомогло те, що він відбувався у Сталіно — господарі зайняли 1 місце та отримали право у 1955 році перейти до класу «А». Після повернення до найвищого дивізіону «гірники» були середняками, займаючи 7-8 місця серед 12 колективів. Від 1956 до 1960 року тривала тренерська лихоманка — за цей період командою керували 6 тренерів.

У 1957 року добровільне спортивне товариство «Шахтар» було ліквідовано, а команда «Шахтар» (Сталіно) відтоді представляла новоутворене товариство «Авангард». У чемпіонаті 1959 футболісти із Донбасу посіли останнє, 12 місце, і тільки чергова трансформація формату радянської першості врятувала команду від пониження у класі.

Кубкові тріумфи 1960-х

«Шахтар»

З 1961 року клуб зазвичай грає у помаранчево-чорних кольорах

Після 1960-х років за «Шахтарем» по всьому Радянському Союзу закріпилася слава сильної кубкової команди. Тричі поспіль: у 1961, 1962 та 1963 роках донеччани виходили до фіналу Кубка СРСР і двічі вигравали його. Спеціалісти відзначали дещо прямолінійну, але вольову і швидку гру «гірників» із силовим акцентом.

Всі ці успіхи повязані з приходом у липні 1960 р. нового наставника — Олега Ошенкова. Російський фахівець був відомий українським любителям футболу, адже саме під його керівництвом київське «Динамо» виграло срібні медалі чемпіонату країни, а у 1954 році здобуло перший всесоюзний трофей — Кубок СРСР з футболу. Новий наставник «Шахтаря» налагодив взаємодію між окремими ланками команди, навчив колектив вміло використовувати найсильніші сторони у своїй грі, підняв психологію і впевненість гравців у собі.

Відразу у другий рік роботи тренера «гірники» досягли найвищого успіху у всесоюзних турнірах — виграли Кубок СРСР. По дорозі до фіналу українці обіграли «Динамо» (Хмельницький), «Спартак» (Фергана), «Динамо» (Тбілісі), «Шахтар» (Сталіногорськ) і «Адміралтієць» (Ленінград). Суперником у вирішальній грі було столичне «Торпедо» — чемпіон СРСР, у складі якого грали зірки радянського футболу: Віктор Шустіков, Леонід Островський, Валерій Воронін, Слава Метревелі, Геннадій Гусаров, Валентин Іванов та інші. Після першого тайму рахунок був 1:1, а в другому Юрій Ананченко робить дубль і приносить перемогу «Шахтарю» — 3:1. Успіх команди з обласного центру був сенсаційним — чиновники були настільки впевнені в успіху торпедівців, що на почесних дипломах, які вручили «гірникам», були написані імена футболістів «Торпедо».

У 1962 році «Шахтар» знову виграв Кубок країни, перемігши «Знамя труда» (Орєхово-Зуєво) — команду з класу «Б» з рахунком 2:0. Наступного сезону українці знову вийшли до фіналу Кубка, але цього разу поступилися «Спартаку» (Москва) — 1:2. У чемпіонаті клуб виступав стабільно і у 1964 році посів найвище за останнє десятиліття 5-е місце. В кінці 1960-х років чудові результати показували дублери «Шахтаря» — молоді футболісти перемогли у першостях СРСР 1967 і 1969, а 1968 року посіли 2-е місце. Головним талантом вважали воротаря Юрія Дегтерьова, який регулярно виступав за юнацьку збірну Радянського Союзу. Основа команди потребувала оновлення та свіжою мотивації. За результатами сезону 1968 донеччани посіли 14-е місце, а коли восени 1969 р. «гірники» програли 4 матчі поспіль, тренера Ошенкова звільнили.

Клуб переживав зміну поколінь — у 1970 в іграх чемпіонату на поле виходило 28 футболістів, у тому числі аж 11 дебютантів. Одним з небагатьох, хто добре проявив себе у складі донецького клубу був нападник Едвард Козинкевич, який забив 9 м'ячів і за підсумками сезону увійшов до всесоюзного списку «33 найкращих». Наступного року «Шахтар», зайнявши останнє 16-е місце, вибуває з елітного дивізіону.

1970-ті

Популярним місцем перегляду ігор був терикон біля стадіону, де інколи збиралося кілька тисяч глядачів. 1967 рік

У 1971 р. «гірники» фінішували останніми у найвищій лізі СРСР і понизились у класі. Новим головним тренером став Олег Базилевич, якому вдалося відразу у перший сезон здобути 2-е місце і, таким чином, повернути «Шахтар» до «вишки». Команда зробила сенсацію, з ходу посівши 6-е місце у вищій лізі в 1973 році. Лідерами колективу були воротар Юрій Дегтерьов, захисники Володимир Бєлоусов, Віктор Звягінцев, півзахисники Анатолій Коньков і Валерій Яремченко, нападник Олександр Васін. Найбільшим відкриттям став бомбардир Віталій Старухін, який перейшов до клубу у 1972 році. Його чуття гола і висока результативність зробили нападника ключовим гравцем атаки «Шахтаря» у другій половині 1970-х років.

