Швеція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Konungariket Sverige
Королівство Швеція

Прапор Швеції Герб Швеції
Прапор Герб
Девіз: Король країни має девіз «För Sverige i tiden» (За Швецію — крізь віки)
Гімн: "Du gamla Du fria" — неофіційний гімн
Розташування Швеції
Столиця
(та найбільше місто)
Стокгольм
59°21′ пн. ш. 18°04′ сх. д. / 59.350° пн. ш. 18.067° сх. д. / 59.350; 18.067
Офіційні мови Офіційної мови не визначено фактично шведська
Державний устрій Конституційна монархія
 - Король Карл XVI Густаф
 - Прем'єр-міністр Фредрік Райнфельдт
Незалежність точно не визначено 
Площа
 - Загалом 449 964 км² (55)
 - Води (%) 8,7
Населення
 - перепис 2009 р. 9,354,462[1]
 - Густота 20/км² (194)
ВВП (ПКС) 2011 р., оцінка
 - Повний $381.719 млрд.[2] (33)
 - На душу населення $40 393[2] (13)
ВВП (номінальний) 2011 р., оцінка
 - Повний $538.237 млрд.[2] (21)
 - На душу населення $56 956[2] (8)
ІРЛП  (2010) 0.885[3] (дуже високий) (9th)
Валюта Шведська крона (SEK)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166 SWE
Домен інтернету .se6
Телефонний код +46
Стокгольм — столиця Швеції.

Шве́ція, офіційна назва Королівство Швеція (швед. Konungariket Sverige) — країна у Північній Європі, у східній частині Скандинавського півострова (між Скандинавськими горами та Балтійським морем).

Межує на заході з Норвегією і на північному сході — з Фінляндією, на півдні по морю — з Данією, з'єднана з нею мостом.

Найвища точка — гора Кебнекайсе (2111 м; інші дані — 2123 м).

Великі міста: Гетеборг (789 тис. мешканців), Мальме (518 тис. мешканців), Уппсала (181 тис. мешканців).

Фізико-географічна характеристика[ред.ред. код]

Природа[ред.ред. код]

Докладніше: Географія Швеції

У рельєфі півночі та заходу країни переважають гори і плоскогір'я, на півдні — горбисті рівнини.

Вздовж кордону з Норвегією простягаються Скандинавські гори, між ними і Ботнічною затокою — плоскогір'я Норланд, південніше — Середньошведська низовина і височина Смоланд. На крайньому півдні — рівнини п-ова Сконе.

Клімат помірний, перехідний від морського до континентального.

Річки — породисті; озера (Венерн, Веттерн, Меларен, Сільям та ін.) займають бл. 9% території країни.

До Швеції належать понад 20 тис. островів (найбільші — Готланд і Еланд).

Див. також Геологія Швеції, Гідрогеологія Швеції.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Швеції

Швеція була нейтральною країною в обох світових війнах.

Соціал-демократична робоча партії перебувала при владі без перерви в 19511976 рр.

Конституційні права монарха були дуже обмежені 1975 року.

1986 — був убитий прем'єр-міністр Улоф Пальме.

1995 — вступ країни до ЄС.

Політика[ред.ред. код]

Докладніше у статті Зовнішня політика Швеції

Політична система — конституційна монархія. У Швеції роль конституції виконують чотири основні закони: Форма правління (1974), Акт про престолонаслідування (1810), Акт про свободу друку (1949), Основний закон про свободу висловів (1991).

Глава держави — король Карл XVI Густаф1973).

Членство в міжнародних організаціях: ООН, ЄС1995 року), ОБСЄ, РЄ, МВФ, ЄБРР, МБРР, Міжнародна організація праці, Організація економічного співробітництва та розвитку, Європейська організація вільної торгівлі.

Див. також: Партія піратів

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Швеції

Швеція — високорозвинена індустріальна країна з інтенсивним сільським господарством, за рівнем якості життя займає одне з перших місць у світі.

