Шведська колонізація Америки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Європейська колонізація
Америки
Британська колонізація
Голландська колонізація
Данська колонізація
Курляндська колонізація
Німецька колонізація
Французька колонізація
Шведська колонізація
Шотландська колонізація
Колонізація США

Шведська колонізація Америки розпочалась у XVII ст. в Північній Америці на річці Делавер, на території сучасних штатів Делавер, Нью-Джерсі, Пенсильванія і Меріленд; також до шведських колоній відносяться два володіння в Карибському морі, якими Швеція володіла в XVIII та XIX ст.

До 1809 року Фінляндія була частиною Швеції, тому багато переселенців в колоніях були фінами або розмовляли фінською мовою.[1] Фіни приїхали до Америки, в основному, з віддалених районів Саво і Кайнуу, де була поширена підсічна система землеробства, тому люди швидко звикли до освоєння незайманих земель.

Шведи і фіни принесли в Америку традицію спорудження будинків зі зрубу, і вони стали типовими будинками першовідкривачів.

Північна Америка[ред.ред. код]

Королівство Швеція до середини XVII століття досягло вершини своєї могутності в Європі і стало справжньою Балтійською імперією, включивши до свого складу багато територій.

Колонія Нова Швеція (1638-1655) знаходилась вздовж ріки Делавер. Це були поселення на території сучасних штатів Делавер (наприклад, Вілмінгтон), Пенсильванія (наприклад, Філадельфія) і Нью-Джерсі (наприклад, Новий Стокгольм і Свідесборо). Вілмінгтон в ті часи був фортом і називався на честь шведської королеви Христини. Місто Бріджпорт називався Новим Стокгольмом.

Колонію завоювали голландці, які почали дослідження цих територій раніше і сприймали присутність шведських колоністів в Північній Америці як загрозу своїм інтересам в колонії Нова Голландія. В травні 1654 року губернатор Нової Швеції Йохан Рост зі своїми солдатами окупував один з голландських фортів, Казимир. У відповідь Пітер Стойвесант, останній губернатор Нових Нідерландів, в кінці літа разом з сотнями солдатів переправився через ріку Делавер і забрав Казимир назад, а також захопив шведські форти Христини і Трійці. Губернатор Нової Швеції погодився передати йому всі свої права на неї, і на цьому 17-річна історії колонії закінчилась. Незважаючи на це, умови проживання шведських і фінських поселенців були досить хорошими: голландці дозволили їм зберегти власне озброєне військо, церкву, суд з земельних питань і, навіть, часткову політичну автономію.

Така ситуація тривала до 1664 року, коли Нові Нідерланди захопила Англія, і у 1682 році ця територія була включена Вільямом Пеном до складу колонії Пенсильванія. До того часу кількість шведських поселенців, навіть, збільшувалась, і у 1669 році вони заснували нове поселення біля сучасної Філадельфії.

Карибське море[ред.ред. код]

Острів Сен-Бартельмі (1787-1878 роки шведського правління), який Швеція купила у Франції, а потім знову їй продала, діяв як порто-франко (вільний порт). На острові була створена Шведська Вест-Індська компанія, яка займалася також ввезенням рабів та проіснувала до 1805 року. У 1846 році на острові відмінили рабство. Впродовж шведського правління на острів прибували іммігранти з країн Північної Європи, а також Бретані. Адміністративний центр Густавія, названий на честь шведського короля, носить цю назву досі. Гваделупа у 1813-14 рр. була окупована шведами під час Наполеонівських воєн, але згодом її повернули Франції.

Інші поселення[ред.ред. код]

Шведські іммігранти продовжували прибувати до Америки. Середина XIX- початок XX століть – період великої шведської імміграції в США. Близько 1,3 млн шведів переїхали в Америку за цей час. Сьогодні в США налічується 3 998 310 шведів.

Завдяки Дону Педру II, імператору Бразилії, який заохочував імміграцію, багато шведів приїхали до Бразилії та поселились, в основному, в містах Жоінвілі і Іжуі. В кінці XIX ст. провінція Місьйонес в Аргентині стала великим центром шведської імміграції, де закладені основи формування шведських аргентинців як національної общини.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]