Шахта «Цольферайн»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Zeche Zollverein
Шахта «Цольферайн»
Zollverein Schacht 12.jpg
Підйомник шахти № 12
Власник RAG Aktiengesellschaft
Рік будівництва 1847
Термін служби 139 років
Рік закриття 1986
Розташування Ессен, Гельзенкірхен
Технологічна схема
Запаси вугілля
Вугільний басейн Рурський
Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО
Прапор ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №975
англ.фр.

Шахта Цольферайн (нім. Zeche Zollverein, в перекладі з німецької «Цольферайн» — «Митна спілка») — недіюча кам'яновугільна шахта у місті Ессен ( федеральна земля Північний Рейн-Вестфалія ).

Шахта Цольферайн була однією з найбільших і найпродуктивніших шахт Рурського регіону. С 2001 року шахта Цольферайн є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО за критеріями II (об'єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей в даний період часу або в певному культурному просторі, в архітектурі або в технологіях, в монументальному мистецтві, в плануванні міст або створенні ландшафтів) і III (об'єкт є унікальним або принаймні винятковим для культурної традиції або цивілізації, яка існує досі або вже зникла). Також споруди шахти Цольферайн входять до складу європейського проекту «Європейський шлях індустріальної культури».

Розміщення[ред.ред. код]

Коксовий завод
Шахта №№ 1/2/8
Шахта № 12

Основна територія шахти Цольферайн (шахти № 1/2/8 і № 12) знаходиться на кордоні північно-східних районів Ессена — Штоппенберг, Катернберг і Шоннебек і обмежена вулицями Straßen Arendahls Wiese, Fritz-Schupp-Allee, Gelsenkirchener Straße і Haldenstraße. Головний вхід знаходиться на вулиці Gelsenkirchener Straße.

Територія шахт № 3/7/10 знаходиться в районі Шоннебек приблизно за 1 км на схід від основної території.

Територія шахт № 4/5/11 лежить за 2 км північніше основної території в районі Катернберг.

Територія шахт № 6/9 знаходилась за 1 км на південь від основної території між вулицями Gelsenkirchener Straße і Hallostraße. Усі споруди шахт № 6 / 9 були знесені в 1979 році і зараз на місці цих шахт росте ліс.

Терикони шахт Цольферайн розташовуються в районі Катернберг і в місті Гельзенкірхен.

Історія[ред.ред. код]

Рання історія (1834—1890 роки)[ред.ред. код]

Історія шахти Цольферайн починається в 30-ті роки XIX століття, коли німецький підприємець Йоганн Франц Ганіль зайнявся пошуком родовища коксового вугілля для своїх підприємств сталеливарного виробництва. Перший шурф в Мергелева порода був пробитий в 1834 році в Шенебеку [1]. Особливо багатий вугільний пласт був знайдений в Катернберзі на глибині 130 м. В 1847 році Франц Ганіль засновує підприємство «Шахта Цольферайн», названа за іменем заснованого 1 січня 1834 року Німецького митного союзу. Акції створеного підприємства Франц Ганіль розповсюдив серед членів своєї сім'ї.

У виборі місця для шахти свою роль зіграло також те, що в тому ж 1847 році була відкрита гілка залізниці Кельн-Мінденер, що проходить трохи північніше від території шахти, що гарантувало зручність транспортування видобутого вугілля.

Роботи зі створення шахти № 1 почалися 18 лютого 1847 року під керівництвом гірничого інженера Йозефа Ертгена, ім'я якого зараз носить одна з вулиць в Катернберзі. Видобуток вугілля почався в 1851 році. В 1849 р. розпочалися роботи зі створення шахти № 2, видобуток вугілля в якій почався в 1852 році. Шурфи обох шахт були обладнані за принципом вежі Малакова.

В 1857 р. були запущені перші печі для коксування кам'яного вугілля, що поклало початок створенню коксового заводу. В 1866 році був запущений в експлуатацію новий коксовий завод, оснащений сучасним обладнанням.

В 1880 р. почала будуватися шахта № 3 в Шоннебеку, перше вугілля вона дала в 1883 році. В 1890 р. всі три шахти Цольферайн дали загальну річний видобуток у розмірі 1 млн тонн вугілля, що стало абсолютним рекордом серед німецьких шахт того часу.

Історія шахти Цольферайн до кінця Німецької імперії (1890—1918 роки)[ред.ред. код]

В період з 1891 по 1896 рік були запущені в експлуатацію шахти № 4 та № 5 в Катернберзі. При цих шахтах відразу ж був побудований сучасний коксовий завод.

Всі перші роки експлуатації шахти мали серйозні проблеми з вентиляцією. Після декількох аварій, викликаних загорянням рудникового газу, у всіх шахтах стали створювати додаткові вентиляційні шурфи. З 1897 по 1899 роки такі шурфи пробили на шахтах № 3 та № 7. З 1897 по 1900 роки — в шахтах № 1, 2 і 8. З 1903 по 1905 — в шахтах № 6 та 9.

В 1909 році були поглиблені і створені нові підйомні стовбури на шахтах № 3 і 7. Після запуску в експлуатацію шахти № 10 в 1914 році був зданий в експлуатацію новий коксовий завод.

На початок першої світової війни видобуток вугілля на шахті Цольферайн досягав 2,5 млн тонн на рік.

Шахта Цольферайн в 1918—1932 роках[ред.ред. код]

З моменту свого заснування шахта Цольферайн перебувала у власності родини Ганіль, але в 1920 році вона передається компанії Phoenix AG. Phoenix AG приступає до повномасштабного відновлення і переоснащення шахти. Шахта № 2 отримує транспортерну естакаду. Повністю оновлюються шахти № 4 та № 5. Здається в експлуатацію шахта № 11. В 1927 р. шахти № 4 і № 11 оснащуються транспортерними естакадами, при шахтах № 4,5,11 будується новий коксовий завод.