Проте з 1974 року Базилевич прийняв запрошення Валерія Лобановського тренувати «Динамо» (Київ) і покинув Донецьк. Його замінив Володимир Сальков. В сезоні 1974 «гірники» опустились на 12-е місце, але донеччани підсилились талановитим півзахисником Михайлом Соколовським. Наступного року донецький клуб піднявся на найвище місе у своїй історії, завоювавши «срібло» чемпіонату СРСР. Цей успіх дозволив «Шахтарю» вперше стартувати у єврокубках: 15 вересня 1976 року радянський клуб приймав у рамках Кубка УЄФА команду «Динамо» (Берлін) і переміг з рахунком 3:0. Нічия 1:1 у НДР дозволила «гірникам» пройти до 1/16 фіналу, де донецька команда вибила угорський «Гонвед» — 3:0 вдома та 3:2 на виїзді. У 1/8 фіналу суперником донеччан став славнозвісний туринський «Ювентус», який був основою збірної Італії (Діно Дзофф, Ґаетано Ширеа, Клаудіо Джентіле, Франко Каузіо, Марко Тарделлі, Роберто Бонісенья, Роберто Беттеґа та інші). У Турині «Стара синьйора» впевненно перемогла — 3:0. На матч-відповідь у Донецьку 8 грудня 1976 року, попри холодну погоду, зібралося понад 40 000 уболівальників. Висвітлювати гру прибуло близько 30 італійських журналістів. «Гірники» виграли 1:0 (м'яч забив Валерій Шевлюк) і ця перемога над однією з найсильніших команд світу увійшла до історії українського клубу.

Сезон 1977 донеччани завершили на хорошому, 5-у місці. Найкращим воротарем країни визнано Юрія Дегтерьова за що йому було вручено вручено приз журналу «Огонёк». Українська команда пропустила мало голів (24 у 30 іграх), але друге коло першості провела неяскраво — із 15 матчів аж 12 завершилось унічию. На вістрі атак активно діяв Віталій Старухін, якив вразив ворота суперників 9 разів. У 1978 р. донеччани дійшли до фіналу Кубка СРСР, але там поступились чемпіону, київському «Динамо» — 1:2. У складах обидвох команд відзначились їхні найкращі бомбарлири: Блохін зробив дубль, а єдиний гол «гірників» забив Старухін. Того ж року команда вдало виступила у чемпіонаті СРСР, завоювавши «бронзу». У розіграші Кубка володарів кубків 1978/79 команда із Донбасу не змогла нічого протиставити легендарній іспанській «Барселоні» (0:3 на виїзді, 1:1 вдома) і вибула вже на першому етапі змагань.

Сезон 1979 вважають одним з найкращих за всі роки існування «Шахтаря»: клуб став віце-чемпіоном Радянського Союзу, лідер команди Віталій Старухін забив аж 26 голів і став не тільки найкращим бомбардиром чемпіонату, а й був визнаний найкращим футболістом країни. Із самого початку донеччани очолювали турнірну таблицю і втратили першу позицію лише після 21-го туру, коли програли у Києві «Динамо». Перед останньою грою «Спартак» (Москва) мав 48 очок, «Динамо» (Київ) — 47, а Шахтар — 46. Гірники мали перевагу, оскільки обидва суперники донеччан грали на виїзді: спартаківці перемогли, динамівці програли, а «Шахтар», перемігши удома московське «Торпедо», вдруге у своїй історії завойовує срібні медалі.

Кубкові тріумфи 1980-х

Першість 1980 року пройшла нестабільно — донеччани здобували і великі перемоги (5:2 над «Зенітом», 3:0 над тбіліським «Динамо») і зазнавали прикрих невдач (0:5 від «Динамо» Київ). У воротах грало двоє майстрів: 32-річний Дегтерьов чергувався з молодим Віктором Чановим. У підсумку — 6 місце. Найбільшим успіхом сезону стала перемога у Кубку СРСР, де у фіналі з рахунком 2:1 було обіграно тбіліське «Динамо».

