Шевченкофобія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Шевченкофо́бія (від грец. φόβος — «страх», «побоювання» Шевченка) — спроба дискредитувати Тараса Шевченка як особу та його творчість. Часто є складовою частиною українофобії[1][2].

Історія[ред.ред. код]

Початок шевченкофобії заклало «жандармське літературознавство» ще з початком поетової творчості[3]. Пізніше до шевченкофобії прилучилися київські поміщики, налякані легендою про те, що поруч із могилою Шевченка в Каневі зарито ножі, якими повсталі селяни зводитимуть з ними рахунки, вони навіть вимагали прислати військо для захисту: через це тривало й відповідне службове листування[3].

Шевченкофобії стільки ж років, скільки знане ім'я Шевченка. На ниві шевченкофобії працювали масштабні постаті: починаючи з великого критика Віссаріона Григоровича Бєлінського, високопоставлених православних ієрархів Російської православної церкви дореволюційних часів і закінчуючи сучасними «лицарями» Русского мира[2]. Всім їм Шевченко був і залишається однаково ненависний[2].

В кінці XIX — на початку XX століття серйозного «інтелектуального» наповнення шевченкофобії надали київські «русские националисты» і чорносотенці із «Союза русского народа»[3]. Вони проводили антишевченківські кампанії під час ювілеїв поета — в 1911 та 1914 роках, коли київська українська громадськість намагалася дістати дозвіл на спорудження пам'ятника поетові й збирала кошти на нього. Кредо чорносотенців висловила газета «Кіевъ» напередодні сотої річниці від дня народження Шевченка: «…Был человек весьма малограмотный, невежественный, не подозревавший о существовании знаков препинания и совершенно неспособный по своему умственному убожеству…»[3].

Сучасна шевченкофобія[ред.ред. код]

Академік НАН України Іван Дзюба у статті-лекції «Шевченкофобія в сучасній Україні», виголошеній 15 вересня 2006 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка, назвав «піонером» сучасної шевченкофобії Олеся Бузину, автора книги «Вурдалак Тарас Шевченко». Учений, доказово дослідивши джерела такого явища [4], наголосив:

« Щоб нація втратила свою життєздатність, дуже важливо дискредитувати основні опорні конструкції її національного самоусвідомлення. І тут, звичайно, Шевченка ніяк не обійти. Воюючи з Шевченком, воюють з Україною, хоч і приховують це з різною мірою вправності [5].  »

— Іван Дзюба

Полемізуючи з думкою «навіщо привертати увагу до таких речей: їх або не знають, або скоро забудуть», Іван Дзюба пише:

« На жаль, це не так. Різного роду антишевченківських публікацій більшає і більшатиме, бо шевченкофобія — це прихована (а інколи й неприхована) форма українофобії, яка набирає обертів… [3]  »

— Іван Дзюба

За словами другого голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Романа Лубківського (2006, 2007 рр.) такі газети, як «Сегодня», «Киевские ведомости», «2000», спеціалізуються на шевченкофобії.[6]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Що таке українофобія і як її розпізнати
  2. а б в Віч-на-віч із генієм
  3. а б в г д Іван Дзюба. Уривок з виступу-лекції у Львівському національному університеті 15 вересня 2006 року «Шевченкофобія в сучасній Україні» (початок, закінчення) // Кримська світлиця, #9 за 02.03.2007, #10 за 10.03.2007.
  4. Україна молода. — 2006. — 16 вересня.
  5. Дзюба Іван. Шевченкофобія в сучасній Україні. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — С. 4—5.
  6. «Газета по-українськи» № 320 за 02.03.2007. „Навіть до Тараса Шевченка у нас ставлення неоднозначне“

Література[ред.ред. код]

  • Дзюба Іван. Шевченкофобія в сучасній Україні. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — 60 с.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]