Провідні галузі промисловості: гірнича (мідна та інш. мінералів), чорна та кольорова металургія, машинобудівна, хімічна, легка і харчова, цементна, деревообробна та паперова промисловість.

Розвинуті всі види транспорту (автомобільний, залізничний, паромний, морський, трубопровідний), основні внутрішні перевезення здійснюються автодорогами і залізницями.

Найважливіші морські порти: Ґетеборґ, Стокгольм, Лулео, Гельсінборг, Мальме і Норчепінг.

За даними 2001 Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation]:

Імпорт: машини і транспортне обладнання (41%), різні споживчі товари (14%), хімічні продукти (12%) і енергоносії (6%, переважно нафта) — $ 86,7 млрд (головним чином Німеччина — 19,2%; Великобританія — 10,2%; Норвегія — 7,6%; Данія — 6,5%; Франція — 6,3%).

Експорт: літаки, транспортні засоби, дрилі, підшипники, електроніка, нафтохімікати, текстиль, декоративне скло, папір, залізо, сталь, вироби з дерева. Обсяг експорту — $100 млрд (г. ч. Німеччина — 11,3%; Великобританія — 9,3%; Норвегія — 8,8%; США — 8,8%; Данія — 6%).

Більшість промислових підприємств у Швеції належить приватним особам. У 1960-1970-х роках частка повної або часткової державної власності в промисловості становила від 10-15%.

Наприкінці 1990-х років в державному секторі працювали 250 тис. чоловік (10% всіх зайнятих), переважно в гірничодобувній, металургійній, лісопереробній і суднобудівній галузях промисловості.

Приватна власність корпорацій у Швеції відрізняється досить високою мірою концентрації в порівнянні з іншими розвиненими країнами. На початку 1990-х років в економіці Швеції панували 14 корпорацій, на частку яких припадало бл. 90% всієї промислової продукції країни. Три з них охоплювали 2/3 всіх прибутків і зайнятих в приватному секторі. Компаніям, що входять в концерн Валленбергів, належала приблизно 1/3 ринкових вартості всіх шведських акцій.

У Швеції є потужний кооперативний рух. Споживчі і виробничі кооперативи контролюють бл. 20% всієї роздрібної торгівлі. Кооперативному союзу належать супермаркети, туристичні агентства і фабрики. Він нараховує бл. 2 млн членів. Федерація шведських фермерів, в яку входять майже всі фермери країни, є основним виробничим кооперативом. Йому належать молочні ферми, м'ясокомбінати, підприємства по випуску добрив і обладнання для сільського господарства. Федерація повністю контролює збут масла, сиру, молока і понад 50% збуту вовни, яєць, зерна і м'яса.

ВВП Швеції в 1996 р. оцінювався в $184,3 млрд ($20,8 тис. на рік з розрахунку на душу населення). Уряд витрачає 26% ВВП, а споживачі — 53%.

У 1990 Швеція пережила найсильніший після 1930-х років економічний спад, і прямі капіталовкладення в обладнання, інфраструктуру і інші фонди різко скоротилися. Частка сумарних прибутків від сільського господарства поменшала з 12% в 1950 до 2% в середині 1990-х років. На частку всієї промисловості припадало 35% ВВП в 1980, але лише 27% в 1995, оскільки вперше за сучасний період частка обробних галузей склала менше 20% ВВП. На частку всієї сфери послуг в 1993 припадало 71% ВВП.

У XX ст. значення сільського господарства в економіці Швеції різко зменшилося. У 1940 в ньому було зайнято бл. 2 млн чол., а на початку 1990-х років — всього 43 тис. У післявоєнні роки у зв'язку з масовим відтоком сільського населення в міста багато ферм були покинуті, і площа сільськогосподарських угідь істотно скоротилася. У 19601975 з обороту було вилучено бл. 400 тис. га орних земель, а в 19761990 — ще 170 тис. га. Хоч в 1992 частка зайнятих в сільському господарстві становила всього 3,2% проти 29% у 1940, а площі оброблюваних земель скоротилися, виробництво с/г продукції за цей час зросло.