У 1981—1982 рр. у клубі почалася зміна поколінь: залишили команду Віталій Старухін, Микола Федоренко, Віктор Звягінцев, Віктор Чанов та ще кілька футболістів. В чемпіонаті-1982 «гірники» були серед аутсайдерів, посівши 14-е місце. Реноме кубкової команди «Шахтар» підтвердив у 1983-му, коли вчетверте і востаннє у своїй історії здобув Кубок СРСР з футболу. На етапі 1/16 фіналу «гірники» розгромили вільнюський «Жальгіріс» 3:0, потім здобули важку перемогу у Москві над «Спартаком» у додатковий час — 3:2. Чвертьфінал проти московського «Динамо» відбувався у Ташкенті: український клуб першим пропустив гол, але не лише відігрався, а й впевнено переміг — 3:1. Півфінал проти «Зеніта» проходив на полі «Шахтаря» у присутності 40 тисяч уболівальників. Основний час приніс нічию 1:1, а додатковий не виявив переможцяє. Героєм поєдинку став голкіпер донеччан Валентин Єлінскас, який відбив 2 удари ленінградців — перемога у серії пенальті 5:3. У фіналі гірники перемогли іншу українську команду — харківський «Металіст» — з рахунком 1:0. Переможний м'яч забив на 23-й хвилині Сергій Ященко. Новим чільником нападу став Віктор Грачов, у воротах надійно виступав Валентин Єлінскас.

Перемога у Кубку країни дазволила донеччанам виступати у Кубку володарів кубків 1983/84: радянський клуб легко обіграв данський Б-1901 і швейцарський «Серветт», здобувши 4 перемоги поспіль. В 1/4 фіналу суперником «Шахтаря» став клуб «Порту», який у середині 1980-х років був лідером португальського футболу та основою збірної країни. Перша зустріч відбувалася у Порту і «гірники» здивували господарів, перемагаючи до 37-ї хв. вже 2:0. Проте португальці зрівняли рахунок, а на 70-й хвилині забили переможний м'яч. Два голи на виїзді давали донеччанам хороші шанси на вихід до півфіналу у разі мінімальної домашньої перемоги. Донецьк 21 березня 1984 року був покритий снігом, але навіть у таку погоду на стадіон прийшло близько 50 тисяч фанів (всього заявок на квитки було майже 150 тисяч). На 63-й хвилині рахунок відкрив Віктор Грачов і ця перевага дозволила би «гірникам» пройти суперника за результатами двох матчів. Та на 72-й хв. ірландський легіонер «Порту» Мікі Волш зрівняв рахунок — нічия 1:1 і донеччани вибули з турніру. Для «Шахтаря» 1/4 фіналу залишалося найбільшим досягненням у єврокубках до сезону 2008/09.

Влітку 1984 р. «Шахтар», перемігши у двох матчах дніпропетровський «Дніпро», виграв Кубок сезону (радянська назва Суперкубка країни). Фінал Кубка СРСР-85 (поразка 1:2 від «Динамо» Київ) став останнім значним досягненням донеччан у радянський час. У вищій лізі «гірники» значно погіршили результати: 6, 7, 8 і 14-те місця у 1986—1989 роках, відповідно.

1992—1996

Якщо у вищій лізі чемпіонату СРСР «гірники» були середняками, то у першості незалежної України стали одним із лідерів та фаворитів чемпіонату. Водночас команду покинули кілька важливих гравців, які переїхали до закордонних футбольних ліг: Віктор Грачов, Андрій Канчельскіс та Сергій Щербаков. У 1992 та 1993 роках «Шахтар» посідав четверті місця, а за підсумками першості 1993/94 став віце-чемпіоном України. Сезон 1995/96 й досі залишається найгіршим для «Шахтаря» за місцем, зайнятим у чемпіонаті України — аж 10 сходинка. Не було стабільності кадрів — у матчах першості барви «гірників» захищало аж 35 футболістів. Той чемпіонат почався трагедією, коли 15 жовтня 1995 року на стадіоні «Шахтар» унаслідок вибуху, який був частиною боротьби кримінальних угруповань, загинув президент клубу, Ахать Азіфович Брагін.

Клуб поступово переходив на рейки ринкової економіки: у червні 1993 р. було створено ЗАТ „Футбольний клуб «Шахтар»“, наступного року підписано угоду про довгострокову оренду спортивно-тренувальної бази «Кірша», почалося оновлення інфраструктури клубу. У 1999 р. в Кірші було відкрито тренувальний комплекс, який став одним із найсучасніших у Європі. Величезну роль у його побудові відіграли кошти нового власника «Шахтаря» — Ріната Ахметова.

Ера Ріната Ахметова

Файл:Rinat Akhmetov.jpg

Президент «Шахтаря» — Рінат Ахметов — є найбагатшою людиною України

Гравці «Шахтаря» з кубком України, 2002

Початком нового етапу в історії «Шахтаря» вважають 11 жовтня 1996 р., коли президентом клубу став донецький бізнесмен Рінат Ахметов. Завдяки підсиленню складу та хорошому фінансуванню «гірники» за час його президентства стали поряд з київським «Динамо» беззаперечним грандом українського футболу і, загалом, одним з найбагатших клубів Східної Європи.