Після входження в 1926 році Phoenix AG до складу корпорації Vereinigte Stahlwerke шахта Цольферайн передається до складу гірничодобувного підприємства Gelsenkirchener Bergwerks -AG міста Гельзенкірхен.

В 1928 р. запускається в експлуатацію шахта № 12. Шахта № 12 вважалася найбільш технічно досконалою шахтою у світі. Сумарний видобуток вугілля зріс до 12 тис. тонн на добу. Побудована в 1930 році транспортерна естакада стала зразком для багатьох пізніше будувалися конвеєрних систем.

Шахта Цольферайн в 1932—1968 роках[ред.ред. код]

Шахта Цольферайн в 1949 році

В 1937 видобуток досягає рекордних 3,6 млн тонн вугілля на рік, на шахті працює 6900 працівників. Новий коксовий завод при шахті 1/2/8 з 54 коксувальними печами виробляв щороку 200.000 тонн коксу.

Коксувальні печі нового коксового заводу

Шахта Цольферайн не понесла серйозних ушкоджень під час Другої світової війни. В 1953 видобуток вугілля знову зріс до 2,4 млн тонн на рік, внаслідок чого шахта Цольферайн зайняла провідне місце серед усіх західнонімецьких кам'яновугільних шахт.

Після передачі у відання компанії Rheinelbe Bergbau AG шахта Цольферайн пережила новий період модернізацій і удосконалень. З 1960 по 1968 рік відбувається повне оновлення шахт 1/2/8 під керівництвом архітектора Фріца Шуппа. З 1961 року працює новий коксовий завод з 192 коксувальними печами в західній частині території шахти. Цей завод, що виробляє 10.000 тонн коксу на добу, довгий час вважався найсучаснішим і найпродуктивнішим коксовим заводом Європи.

Після вугільного кризи виникають труднощі збуту, у зв'язку з чим в 60-і роки одна за одною закриваються вугільні шахти. Першою в 1962 році закрилася шахта № 4, а вже до 1967 року видобуток тривав тільки в шахті № 12.

В 1968 р. шахта Цольферайн передається гірничодобувній компанії Ruhrkohle AG.

Останні роки (1968—1986 роки)[ред.ред. код]

У 70-і роки видобуток шахти Цольферайн становить 3 млн тонн вугілля на рік. Починаючи з 1980 року в зв'язку з зубожінням вугільних пластів південні і східні напрями видобутку вугілля закидаються, всі зусилля зосереджуються на північному напрямку. В 1982 році відбувається з'єднання шахти Цольферайн з шахтою «Нордштерн» в Гельзенкірхені.

23 грудня 1986 року приймається рішення про повне закриття шахти Цольферайн. Коксовий завод функціонував ще до 30 червня 1993 року. При цьому було прийнято рішення про збереження споруд шахт 12, 1/2/8 і 3/10 як пам'ятника індустріальної культури.

Шахта Цольферайн сьогодні[ред.ред. код]

14 грудня 2001 року шахта Цольферайн була включена в список Світової спадщини ЮНЕСКО [2].

Сьогодні шахта Цольферайн — це культурний і творчий центр Ессена, тематична станція регіонального проекту «Шлях індустріальної культури» Рурського регіону. Тут можна відвідати музей «Дорога вугілля», музей Рурського регіону, дизайн-центр Північного Рейну-Вестфалії, музей кераміки «Margaretenhöh». У колишньому коксовому заводі розміщена виставка сучасного мистецтва, там же знаходиться постійно діюча виставка «Палац проектів Іллі Кабакова».

Література[ред.ред. код]

  • Rolf Tiggemann: Zollverein Schacht XII, Klartext Verlag, Essen 2007, ISBN 978-3-89861-741-3
  • Heinrich Böll und Hans Krabel: Arbeiten an Zollverein: Projekte auf der Zeche Zollverein Schacht XII seit 1989, Klartext Verlag, Essen 2009, "ISBN 978-3-89861-912-7
  • Wilhelm und Gertrude Hermann: Die alten Zechen an der Ruhr. 6., um einen Foto-Exkurs «Zollverein Weltkulturerbe» von Udo Haafs nach S. 216 erweiterte und aktualisierte Auflage 2008. Langewiesche, Königstein i. Ts. 2008 (Die Blauen Bücher), ISBN 978-3-7845-6994-9
  • Zeche Zollverein e.V.: «Zeche Zollverein — Einblicke in die Geschichte eines großen Bergwerks», Klartext Verlag, Essen 1996, ISBN 3-88474-507-7
  • Zeche Zollverein e. V.: Die Zeche Zollverein, Sutton Verlag, Erfurt 2008, ISBN 978-3-86680-320-6
  • Delia Bösch: Zollverein entdecken — Unterwegs auf dem Welterbe. 3. erweiterte Auflage, Essen 2007, ISBN 3-9809846-0-5

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Vgl. dazu ausführlich Andreas Koerner / Klaus Scholz / Wolfgang Sykorra:Man war nie fremd. Die Essener Bergbaukolonie Schönebeck und ihr Stadtteil. Essen: Edition Rainruhr 2009. 158 Seiten. ISBN 978-3-9811598-9-9
  2. http://www.unesco.de/318.html 25. Tagung des Welterbekomitees der UNESCO am 14. Dezember 2001 in Helsinki

Координати: 51°29′17″ пн. ш. 7°02′38″ сх. д. / 51.48806° пн. ш. 7.04389° сх. д. / 51.48806; 7.04389