Меліорація, селекційна робота з інтродукції сортів рослин, найвідповідніших для Півночі, широке застосування добрив, кооперативи для збуту с/г продукції і поширення с/г інформації сприяли зростанню продуктивності сільського господарства. Різке скорочення числа зайнятих в цій галузі компенсувалося за рахунок зрослої механізації.

Головна галузь сільського господарства Швеції — тваринництво і виробництво кормів. У 1996 нараховувалося бл. 1,8 млн голів великої рогатої худоби, зокрема 500 тис. молочних корів.

3/4 оброблюваних площ країни зайняті кормовими культурами. 2-е місце в землеробстві займає вирощування зернових культур.

Розвинуте лісове господарство і лісопереробна промисловість. Деревина використовується не лише для виробництва целюлози, паперу, деревно-волокнистих плит і хімічних продуктів, але також служить паливом і будівельним матеріалом.

У 1995 в обробній галузі було зайнято 761 тис. чоловік (на 26% менше, ніж у 1980). Майже половина всіх зайнятих в промисловості припадає на металургію та машинобудування. Далі йдуть лісопереробна, целюлозно-паперова, харчова і хімічна галузі, на які сукупно припадає бл. 40% зайнятих.

Металургія — одна з головних галузей промисловості Швеції. Вона сконцентрована переважно в Бергслагені. Найбільший металургійний завод розміщений у Домнарветі. Виробництво сталі у 1990-х рр. було на рівні бл. 5 млн т на рік.

Машинобудування — найдавніша та найрозвиненіша галузь промисловості в Скандинавії. У Швеції на неї припадає бл. 45% надходжень від експорту. Виробляють станки, точні вимірювальні прилади, обладнання для електростанцій, підшипники, радіолокаційне обладнання, автомобілі, техніку для стільникового зв'язку, реактивні винищувачі тощо. Більшість підприємств цієї галузі розташовані на рівнинах між Стокгольмом і Гетеборгом — здебільшого навколо оз. Меларен і в долині р. Гета-Ельв. Великий центр машинобудування знаходиться також на південному заході Сконе, в Мальме та сусідніх містах. Розвинене автомобілебудування (головні виробники — компанії «Вольво» і «Сааб»). Понад 4/5 легкових і вантажних автомашин Швеції та автобусів йде на експорт (1/3 з них — до США).

Паперова галузь сконцентрована в основному в Середній і Південній Швеції, в межах досяжності порту Гетеборг і національного ринкового центра Стокгольма з його поліграфічною промисловістю. У Норрчепінгу та Хальсте містяться великі виробництва з випуску газетного паперу. З 1966 його виробництво зросло втричі й досягло 2,4 млн т в 1995. За цим показником країна вийшла на 4-е місце у світі.

У структурі паливно-енергетичного балансу переважає нафта і нафтопродукти (бл. 50%), решта — вугілля, торф, гідро- та атомна електроенергія. Бл. 1/3 енергетичних потреб Швеції задовольняється за рахунок імпорту (головний енергоносій — нафта, далі йдуть вугілля і природний газ). Основні місцеві джерела енергії — ядерне паливо, гідроресурси, деревина. У 1992 в країні діяли 12 АЕС, за виробництвом атомної енергії на душу населення Швеція займала провідне місце у світі. Референдум, проведений в 1980, висловився за згортання цієї галузі до 2010. У 1996 частка атомної енергії в енергобалансі країни досягла 47%, причому вартість її була однією з найнижчих у світі (частка ГЕС — 34%).

Див. також: Корисні копалини Швеції, Історія освоєння мінеральних ресурсів Швеції, Гірнича промисловість Швеції.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Адміністративний поділ Швеції — 21 лен (lan — губернія), які поділяються на 284 комуни. Стокгольм виділений у самостійну адміністративну одиницю, прирівняну до лену.