З 1997 року донеччани не опускалися нижче від другого місця у чемпіонаті України і регулярно виступали у європейських клубних турнірах. На початку 2000-х років клуб активно купляє іноземних футболістів. У сезоні 2000/01 команда вперше у своїй історії потрапляє до групового етапу Ліги чемпіонів: після поразки у Донецьку від чеської «Славії» 0:1 «помаранчево-чорні» мали обмаль шансів перед повторним матчем у Празі. Всю гру чехи утримували вигідну їм нічию 0:0 і лише на 90-й хвилині Андрій Воробей забив гол, перевівши гру у додатковий час, де українці дотиснули суперника завдяки голу Сергія Ателькіна — 2:0. У своїй групі «Шахтар» посів 3-тє місце, пропустивши вперед «Лаціо» та «Арсенал» і випередивши празьку «Спарту».

У сезоні 2001/02 «гірники» вперше у своїй історії стають чемпіонами України. Цього успіху команда досягла під керівництвом італійця Невіо Скали, який став першим іноземцем, який коли-небуть очолював «Шахтар». Донеччани лише на одне очко випередили багаторічного переможця першостей київське «Динамо». У Лізі чемпіонів український клуб вибув на стадії 3-го кваліфікаційного раунду, програвши бельгійському «Брюгге», а в 1/64 фіналу Кубка УЄФА у Відні місцева «Аустрія» розгромила «гірників» 5:1. Скалу було звільнено — італієць пропрацював у Донецьку лише 9 місяців, а його замінив відомий у минулому футболіст «Шахтаря» Валерій Яремченко.

З літа 2003-го до травня 2004-го наставником був німецький спеціаліст Бернд Шустер. Він, як і Невіо Скала, також не зумів пройти кваліфікацію Ліги чемпіонів і вилетів вже в 1/64 фіналу Кубка УЄФА. Команда виступала нестабільно і керівництво «Шахтаря» відмовилось від послуг німця навесні 2004 року. Згодом Шустер зробив непогану тренерську кар'єру в Іспанії, очолюючи «Хетафе» і «Реал Мадрид».

18 травня 2004 клуб представив нового головного тренера — ним став досвідчений румун Мірча Луческу. Фахівець мав досвід роботи у чемпіонатах Румунії, Італії та Туреччини, тренував, зокрема, «Інтер» (Мілан), «Галатасарай» та «Бешикташ». За час його роботи «гірники» п'ять разів ставали чемпіонами України і щороку (крім сезону 2005/06) виступали у груповому раунді Ліги чемпіонів.

29 серпня 2009 року було відкрито «Донбас Арену» — один з найсучасніших стадіонів Європи. Це перший стадіон у Східній Європі, спроектований і побудований відповідно до стандартів категорії «п'ять зірок». За акредитацією УЄФА та ФІФА — споруда відповідає класу «еліт».

Перемога в Кубку УЄФА 2009

Кубок УЄФА, який виграв «Шахтар»

20 травня 2009 року «Шахтар» у двобої з німецьким клубом «Вердер» (Бремен) виграв останній в історії турніру Кубок УЄФА (з наступного сезону турнір отримав назву Ліга Європи). Основний час гри команди завершили з рахунком 1:1. У додатковий час, на 97 хвилині гри, Жадсон забив вирішальний м'яч.

Переможців привітали Президент України Віктор Ющенко, а також прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко.

Головний тренер донецького «Шахтаря» Мірча Луческу першим з іноземних фахівців був удостоєний звання Заслуженого тренера України.

Звання заслужених майстрів спорту за перемогу в Кубку УЄФА були удостоєні 17 футболістів Шахтаря: Андрій П'ятов, Дмитро Чигринський, Олексій Гай, Олександр Кучер, Микола Іщенко, Євген Селезньов, Олександр Гладкий, Даріо Срна, Маріуш Левандовський, Ігор Дуляй, Томаш Хюбшман, Разван Рац, Жадсон, Фернандінью, Ілсінью, Вілліан та Луїс Адріано . До того тільки 4 гравці «Шахтаря» були удостоєні звання Заслужених майстрів спорту: Валентин Сапронов у 1963 році, а також Олексій Бєлік, Андрій Воробей та Анатолій Тимощук, яким це звання присвоїли в 2005 році за внесок у вітчизняний футбол і вихід збірної України у фінальну частину Чемпіонату світу 2006 року.

Європейські клубні турніри

«Шахтар» дебютував у єврокубкових турнірах у сезоні 1976/1977 (Кубок УЄФА). Всього у єврокубках гірники провели 135 ігор (+61 =24 −50 199—184), виступивши у всіх турнірах: Лізі чемпіонів, Кубку володарів кубків, Кубку УЄФА та Кубку Інтертото. За кількістю проведених поєдинків «Шахтар» випереджає усі українські клуби окрім «Динамо» Київ.

