Шведсько-норвезька війна 1814

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шведсько-норвезька війна 1814
Eidsvoll riksraad 1814.jpeg
Стортиг
Дата: 26 липня - 14 серпня 1814
Місце: Норвегія і Швеція
Привід: Територіальні суперечки:
Результат: укладання Шведсько-норвезької унії
Територіальні зміни: Норвегія
Сторони
Flag of Norway (1814–1821).png  Норвегія
Flag of Sweden.svg  Швеція
Командувачі
Крістіан Фредерік Карл Юхан
Військові сили
19 000 Війська 47 000 Війська

Шведсько-норвезька війна 1814 року — короткий військовий конфлікт, що розгорівся внаслідок небажання Норвегії визнавати Кільський мирний договір.

Передісторія конфлікту[ред.ред. код]

Під час наполеонівських воєн Данія, якій у той час належала Норвегія, волею обставин опинилася на стороні Франції, і 1807 року уклала з нею союз. Після поразки Наполеона Росія і Швеція в листопаді 1812 року ультимативно запропонували Копенгагену виступити проти Франції. Пропозиція нагадувала вимогу, оскільки згідно з нею передбачалась передача Швеції Норвегії в обмін на території в Північній Німеччині. Данський король відхилив цю вимогу і 1813 року уклав новий дансько-французький союз. Після розгрому Наполеона під Лейпцигом шведська армія в листопада 1813 року почала воєнні дії проти Данії. Зазнавши ряд поразок, данці змушені були піти на укладення Кільського мирного договору 1814 р., за яким Данія поступалася на користь Швеції Норвегією.

Причини війни[ред.ред. код]

Коли про підписання Кільського договору довідалися у Норвегії, її намісник принц Крістіан Фредерік (17861848) відмовився виконувати його умови. У лютому 1814 року Норвегія проголосила свою незалежність, а Крістіан Фредерік був оголошений регентом. У квітні обрані норвежцями Державні збори прийняли так звану Ейдсвольску конституцію і проголосило принца-регента Крістіана Фредеріка королем країни.

Хід війни[ред.ред. код]

Влітку 1814 р. шведський кронпринц Карл Юхан з армією повернувся до Швеції і став готуватися до норвезького походу. Посередницька місія союзних Швеції держав — Росії, Великої Британії, Австрії і Пруссії — успіху не мала, оскільки шведи вимагали передачі їм фортець у Східній Норвегії і відмовилися визнати Ейдсвольску конституцію.

Військові дії почалися в кінці липня 1814. Норвезька армія була значно меншою шведської (19 проти 47 тис. чоловік) і набагато гірше озброєна. Крім того, шведи мали досвід військових дій, і ними командував один з найталановитіших полководців свого часу.

30 липня шведське вйсько вступило на територію норвезької провінції Смоленене і 4 серпня зайняло фортецю Фредрікстен. Крістіан Фредерік був змушений віддати наказ про відхід норвезької армії на правий берег річки Гломми. Однак у двох сутичках поблизу Лієра і Скоттеруда норвежцям вдалося розбити корпус генерала Гана, що відступив з великими втратами. На морі, де військові дії розгорнулися ще раніше (28 липня), події також розвивалися для Норвегії несприятливо, оскільки незабаром шведам вдалося заблокувати норвезький флот в Осло-фіорді.

Крістіан Фредерік прекрасно усвідомлював безглуздість подальшого опору, а Карл Юхан, незважаючи на досягнуті успіхи, не бажав затягувати війну.

Завершення війни[ред.ред. код]

14 серпня в Моссі між норвежцями і шведами було укладено перемир'я і конвенція, згідно з якою Карл Юхан обіцяв поважати норвезьку конституцію, а норвежці погоджувалися обрати шведського короля на норвезький престол. Остаточне рішення повинен був прийняти надзвичайний Стортинг.

Позачерговий Стортинг зібрався 7 жовтня і 10 жовтня він прийняв урочисте зречення короля Крістіана Фредеріка. Після переговорів зі шведськими представниками Стортинг 4 листопада прийняв змінену конституцію Норвегії. Військові та зовнішньополітичні повноваження короля були обмежені, однак зовнішня політика об'єднаних королівств цілком відходила у відання шведського міністерства закордонних справ. Король отримав право призначати в Норвегію намісника, який представляв відсутнього монарха. Однак, король не міг призначати шведів на пости в Норвегії (крім поста намісника). Того ж дня Стортинг обрав Карла XIII норвезьким королем. Швеція і Норвегія об'єдналися під владою одного монарха.

Підсумки війни[ред.ред. код]

У результаті війни Швеції вдалося приєднати до себе Норвегію, проте це відбулося не на умовах Кільського договору, а у формі унії. Крім того, Норвегія зуміла зберегти свою конституцію. Ця війна стала також останньою на сьогоднішній день війною за участю Швеції.

Джерела[ред.ред. код]

  • Павлова Л. Я. Шведско-датско-норвежский конфликт 1814 года и Россия (дипломатическая миссия М. Ф. Орлова) // Новая и новейшая история, № 1. — 1971.
  • Alin O. Bidrag till Mosskonventionens historia // Historisk Tidskrift. — Stockholm. 1897.
  • Skeje J. Norges forsvars historie. — Oslo, 1953.
  • Wikander J. G. Öfversikt öfver Sveriges krig under 1800-talet. — Stockh., 1916.
  • Weibull J. Carl Johan och Norge 1810–1814. — Lund-Oslo, 1957.