Населення[ред.ред. код]

Докладніше у статті Населення Швеції

Крім шведів в Швеції проживає понад 17 тисяч саамів, понад 50 тисяч корінних фінів, а також понад 450 тисяч етнічних фінів, що іммігрували в країну протягом XX століття, а також їх нащадків.

Швеція, будучи ще в XX столітті країною еміграції, в нинішній час перетворилася на країну де переважає імміграція. Сучасне шведське суспільство можна по праву назвати мультикультурним, тобто соціально різнорідним, що включає в себе представників різних етносів і культур. Історично Швеція завжди була етнічно гомогенної країною, більшу частину населення становили шведи та етнічна меншина — саами, які у XVIII–XIX століттях кочували по території Північної Європи, а зараз живуть на півночі країни.

Еміграція (блакитний), та імміграція (червоний) в Швеції 1850–2007 рр.

У самій Швеції проживає близько 9,3 млн чол. Середина XIX століття аж до 1930-х років — це період масової еміграції, люди покидали країну в пошуках добробуту через зубожіння і релігійні переслідування, через брак віри у щасливе майбутнє та політичні утиски, та через потяг до пригод на хвилі «золотої лихоманки». У період Першої світової війни еміграція дещо сповільнилася, через введені обмеження імміграції в самих США.

Крива чисельності населення Швеції з 1961 по 2003 рр.

Після Другої світової війни Швеція стає країною імміграції. До війни країна залишалася етнічно однорідною, під час війни основну частину іммігрантів становили біженці, в 30-і роки в країну поверталися з США шведи. Починаючи з 1930-х років, і до цього дня, за винятком кількох років у 1970-х роках, імміграція перевищує еміграцію.

У 1950-60-і роки в країну хлинув великий потік іммігрантів у зв'язку із зростанням промисловості, браком трудових ресурсів, а також через велику кількість військових біженців з Німеччини, скандинавських сусідів та балтійських держав. Багато хто з них згодом повернулися на батьківщину, але більшість залишилася, особливо це стосується вихідців з Прибалтики. У післявоєнний період країна поповнювала свої трудові ресурси за рахунок іммігрантів з інших частин Скандинавії, Югославії, Греції, Італії та Туреччини. З кінця 60-х років у Швеції була введена регульована імміграція.

У 1980-ті роки по всій Західній Європі спостерігався приплив біженців з Ірану, Іраку, Лівану, Сирії, Туреччини, Еритреї, що шукали притулку. До кінця десятиліття біженці з Сомалі, Косова та деяких колишніх держав Східної Європи почали приєднуватися до черги охочих залишитись у Швеції. Таким чином, на сучасному етапі розвитку, можна з упевненістю назвати Швецію країною імміграції. Близько 15% населення Швеції або іммігрували в країну, або ростуть в сім'ях іммігрантів. Завдяки цим новим шведам раніш мономовне шведське суспільство з гомогенною етнічної структурою стало суспільством мультикультурним та інтернаціональним. На сьогоднішній день кожен п'ятий громадянин країни має іноземне походження. Щоб наочно побачити збільшення імміграційних процесів в країні, варто звернути увагу на той факт, що приріст населення в 2007 році на 75% (1,2 млн іноземців усього проживало у 2007 р. у Швеції) складався з імміграційного припливу в країну, і лише на 25% населення збільшилося за рахунок народжуваності в країні. Спостерігається відсоткове збільшення іммігрантів з Іраку, Румунії, Болгарії та Польщі.