Донеччани представляли СРСР у кін. 1970-х — поч. 1980-х рр. і провели за цей період 18 ігор (+10 =3 −5). Єдиним футболістом, котрий зіграв в усіх тих матчах, був Михайло Соколовський, а найкращими бомбардирами стали Віктор Грачов, Сергій Морозов та Михайло Соколовський, які провели по 5 м'ячів.

Після 10-річної перерви «гірники» дебютували на євроарені як представник України — у сезоні 1994/1995. Після 2000 року донеччани регулярно виступають у кваліфікаційних і основних раундах Ліги чемпіонів.

Найбільше ігор: Даріо Срна (72)

Найкращий бомбардир: Брандау (15)

Статистичні дані на 28 серпня 2010.

Уболівальники

Домашня гра на РСК «Олімпійський» (2009)

Починаючи зі сезону 2000/01 «Шахтар» незмінно має найвищу середню відвідуваність домашніх ігор в Україні за підсумками сезону.

«Шахтар» — 2-й найпопулярніший футбольний клуб в Україні; опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене 2011 року, показало, що «гірників» підтримують 30,4% українських футбольних уболівальників. Приблизна чисельність фанатського руху — 1-2 тис. осіб.

Уболівальники «Шахтаря» в Києві (2009)

Поточний склад

(джерело: сайт ФК «Шахтар»)

№	Футболіст	Дата народження	Країна
Воротарі
16	Тетенко Артем	12 лютого 1991	Україна
25	Олександр Рибка	10 квітня 1987	Україна
30	Андрій П'ятов	28 червня 1984	Україна
35	Юрій Вірт	4 травня 1974	Україна
Захисники
5	Олександр Кучер	22 жовтня 1982	Україна
13	В'ячеслав Шевчук	13 травня 1979	Україна
26	Разван Рац	26 травня 1981	Румунія
27	Дмитро Чигринський	7 листопада 1986	Україна
32	Микола Іщенко	9 березня 1983	Україна
36	Олександр Чижов	10 серпня 1986	Україна
38	Сергій Кривцов	15 березня 1991	Україна
44	Ярослав Ракицький	3 серпня 1989	Україна
Півзахисники
3	Томаш Гюбшман	4 вересня 1981	Чехія
10	Вілліан	9 серпня 1988	Бразилія
14	Василь Кобін	24 травня 1985	Україна
15	Тарас Степаненко	8 серпня 1989	Україна
19	Олексій Гай	6 листопада 1982	Україна
20	Дуґлас Коста	14 вересня 1990	Бразилія
22	Генріх Мхітарян	21 січня 1989	Вірменія
29	Алекс Тейшейра	6 січня 1990	Бразилія
33	Даріо Срна	1 травня 1982	Хорватія
90	Віталій Віценець	3 серпня 1990	Україна
Нападники
9	Луїс Адріану	12 квітня 1987	Бразилія
11	Едуардо да Сілва	25 лютого 1983	Хорватія
17	Євген Селезньов	20 липня 1985	Україна
31	Дентінью	19 січня 1989	Бразилія

Виступ клубу за сезонами

СРСР

Сезон	Дивіз.	Місце	І	В	Н	П	ГЗ	ГП	О	Кубок СРСР	Європа		Примітки
1936 (весна)	3	7	7	2	1	4	14	24	12	1/32 фіналу
1936 (осінь)	3	6	7	3	0	4	11	14	13	-
1937	3	3	9	4	4	1	20	13	21	1/64 фіналу			Підвищення
1938	1	11	25	11	7	7	56	51	29	1/4 фіналу
1939	1	12	26	5	10	11	40	55	20	1/4 фіналу
1940	1	12	24	6	4	14	32	43	16
1941	1	5	11	6	0	5	13	13	12
1945	2	5	17	9	5	3	36	25	23	1/8 фіналу
1946	2	5	24	10	7	7	45	23	27
1947	2	2	24	15	4	5	48	19	34	1/32 фіналу
1948	2	3	14	8	3	3	33	15	19				Підвищення
1949	1	18	34	5	8	21	21	73	18	1/16 фіналу
1950	1	11	36	13	7	16	49	63	11	1/8 фіналу
1951	1	3	28	12	10	6	44	30	34	Півфінал
1952	1	13	13	1	6	6	14	26	8	1/32 фіналу			Виліт
1953	2	1	14	9	4	1	33	9	22
1953	2	3	5	3	0	2	6	5	6	Півфінал
1954	2	1	22	17	4	1	56	16	38
1954	2	1	5	4	1	0	10	1	9	1/4 фіналу			Підвищення
1955	1	7	22	4	10	8	23	34	18	1/8 фіналу
1956	1	7	22	7	7	8	30	39	21
1957	1	8	22	7	5	10	19	35	19	1/4 фіналу
1958	1	8	22	9	3	10	22	32	21	1/8 фіналу
1959	1	12	22	4	5	13	24	43	13
1960	1	8	20	5	6	9	24	36	16
1960	1	17	20	4	2	4	10	12	10	Півфінал
1961	1	6	20	7	5	8	22	23	19
1961	1	12	12	5	5	2	23	14	15	Володар
1962	1	3	20	10	5	5	34	22	25
1962	1	8	12	5	2	5	13	13	12	Володар
1963	1	11	38	11	14	13	29	33	36	Фіналіст
1964	1	5	32	13	11	8	35	26	37	1/8 фіналу
1965	1	12	32	7	14	11	29	34	28	1/4 фіналу
1966	1	10	36	15	7	14	32	35	37	1/8 фіналу
1967	1	6	36	13	16	7	43	38	42	1/8 фіналу
1968	1	14	38	9	14	15	38	42	32	Півфінал
1969	1	3	18	5	8	5	20	17	18	1/16 фіналу
1969	1	10	26	6	8	12	20	28	20
1970	1	10	32	11	8	13	35	50	30	1/16 фіналу
1971	1	16	30	10	4	16	31	37	24	1/4 фіналу			Виліт
1972	2	2	38	19	13	6	57	21	51	1/16 фіналу			Підвищення
1973	1	6	30	14	3	13	32	26	31	1/8 фіналу
1974	1	12	30	8	12	10	31	35	28	Півфінал
1975	1	2	30	15	8	7	45	23	38	1/16 фіналу
1976	1	5	15	7	4	4	15	16	18	Півфінал
1976	1	10	15	5	4	6	12	10	14
1977	1	5	30	9	16	5	31	24	34	1/4 фіналу	Кубок УЄФА	1/8 фіналу
1978	1	3	30	16	5	9	42	31	37	Фіналіст
1979	1	2	34	20	8	6	57	33	48	Груповий етап	Кубок Володарів Кубків	1/16 фіналу
1980	1	6	34	13	9	12	45	40	35	Володар	Кубок УЄФА	1/32 фіналу
1981	1	7	34	12	10	12	51	39	34	Груповий етап	Кубок УЄФА	1/32 фіналу
1982	1	14	34	10	9	15	42	57	29	Груповий етап
1983	1	9	34	16	3	15	48	40	35	Володар
1984	1	13	34	10	9	15	47	46	29	1/8 фіналу	Кубок Володарів Кубків	1/4 фіналу
1985	1	12	34	10	12	12	46	45	30	Фіналіст
1986	1	6	30	11	9	10	40	38	31	Фіналіст
1987	1	7	30	10	10	10	29	31	30	1/16 фіналу
1988	1	8	30	9	10	11	30	28	28	1/8 фіналу
1989	1	14	30	9	5	16	24	36	23	1/4 фіналу
1990	1	8	24	6	10	8	23	31	22	1/8 фіналу
1991	1	12	30	6	14	10	33	41	26	1/8 фіналу

Україна

Сезон	Дивіз.	Місце	І	В	Н	П	ГЗ	ГП	О	Кубок України	Європа		Примітки
1992	Вища ліга	4	18	10	6	2	31	10	26	Півфінал
1992-93	Вища ліга	4	30	11	12	7	44	32	34	1/16 фіналу
1993-94	Вища ліга	2	34	20	9	5	64	32	49	1/8 фіналу
1994-95	Вища ліга	4	34	18	8	8	52	29	62	Володар	Кубок УЄФА	Кв. раунд
1995-96	Вища ліга	10	34	13	6	15	44	43	45	Півфінал	Кубок Володарів Кубків	1-й раунд
1996-97	Вища ліга	2	30	19	5	6	72	28	62	Володар
1997-98	Вища ліга	2	30	20	7	3	61	25	67	1/8 фіналу	Кубок володарів Кубків	2-й раунд
1998-99	Вища ліга	2	30	20	5	5	70	25	65	Півфінал	Кубок УЄФА	2-й кв. раунд
1999-00	Вища ліга	2	30	21	3	6	60	16	66	1/4 фіналу	Кубок УЄФА	1-й раунд
2000-01	Вища ліга	2	26	19	6	1	71	21	63	Володар	Кубок УЄФА	3-й раунд	ЛЧ — 1-й груповий етап
2001-02	Вища ліга	1	26	20	6	0	49	10	66	Володар	Кубок УЄФА	1-й раунд	ЛЧ — 3-й кв. раунд
2002-03	Вища ліга	2	30	22	4	4	61	24	70	Фіналіст	Кубок УЄФА	1-й раунд	ЛЧ — 3-й кв. раунд
2003-04	Вища ліга	2	30	22	4	4	62	19	70	Володар	Кубок УЄФА	1-й раунд	ЛЧ — 3-й кв. раунд
2004-05	Вища ліга	1	30	26	2	2	63	19	80	Фіналіст	Кубок УЄФА	1/8 фіналу	ЛЧ — груповий етап
2005-06	Вища ліга	1	30	23	6	1	64	14	75	1/8 фіналу	Кубок УЄФА	1/16 фіналу	ЛЧ — 3-й кв. раунд
2006-07	Вища ліга	2	30	19	6	5	57	20	63	Фіналіст	Кубок УЄФА	1/8 фіналу	ЛЧ — груповий етап
2007-08	Вища ліга	1	30	24	2	4	75	24	74	Володар	ЛЧ	Груповий етап
2008-09	Прем'єр-ліга	2	30	19	7	4	47	16	64	Фіналіст	Кубок УЄФА	Володар	ЛЧ — груповий етап
2009-10	Прем'єр-ліга	1	30	24	5	1	62	18	77	Півфінал	ЛЄ	1/16 фіналу	ЛЧ — 3-й кв. раунд
2010-11	Прем'єр-ліга	1	30	23	3	4	33	16	72	Володар	ЛЧ	1/4 фіналу