Під впливом імміграційних потоків змінювалося саме суспільство, а також економічна ситуація в країні, при цьому варто визнати, що вплив іммігрантів на економіку можна оцінити неоднозначно, оскільки він має як позитивні, так і негативні наслідки. Що стосується соціальної стабільності, то в цій галузі теж існує чимало проблем, пов'язаних з етнічним та культурним розмаїттям та інтеграцією іммігрантів у шведське суспільство. Важливо враховувати, що уряд вживає кроки щодо поліпшення обстановки в країні, вдосконалюючи законодавство, створюючи спеціалізовані структури, що займаються даною проблематикою, виробляючи стратегії толерантності між етнічними та культурними групами всередині держави. Мета уряду Швеції полягає в досягненні згоди, дійсного політичного, культурного, соціального рівноправ'я і рівності різних груп населення. Для цього і здійснюється політика мультикультуралізму, але її здійснення супроводжується низкою соціальних проблем, що призводить до перегляду імміграційної політики держави, її цілей та напрямків. У зв'язку з цим змінюється законодавство в імміграційній сфері, приймаються нові законопроекти і вносяться поправки до чинних законів. Змінюється процедура прийняття іммігрантів у країну, отримання статусу біженця, видачі посвідки на проживання, працевлаштування тощо.

Найбільші групи іммігрантів станом на 2010 рік:

  1. Фінляндія (172,218)
  2. Югославія (152,268)
  3. Ірак (117,919)
  4. Польща (67,518)
  5. Іран (59,922)
  6. Німеччина (47,803)
  7. Данія (46,002)
  8. Норвегія (43,819)
  9. Туреччина (40,766)

Середня тривалість життя у чоловіків становить 78,6 років, у жінок — 83,3 роки. 90% населення Швеції проживає в комунах, які складають не більше 2000 жителів. Стокгольм, Гетеборг і Мальме — найбільш густо заселені території країни.

85% населення проживає на півдні країни.

Мова[ред.ред. код]

Докладніше: Шведська мова

Мовою де факто є шведська, яка належить до групи німецьких мов, споріднена з норвезькою та данською мовами, від яких незначною мірою відрізняється граматично і лексично. З данською мовою є великі розбіжності у фонетиці, що перешкоджає вільному взаєморозумінню. У країні, однак, відсутня офіційна мова — оскільки шведська займає домінантне становище, то ніколи не порушувалося питання про надання їй статусу офіційної.

Мовами національних меншин визнані саамська, меянкіелі, фінська, циганська та ідиш. Перші три з них можуть використовуватися в державних і муніципальних установах, судах, дитячих садках та будинках для літніх людей в деяких частинах лена Норрботтен.

Релігія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Релігія в Швеції
Стокгольмська мечеть

Більшість віруючих (79% з усіх віруючих) належить до Церкви Швеції — лютеранської церкви, відокремленої від держави в 2000 р. Також присутні католики, православні і баптисти. Частина саамів сповідують анімізм. Внаслідок імміграції в країні з'явилися представники ісламу. Християнство прийшло на територію Швеції в X столітті завдяки просвітницькій діяльності святителя Ансґарія, котрий охрестив перших шведів.

Національна символіка[ред.ред. код]

Державний прапор[ред.ред. код]

Докладніше у статті Прапор Швеції

Точний вік шведського прапора невідомий, але найстаріші зображення синього полотнища з жовтим хрестом датуються 16 століттям. Згідно з королівським указом 1569 року, на шведських бойових штандартах і прапорах повинен був зображатися жовтий хрест, оскільки гербом Швеції був синій щит, поділений на чотири частини золотим хрестом. Можливо, взірцем для шведського прапора був данський прапор, а синій і жовтий кольори взято з герба. Лише з 1620-х років, тобто з часів правління Густава II Адольфа, існують переконливі свідчення того, що синій прапор із жовтим хрестом був на шведських кораблях. Відповідно до найдавнішого в Швеції указу від 1663 року про прапор на кораблі, на всіх суднах, за винятком торговельних, мав бути трикутний прапор, а на торгових — квадратний. Нині трикутний прапор використовують тільки на суднах королівської родини і на військових кораблях. На вимпелі королівської родини в центрі хреста може бути зображений Малий або Великий герб Швеції.