Досягнення

• Кубок УЄФА
  • Переможець (1): 2009

• Суперкубок УЄФА
  • Фіналіст (1): 2009

• Чемпіонат України
  • Переможець (6): 2001-02, 2004-05, 2005-06, 2007-08, 2009-10, 2010-11
  • Друге місце (10): 1993-94, 1996-97, 1997-98, 1998-99, 1999-00, 2000-01, 2002-03, 2003-04, 2006-07, 2008-09

• Кубок України
  • Переможець (7): 1994-95, 1996-97, 2000-01, 2001-02, 2003-04, 2007-08, 2010-11

• Суперкубок України
  • Переможець (3): 2005-06, 2008-09, 2009—10

• Чемпіонат СРСР
  • Друге місце (2): 1975, 1979
  • Третє місце (2): 1951, 1978

• Кубок СРСР
  • Переможець (4): 1961, 1962, 1980, 1983

• Суперкубок СРСР
  • Переможець (1): 1984

Рекордсмени клубу

Гравці з найбільшою кількістю голів

#	Ім`я	Період	Чемпіонат	Кубок	Єврокубки	Інші	Всього
1	Андрій Воробей	1998-2007	080 !80	022 !22	012 !12	000 !0	114 !114
2	Віталій Старухін	1973-1981	084 !84	023 !23	003 !3	000 !0	110 !110
3	Михайло Соколовський	1974-1987	087 !87	011 !11	005 !5	002 !2	105 !105
4	Брандау	2002-2008	065 !65	011 !11	015 !15	000 !0	091 !91
5	Ігор Петров	1982-1991 1994-1996 1998	070 !70	013 !13	002 !2	000 !0	085 !85
6	Віктор Грачов	1980-1981 1982-1990 1994-1995	065 !65	011 !11	005 !5	002 !2	083 !83
7	Сергій Ателькін	1989-1997 2000-2002	061 !61	009 !9	012 !12	000 !0	082 !82
8	Олег Матвєєв	1992-1995 1996-2000	061 !61	017 !17	000 !0	000 !0	078 !78
9	Геннадій Зубов	1994-2004	057 !57	010 !10	006 !6	000 !0	073 !73
10	Олексій Бєлік	2000-2007	051 !51	011 !11	003 !3	000 !0	065 !65

• Інші - Національний Суперкубок та Кубок Федерації Футболу СРСР

Гравці з найбільшою кількістю матчів

#	Ім`я	Період	Чемпіонат	Кубок	Єврокубки	Інші	Всього
1	Михайло Соколовський	1974-1987	400 !400	063 !63	018 !18	007 !7	488 !488
2	Сергій Ященко	1982-1995	384 !384	044 !44	008 !8	019 !19	455 !455
3	Юрій Дегтерьов	1967-1983	321 !321	047 !47	010 !10	000 !0	378 !378
4	Ігор Петров	1982-1991 1994-1996 1998	282 !282	038 !38	010 !10	020 !20	350 !350
5	Дмитро Шутков	1989-2008	267 !267	054 !54	021 !21	003 !3	345 !345
6	Валерій Рудаков	1972-1986	276 !276	044 !44	016 !16	006 !6	342 !342
6	Віктор Грачов	1980-1981 1982-1990 1994-1995	282 !282	039 !39	006 !6	015 !15	342 !342
6	Валерій Яремченко	1966-1979	299 !299	035 !35	008 !8	000 !0	342 !342
9	Анатолій Тимощук	1998-2006	227 !227	040 !40	057 !57	002 !2	326 !326
10	Андрій Воробей	1998-2007	219 !219	045 !45	054 !54	001 !1	319 !319

• Інші - Суперкубок країни та Кубок Федерації футболу СРСР

Відомі гравці

Григорій Балаба (1936—1941) Георгій Бікезін (1937—1949) Микола Кононенко (1936—1941) Микола Кузнєцов (1937—1945) Костянтин Скрипченко (1938-1940) Олександр Пономарьов (1951-1952) Юрій Ананченко (1959-1967) Віталій Хмельницький (1962-1964) Олег Базилевич (1967-1968) Валерій Лобановський (1967-1968) Валерій Яремченко (1966-1978) Анатолій Коньков (1968-1974) Юрій Дудинський (1970-1979) Віктор Звягінцев (1970, 1973-1980) Юрій Севідов (1972)

Микола Головко (1957-1968) Володимир П'яних (1970-1971, 1974-1983) Юрій Дегтерьов (1967-1983) Михайло Соколовський (1974-1987) Віталій Старухін (1973-1981) Віктор Грачов Олег Матвєєв Сергій Ребров (1991-1992) Андрій Воробей (1997-2007) Анатолій Тимощук Дмитро Шутков Олексій Бєлік Сергій Ателькін (1989-1997, 2000-2002) Дмитро Чигринський

Джуліус Агахова (2001-2006,2009) Елану Матузалем Брандау Фернандінью Ілсінью Даріо Срна Едуардо Стіпе Плетикоса

Докладніше: Категорія:Футболісти «Шахтаря» (Донецьк)

Ювілейні голи

Ювілейні голи у чемпіонатах України
№	Прізвище та ім'я футболіста	Дата	Суперник	рахунок
100	Валерій Кривенцов	7 листопада 1993	«Карпати»	3:0
200	Орбу Геннадій	11 серпня 1995	«Кремінь»	4:1
300	Бабій Олександр	11 червня 1997	«Ворскла»	4:0
400	Матвєєв Олег	20 вересня 1998	«Ворскла»	7:3
500	Зубов Геннадій	20 червня 2000	«Зірка»	2:6
600	Попов Сергій	31 жовтня 1998	«Металург» (З)	0:3
700	Тимощук Анатолій	14 вересня 2003	«Чорноморець»	4:1
800	Брандау	25 травня 2005	«Дніпро»	2:0
900	Левандовський Маріуш	27 жовтня 2006	«Карпати»	4:1
1000	Фернандінью	11 травня 2008	ФК «Харків»	0:3

Старий логотип клубу

Старий логотип клубу

Фанатський рух

Приблизна кількість відданих прихильників клубу налічує 1—2 тисячі. Друзями є фанати «Чорноморця» та «Ворскли». Ворогами — фанати «Дніпра», «Динамо», «Кривбасу», «Іллічівця», «Оболоні», «Металіста», «Металурга», «Арсенала» та «Зорі».

Власники та фінанси

Генеральний спонсор — «Систем кепітал менеджмент», президент — Рінат Ахметов (основний бізнес — металургія, оцінка стану від «Фокусу» — $14,6 млрд).

За оцінками, бюджет клубу у 2007 році складав близько $85 млн.. За даними Deloitte Football Money League бюджет «Шахтаря» становить 84 млн. дол. США.

У літнє міжсезоння 2011 р. клуб на трансфери витратив 14,4 млн. євро., при цьому нікого не продавши. Завдяки таким витратам Україна потрапила до 10 наймарнотратніших країн світу.

Цікаві факти

• 27 жовтня 2011 року українська співачка Гайтана випустила кліп «Шахтёр — чемпион» (укр. «Шахтар — чемпіон»), у якому з'явились більшість футболістів клубу . Зйомки пройшли в серпні .
• На матчі Ліги Чемпіонів 1 листопада 2011 року із «Зенітом» у Санкт-Петербурзі правила поведінки на стадіоні були повідомлені і українською мовою.

Посилання

• Офіційний сайт
• terrikon.dn.ua (неофіційний сайт)
• Візитка клубу на Ukrsoccerhistory.com
• Статистика всіх сезонів на klisf.info
• Візитка і статистика виступів у Єврокубках на сторінці УЄФА(англ.)
• Веб-сторінка Za Boys Ultra — першої ультрас-групи ФК «Шахтаря»
• Клуб «300» гвардійців «Шахтаря»

Література

• Соскин А. Всё о футболе. Страны. Клубы. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва: Физкультура и спорт, 1972. — 448 с.
• Левицкий М. Ю., Бабешко А. А. «Шахтеру» — 50. Справочник-календарь. — Донецк: Радянська Донеччина, 1986. — 144 с.
• «Великие клубы». Приложение к еженедельнику «Футбол» № 3 (26) — березень 2007
• Кудырко А. Л. Футбол Украины-2008: Статистический справочник. — Киев: КНТ, 2008. — 528 с. ISBN 978-966-373-441-5