Починаючи з 1916 року 6 червня святкують як День Шведського Прапора. У 1983 році цей день оголошено також Національним Днем Швеції. Таке рішення пояснюється двома причинами: 6 червня 1523 року Густава Васу було обрано королем Швеції, що поклало початок Швеції як незалежної держави, і цього ж дня 1809 року Швеція ухвалила нову Конституцію, яка визначала права громадян і надавала їм значну свободу.

Від 1 березня по 31 жовтня прапор піднімають о 8.00, в інші дні — о 9.00. Опускають прапор із заходом сонця. В офіційні дати (їх близько 15), наприклад, урочистості в житті королівської родини, Травневе Свято, День Виборів, День ООН (24 жовтня) і Нобелівський День (10 грудня), прапори вивішують скрізь. Прапори можуть вивішувати також на честь місцевих свят або ж урочистих подій у якійсь родині.

Герб[ред.ред. код]

Докладніше у статті Герб Швеції

Герб — як визначено в Акті про національні герби 1982 року, Швеція має два національні герби — Великий і Малий.

Малий Герб, який використовують частіше, є синім щитом з трьома золотими коронами, дві вгорі, одна внизу. Зверху щит увінчує корона, іноді щит облямовує золотий ланцюг Ордена Серафима (Орден Серафима, заснований у 1748 році, є найпочеснішою нагородою у Швеції). Зображення трьох корон використовувалося як емблема Швеції приблизно з 1336 року, коли три корони були вже відомі як символ «Трьох мудрих королів». Згідно з іншою теорією, король Магнус Ерікссон (13191364) затвердив емблему трьох корон як символ свого титулу — «Король Швеції, Норвегії та Сканії».

Великий Герб — це герб монарха, який використовують в особливих випадках уряд і ріксдаг. Герб бере початок від 1440-х років, коли служив печаткою короля Карла Кнутссона Бонде і відколи почав використовуватися. Щит на цьому гербі поділений на чотири частини, на ньому зображені три корони і «лев Фолькунгів» (тобто герб королівської династії, яка правила у Швеції від 1250-го по 1364 рік). У центрі міститься герб нинішньої королівської династії. На початку 19 ст. цей герб ухвалив щойно обраний наступником шведського трону французький маршал Жан-Батист Бернадот, який почав правити як король Карл XIV Юган. Герб складається з «мантії Васи», уособлення королівської династії Вас (15231654), мосту, що символізує князівство Понте-Корво в Італії (дароване Бернадотові імператором Наполеоном 1806 року), Наполеонового орла та семи зірок.

Гімн Швеції[ред.ред. код]

Докладніше у статті Гімн Швеції

Текст «О давня, О вільна» написав дослідник фольклору і автор балад Ріхард Дибек (18111877) і поклав на народну мелодію, відому в провінції Вестманланд з середини 19 століття. Наприкінці минулого століття ця пісня стала дуже популярною, і з часом почала сприйматися як національний гімн Швеції.

О давня, о вільна, гориста Північ
О давня, о вільна, гориста Північ,
Як вабить твоя неприкметна краса.
Вітаю тебе, рідна земле моя,
І небо, і сонце, й веселі поля,
І небо, і сонце, й веселі поля.
З минулої величі ти постаєш,
Як світу являла звитягу свою.
Я знаю, ту славу ти й нині несеш.
І жити, і вмерти я хочу в Північнім краю,
І жити, і вмерти я хочу в Північнім краю.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Befolkningsstatistik». Statistiska centralbyrån. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-05-18. 
  2. а б в г «Sweden». International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2012-04-22. 
  3. «Human Development Report 2010». United Nations. 2010. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-11-05. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Петер Берлин. Эти странные шведы. Серия «Внимание: иностранцы!» Peter Berlin. The Xenophobe's Guide to the Swedes М.: Эгмонт Россия Лтд., 2001

Посилання[ред.ред. код]